Чи є премії Коболєва загрозою реформі корпоративного управління? Частина 1

Останні півтора місяці не вщухає резонанс навколо кримінального процесу щодо законності виплати премії ексголові правління "Нафтогазу" Андрію Коболєву. 

Сторона захисту дедалі більше позиціонує цю кримінальну справу як атаку на реформу корпоративного управління держкомпаній.

Ми не є спеціалістами з кримінального права, щоби оцінювати справу саме з цієї точки зору, і тим більше не виступаємо на боці захисту чи обвинувачення. 

Натомість, ми є спеціалістами у корпоративному управлінні – і відповідно, вважаємо за свій обов’язок розібрати реальні наслідки цього кейсу для реформи корпоративного управління.

Тим більше, що матеріали, які стали загальнодоступними в рамках судового розгляду цієї справи, проливають світло на реальний стан корпоративного управління у самому "Нафтогазі". 

Настільки багато, що нам доведеться поділити цей матеріал на кілька частин, оскільки жодні ЗМІ не працюють з текстами такого обсягу.

У цій першій частині ми дамо екскурс у ключові моменти стокгольмських арбітражів між "Нафтогазом" та "Газпромом", щоби пояснити, про які премії взагалі йдеться і чому ми зараз про них говоримо.

Газова війна 2014 року

Після Революції Гідності та анексії Криму Росією у 2014 році серйозно загострилися суперечки між "Газпромом" та "Нафтогазом". До того "Газпром" постачав Україні газ по 268,5 дол. за тис. м3 – з урахуванням так званих "знижок Януковича".

У квітні 2014 року "Газпром" скасував знижку на газ, передбачену домовленостями з Януковичем у грудні 2013 року, пославшись на зростання заборгованості "Нафтогазу" та повернувшись до підписаного в 2009 році 10-річного контракту на постачання газу. Для України це підвищувало ціну на імпорт газу до 385,5 дол. за тис. м3.

Проте, незабаром "Газпром" оголосив про скасування ще й "знижки" у 100 дол. за тис. м3, пов’язаної з Харківськими угодами 2010 року. 

Цю "знижку" було надано в обмін на розміщення російської військово-морської бази у Севастополі, але після анексії Криму Росія цинічно денонсувала ці угоди. У результаті з квітня 2014 року "Газпром" вимагав від "Нафтогазу" 485 дол. за тис. м3.

Україна не погодилася із ціною і заявила про намір звернутися до арбітражу. Уряд Яценюка наполягав на ціні 268,5 дол. за тис. м3, а також на тому, що оплата заборгованості за поставлений газ можлива тільки після зниження ціни. 

Україна тоді заявила, що у разі фіксації ціни на рівні 268,5 дол "Нафтогаз" готовий до кінця травня 2014 року заплатити приблизно 4 млрд дол.

Іншими словами, тоді український уряд у першу чергу намагався домовитися про ціну за активного посередництва Євросоюзу. Тоді не йшлося ані про скасування правила "бери або плати", ані про справедливу ціну на транзит газу (тобто підвищення ціни транзиту для "Газпрому"). 

Єврокомісія тоді навіть пропонувала встановити ціну на газ між 268,5 та 385 дол. – а саме 326 дол. – як проміжну ціну до остаточного врегулювання суперечностей Проте росіяни на це нічого не відповіли.

Тоді "Газпром" заявив, що сам звернеться до арбітражу. Але це не все – окрім ціни, "Газпром" вимагав також сплати за поставлений обсяг газу у обсязі 4,5 млрд дол. і виконання зобов’язань "бери або плати", а це – окремий рахунок за невідібрані обсяги газу на 11,4 млрд дол. лише за 2013 рік та схожий рахунок за 2012 рік. 

З 16 червня 2014 року російський монополіст перевів "Нафтогаз" не передплату і закрив газовий кран. Голова "Газпрому" Алєксєй Міллер заявив тоді, що навіть якщо Україна почне платити за газ наперед, росіяни його не поставлятимуть, допоки не буде виплачено принаймні частину цього боргу.

Врешті-решт, 16 червня 2014 року "Газпром" подав до Трибуналу при Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма (надалі – "Трибунал") заяву про ініціацію арбітражу проти "Нафтогазу" за невиконання умов контракту з купівлі-продажу газу. 

"Нафтогаз" у той же день подав зустрічні позови за цим самим контрактом, а у жовтні 2014 року ініціював арбітраж щодо контракту на транзит газу (надалі окремі арбітражі по цих двох контрактах – "арбітраж"). 

