Чому цифровізація у Києві так повільно рухається

Свого часу я навіть голосувала за призначення Петра Оленича заступником Кличка. 

Але його велике програмне інтерв’ю в Економічній правді виявилося настільки непристойно брехливим, що я не можу залишити його без уваги і відповіді.

Брехня про музей Саксаганського на Жилянській, брехня про успішну цифровізацію земельних питань, брехня про співпрацю міста і прокуратури на користь громади. Дуже багато брехні. 

В інтерв’ю пан Оленич намагається справити враження доброчесного керівника, який бореться з земельною корупцією у Києві, ще й отримує за це по шапці. 

Але у відповіді щодо кожного скандального об’єкта будівництва вдається або до маніпуляцій, або до відвертої брехні.

Про оцифрування земельних процесів і збереження даних в електронному вигляді

Ця система не є прозорою і доступною для громади міста. Немає такого сайту, куди можна зайти подивитися всю інформацію про кожну земельну ділянку у Києві. 

Немає його не з міркувань безпеки через вторгнення, не було його і до 24 лютого. Ба більше. Ця інформація не доступна і для депутатів, які кожного засідання голосують за плюс-мінус сотню земельних питань. 

У жодному проєкті рішення, які готує департамент містобудування немає графічних матеріалів — немає зображення меж ділянки, актуальних фотографій об’єкта. Хоча ця інформація в департаменті є, її свідомо не показують в проєктах. 

Межі ділянки депутати вперше бачать на екрані безпосередньо під час голосування. Ознайомитися з всіма матеріалами щодо певного питання депутат може тільки прийшовши фізично в департамент. 

Для цього там відвели спеціальне робоче місце, яким, звісно, ніхто не користується. Не поодинокі випадки, коли документи губляться, попри те, що вони вже наче мали бути оцифровані. 

Наприклад, вже рік департамент не може знайти документи на ділянку, де розташований Самосад. Ділянка раніше була в оренді у посольства росії. Тож, місто наразі не має цифрового інструменту управління землею.

Оленич згадує, що земельні відносини в Києві найперше враховують транспортну модель міста. Транспортна модель у Києві з’явилася у 2015 за підтримки Світового банку. 

Як і будь-який стратегічний документ у столиці, цей також не використовується. Земельні відносини і транспортна модель - це просто різні світи. 

Система побудована таким чином, що забудовник під свій об’єкт може змінити схему організації дорожнього руху без участі міста зовсім, без моделювання, просто погодивши нову схему в поліції. Наприклад, зробити виїзди на магістраль. 

Ми вже знаємо такий приклад з парковкою замість велодоріжки на Берестейському проспекті. 

Про підготовку проєктів рішень Департаментом

Окрім того, що департамент свідомо не дає візуалізації земельних питань, вони можуть викривлювати чи приховувати деякі факти. 

Часто в проєктах рішення не згадують про наявність на ділянці будинків з охоронним статусом і чи підписаний охоронний договір. 

До речі, цікава примітка про те, що депутатів ніяк не вмовлять підписувати проєкти рішень електронно. Електронна подача проєктів рішень мала бути готова з 2023 року. Однак її немає. А нагадайте хто відповідає в місті за цифровізацію? Оленич.

Про підстави відмов заявнику

Всі проєкти рішення Київради останньою інстанцією перевіряє Управління правового забезпечення. Вони фінально вичитують проєкт на його відповідність законодавству. 

Чарівно, але щодо частини проєктів рішень, які пише департамент містобудування і за яким вони не відмовили заявнику, правове управління чітко пише про порушення закону. 

Це, втім, ніяк не заважає Київраді голосувати за проєкт позитивно. В результаті такі рішення Київради часто оскаржуться в судах вже прокуратурою. Збитки несе громада міста.

Столиця України за весь час з аукціону продава всього чотири ділянки. Це досить красномовно. Лише додам, що так відбувається тому, що вільні від забудови ділянки оформлюють через схеми. Так дешевше, ніж аукціон.

Про "туалетні" схеми

Департамент не зобов’язаний давати ділянку розміром пів гектара під сарай. Більше того, він не має законних підстав це робити. У департаменті мають негайно оскаржувати таку реєстрацію на майно у суді. Але цього не відбувається. 

Петро Оленич хвалиться, як місто відвойовує потім ці ділянки в судах, як місто працює на користь громади з прокуратурою. Цій тезі дуже здивувалася Наталія Сахно, яка відповідає за такі справи в Офісі генерального прокурора. 

Вона каже, що "співпраця" міської ради щодо захисту інтересів територіальної громади у суді полягає у клопотаннях відмовити у задоволенні позову прокурора. 