Це ті самі контракти, про які для завершення "газової війни" у січні 2009 року домовилися Юлія Тимошенко та Владімір Путін.

Проміжне рішення Трибуналу

Через три роки арбітражу, у травні 2017 року стокгольмський Трибунал виніс окреме (проміжне) рішення у справі "Нафтогазу" проти "Газпрому". 

Цим рішенням Трибунал визнав "безсовісною" (або нерозумно надмірною, англ. – "unconscionable") умову "бери або плати" згаданого вище контракту з купівлі-продажу газу. 

За цією умовою, Україна раніше мала оплачувати певний обсяг газу, навіть якщо вона його не відібрала.

Відтак, Трибунал відхилив і вимоги "Газпрому" на підставі контрактної умови "бери або плати". Це була головна перемога: за розрахунками "Нафтогазу", у разі якби він програв, то до кінця дії контракту (до кінця 2019 року) за цим положенням контракту він мав би заплатити "Газпромові" 73,2 млрд дол. (без урахування відсотків).

Крім того, трибунал фактично вирішив на користь "Нафтогазу", що той не мусить оплачувати поставки газу на непідконтрольні території т. зв. ЛНР та ДНР, як того вимагав "Газпром" (точна сума за уже нібито здійснені чи майбутні поставки невідома).

Також Трибунал задовольнив вимогу "Нафтогазу" про перегляд контрактної ціни – відтепер замість цін за формулою, визначеною у контракті 2009 року, повинні були застосовуватись ринкові (по факту, суттєво нижчі) ціни. У рішенні Трибуналу були й інші важливі пункти – проте, описані вище були ключовими.

На цьому етапі Трибунал іще не визначив конкретних сум до відшкодування – тому що це було його окреме (або проміжне), а не фінальне рішення. Воно визначало принципи подальшого розгляду справи. 

Проте, для України це уже було великою перемогою, оскільки це рішення фактично "відбило" найбільші фінансові претензії "Газпрому" та заклало умови для подальшого судового розгляду і визначення сум відшкодування у фінальному рішенні.

За цю "проміжну" перемогу команді "Нафтогазу" було виплачено першу премію. Зокрема, із нещодавньої ухвали Вищого антикорупційного суду (ВАКС) відомо, що Андрій Коболєв отримав премію у розмірі 100% річного посадового окладу (тобто 12 місячних окладів), а Сергій Перелома та Сергій Коновець – по 200% місячного посадового окладу (тобто по 2 місячні оклади).

До речі, роль останніх двох у цьому процесі для нас поки що є не очевидною, але питання особистих внесків працівників "Нафтогазу" у перемогу над "Газпромом" ми проаналізуємо пізніше.

Із нещодавньої ухвали Апеляційної палати ВАКСу відомо, що посадовий оклад Коболєва у 2017 році становив 1 041 000 грн. (близько 39 тис. дол.) на місяць, а його премія саме за проміжне рішення стокгольмського Трибуналу – 12 492 000 грн. (приблизно 470 тис. дол.).

Історія премій співробітників "Нафтогазу" та Андрія Коболєва за стокгольмський арбітраж

Фінальне рішення Трибуналу стосовно контракту купівлі-продажу газу

22 грудня 2017 року стокгольмський Трибунал виніс фінальне рішення стосовно контракту купівлі-продажу газу, за яким "Нафтогаз" повинен був заплатити "Газпромові" за раніше поставлений газ 2,07 млрд дол. (без урахування відсотків). 

Як і передбачало проміжне рішення Трибуналу, заборгованість за відібраний газ було перераховано за ринковими цінами. І ця сума була приблизно на 2 млрд дол. меншою, ніж вимагав "Газпром" за цінами контракту 2009 року.

Чи можемо називати таке рішення переможним? Ми вважаємо, що так – адже без цієї перемоги "Нафтогаз" мав би заплатити "Газпромові" і згадані вище 73,2 млрд дол. за положенням контакту "бери або плати", і додатково біля 2 млрд дол. за відібраний раніше газ, і ще заплатити за газ, начебто поставлений "Газпромом" на непідконтрольні території на сході України. А за несвоєчасну оплату було би ще й нараховано відсотки.

Пізніше, у своєму річному звіті за 2018 рік "Нафтогаз" оцінить фінансовий ефект від цієї перемоги у 81,4 млрд дол. 

Ця сума враховувала всі фактично виставлені грошові вимоги "Газпрому" за положенням "бери або плати" за 2012-2016 роки, ефект від застосування "бери або плати" в 2017-2019 роках, ефект від застосування оригінальної контрактної ціни на газ у квітні 2014-2019 років замість переглянутої Трибуналом ціни, а також оплату за обсяги відібраного в першій половині 2014 року, але неоплаченого на момент відбору газу.

Із річного звіту "Нафтогазу" за 2017 рік відомо, що загальна винагорода Коболєва за 2017 рік становила 47,1 млн грн (близько 1,78 млн дол. за середнім курсом НБУ за той рік), з яких:

• 12,5 млн грн (прибл. 470 тис. дол.) – річний посадовий оклад;
• 12,5 млн грн (прибл. 470 тис. дол.) – згадана вище премія за проміжне рішення Трибуналу;
• 22,1 млн грн (прибл. 830 тис. дол.) – інші премії чи виплати.

Ми повернемося до цього питання у подальшому аналізі, але тут відзначимо дві речі. По-перше, окрім стокгольмської премії, Коболєв отримав інші премії, більшого розміру – вочевидь, за досягнення за іншими напрямками роботи "Нафтогазу" за результатами оцінки за рік. 

По-друге, ця оцінка за рік не включала фінальне рішення Трибуналу стосовно контракту купівлі-продажу газу, принаймні у формі явної премії саме за це.

Фінальне рішення Трибуналу стосовно контракту на транзит газу

Водночас, у "Нафтогазу" тоді були обґрунтовані побоювання, що Росія та опоненти в Україні будуть спекулювати на тому, що "Нафтогаз" все одно повинен заплатити "Газпромові" – а отже, доводити, що ніяка це не перемога. 

При цьому команда покладала надії на рішення Трибуналу за контрактом на транзит газу – а саме, що сума компенсації за цим рішенням перевищить суму, яку "Нафтогаз" мав сплатити "Газпрому" за рішенням Трибуналу за контрактом купівлі-продажу газу. 

А отже, що у загальному підсумку саме "Газпрому" доведеться платити "Нафтогазу", що зробить перемогу очевидною для всіх.

І от 28 лютого 2018 року Трибунал виніс фінальне рішення щодо контракту на транзит газу. Тоді Трибунал визнав порушення "Газпромом" умов контракту та присудив компенсацію "Нафтогазу" в розмірі 4,63 млрд дол.

Також, як того просив "Нафтогаз", Трибунал здійснив залік зустрічних вимог – від 4,63 млрд дол. (які "Газпром" тепер був винен "Нафтогазові" за рішенням щодо транзиту) відняв 2,07 млрд дол. (сума, яку "Нафтогаз" був винен "Газпромові" за рішенням щодо купівлі-продажу газу). 

Таким чином і було визначено суму нетто, яку "Газпром" мав сплатити "Нафтогазу", а саме близько 2,56 млрд дол.

Отже – знову перемога. Але цього разу – вже така, яку легко можна пояснити широкому загалові, адже тепер "Газпром" повинен заплатити "Нафтогазові".

Після фінального рішення Трибуналу щодо контакту на транзит газу Коболєв піднімає перед наглядовою радою питання премій – у квітні 2018 року. І наглядова рада погоджує премії – з ухвали ВАКСу та ухвали Апеляційної палати ВАКСу випливає, що їх визначено як 1% від суми, виграної за контактом на транзит (без урахування відсотків), тобто 46,3 млн дол. 

Ці гроші повинні бути розподілені між групою співробітників "Нафтогазу", яка складалася з команди, що безпосередньо брала участь у процесі в Стокгольмі, та інших співробітників, яких визначив Коболєв.

Звичайно, виникає питання, звідки взявся 1%. Напевне, єдиним відомими прецедентом встановлення менеджеру "Нафтогазу" премії у вигляді відсотку від результату був "кейс Дубини", коли у контракті того у 2009 році було прописано "матеріальну допомогу [читай: "премію"] за ефективне управління державним майном" у розмірі 1% від чистого прибутку компанії. 

Схоже, що у 2018 році менеджмент "Нафтогазу" і взяв цей прецедент для того, щоби запропонувати розмір стокгольмських премій на затвердження наглядової ради.

При цьому наглядова рада вирішила розбити премії на дві частини: одна (20,7 млн дол.) – за ту частину виграшу, яку "Нафтогаз" фактично уже отримав через залік вимог із "Газпромом" (2,07 млрд дол., без урахування відсотків). 

Інша (близько 25,6 млн дол.) – за ту частину виграшу, яку "Нафтогаз" ще повинен був отримати від "Газпрому" "живими" грошима (2,56 млрд дол., без урахування відсотків).

Вже на цьому етапі виникає низка питань. Зокрема, який сенс було встановлювати розмір премії у вигляді відсотку, якщо на той момент уже було зрозуміло точну суму виграшу? 

Також, у чому полягає мотиваційна складова для менеджменту досягти того чи іншого результату, якщо рішення приймаються вже після того, як результат досягнуто? Це питання буде розглядатися у наступних частинах аналізу.

Отримати "решту" грошей (2,56 млрд дол. + відсотки) було великим питанням. Платити "Нафтогазові" за рішенням Трибуналу було принизливим для "Газпрому" та для Путіна особисто, і тому "Газпром" не погодився з рішенням Трибуналу, відмовився платити і спробував далі судитися у інших судах.

Як ми тепер знаємо з ухвали ВАКСу, з першої частини премій Коболєв отримав 10 млн дол., тобто майже половину всієї премії на співробітників "Нафтогазу".

Подальші судові спори та врегулювання

Врешті-решт, після усіх невдач "Газпрому" у шведському та інших судах, у цій справі було поставлено крапку. Але не тому, що закінчилися суди.

Одним з визначальних чинників того, що "Газпром" (де-факто Путін) погодився не тільки заплатити "Нафтогазу" за рішенням Трибуналу, а ще й укласти новий транзитний контракт з умовою "качай або плати" було те, що у 2018 році, невдовзі після рішення Трибуналу за транзитним контрактом "Нафтогаз" розпочав новий арбітраж у Стокгольмі щодо того ж контракту 2009 року на транзит газу, у якому вимагав з "Газпрому" ще близько 11,58 млрд дол.

"Нафтогаз" погодився зняти свої вимоги тільки у грудні 2019 року в обмін на виплату грошей за рішенням попереднього Трибуналу та укладення нового транзитного контракту з умовою "качай або плати" (яке гарантувало "Нафтогазу" дохід у більше ніж 7 млрд дол.).

10 грудня у Парижі відбулися напружені переговори "у нормандському форматі" між президентами Зеленським та Путіним, до яких Зеленський в останній момент долучив Юрія Вітренка. 

У результаті все це було зафіксовано в невідкличній угоді про врегулювання спорів, яку 30 грудня 2019 року (тобто за кілька днів до закінчення транзитного контракту) підписали від "Нафтогазу" Вітренко та від "Газпрому" Міллер.

Отже, "Газпром" тихо заплатив 2,56 млрд дол. + відсотки за рішенням Трибуналу, розкривши цю інформацію дрібними літерами у своєму річному звіті та у примітках до фінансової звітності і не обговорюючи цього у ЗМІ. І в останні дні 2019 року новий транзитний контракт було укладено.

Тільки після цього у співробітників "Нафтогазу" виникло право отримати другу частину премії – ті самі 25,6 млн дол. за ту частину виграшу в арбітражі, яку "Нафтогаз" ще повинен був отримати від "Газпрому" живими грошима. 

За умовами контрактів з членами команди "Нафтогазу", які брали безпосередню участь в арбітражі, друга частина премії мала бути виплачена ще у тому ж грудні 2019 року.

Вчасно це не було зроблено, а потім через політичний тиск наглядова рада та Коболєв відмовилися виконувати згадані умови трудових контрактів (їх було виконано лише наприкінці 2020 році після звернення до суду).

При цьому ще у квітні 2020 року один лише Коболєв за рішенням наглядової ради отримав для себе особливі умови – банківську гарантію на отримання другої частини премії. 

У підсумку у 2021 році Коболєв отримає "свою" частку другого траншу стокгольмської премії – 338,6 млн грн (прибл. 12,45 млн дол. на момент надання банківської гарантії або 12,27 млн дол. на момент виплати). Тобто знову майже половину всієї премії на співробітників "Нафтогазу".

У майбутніх частинах ми проаналізуємо факти щодо законності виплати премії Коболєву у 2018 році, спробуємо розібратися, хто несе відповідальність за це рішення, та які наслідки має цей кейс для реформи корпоративного управління.

Наступна, друга частина – про те, коли і як виник дебат щодо законності стокгольмської премії Коболєва у 2018 році.

Андрій Бойцун, Дмитро Яблоновський та Олександр Лисенко. Автори є незалежними консультантами з корпоративного управління та членами редакційної команди Ukrainian SOE Weekly, щотижневого дайджесту про головні події в житті держпідприємств.