Тобто, коли прокуратура намагається відсудити незаконно передану ділянку на користь громади, команда мера просить суд відмовити у позові. 

Є винятки - у справі про Троєщинські луки дійсно місто було на стороні громади. Але так відбувається не завжди.

Дивна норма про "якщо площа земельної ділянки перевищує площу будівлі в 380 разів, ми можемо відмовляти і вже відмовляємо" - це якесь абсолютно дурнувате трактування рішення Верховного суду. 

Насправді Верховний суд постановив, що у межах міста фізична особа має право отримати для забудови не більше 0,10 га. Це я знаю, бо була на судових засіданнях у цій справі. 

Просто в тому конкретному випадку власник майна хотів ділянку в 380 разів більшу. Але це не значить, що Департамент Оленича має законні підстави давати ділянку в 350 разів більшу за будівлю.

Проєкт рішення на Вознесенському узвозі, 25 незаконний. Це написано в правовому висновку до проєкту.

Крім того, до того ж проєкту є лист Шевченківської РДА про те, що будівля на цій ділянці насправді на балансі РДА і належить громаді міста. Щодо незаконної реєстрації власності на цю будівлю ще у 90-их йшли суди. 

На щастя, зусиллями громади і Міністерства культури, давньоруські печери на цій ділянці тепер охороняються законом.

Про історичні будівлі

У проєкті рішення про передачу земельної ділянки на Цимлянському провулку, де на другий день вторгнення будівельною технікою за відсутності дозволів розвалили історичний будинок, скромно зазначено "будинок від старості не витримав і зруйнувався сам". 

Це чорним по білому написав департамент Оленича в проєкті рішення. У відповіді на це питання далі Оленич використовує якісь маніпуляції про законність-незаконність. 

Так от, згідно із законом, місцева влада має захищати інтереси громади Києва. І якщо історичні будівлі на ділянці незахищені, не мають статусу, нема охоронного договору, то місцева влада має вжити заходів із захисту спадщини, а тільки потім розпоряджатися ділянкою.

Крім того, департамент сам пріоритизує для себе підготовку питань. Деякі питання лежать в департаменті і роками не виносяться мером на порядок денний Київради. А саме мер затверджує порядок денний. А деякі готуються дуже швидко.

Будинок Саксаганського на вул. Жилянській,96 разом із усією територією мав би входити до Музею діячів української культури. Ділянка знаходиться в охоронній зоні музею. Сам музей і будинок Саксаганського знаходяться у комунальній власності міста. 

Будівлі музею є пам’ятками культури, що не підлягають приватизації. Прямий обов’язок міської ради — зберігати Музей для майбутніх поколінь. В охоронних зонах багатоквартирне житлове будівництво заборонено законом.

Здаючи цю ділянку в оренду місто порушує закон двічі - дозволяє багатоповерхове будівництво в охоронній зоні і без аукціону віддає ділянку вільну від забудови. 

Департамент немає законних підстав продовжувати оренду цієї ділянки. Але Департамент Оленича ВЖЕ погодив продовження договору оренди. 

Тому нагадую пану Оленичу - Прокуратура судиться зараз не з власником будівлі, у тієї контори нема там будівлі, а з Київською міською радою, яка протиправно здала цю ділянку в оренду.

Тези про наведення ладу і наповнення бюджету я гаряче підтримую. 

Але справа у тому, що міська рада, КМДА, департамент містобудування і вся команда мера Віталія Кличка проактивно толерує і заохочує всі земельні схеми Києва. Тому ці роздуми Оленича про наведення ладу в місті звучать лицемірно.

Про відсоткові ставки для оренди

Теж дуже маніпулятивно. Саме місто визначає ці ставки. В Раду заходила пропозиція від фракції Голос про підвищення ставок. Але ця правка до бюджету не була прийнята. 

Міська влада сама визначила, що це буде 3%. 3% для житла і 3% для "багатофункціональних житлових комплексів", які так називаються лише для економії. І так дійсно, забудовники беруть ділянки в оренду. 

Після добудови ЖК, а часто просто після продажу квартир, оренда закінчується і ніхто нічого нікому не винен. Питання інженерних мереж, благоустрою території, прибирання будівельного сміття падає на місто.

Інтерв’ю Петра Оленича обурливе у своїй маніпулятивності і брехливості. Всі його красиві історії про роботу на громаду міста розвалює простенький фактчекінг.

Тепер я згадую, що це не мало би мене дивувати. Адже Петро Оленич всюди називає себе CDTO міста Києва.

CDTO — це посада заступника голови адміністрації. Порядок його призначення визначається постановою Кабміну. І цю процедуру призначення Петро Оленич не проходив. 

На засідання Київради у день свого призначення замість погодження Кабміну Оленич приніс лист Михайла Федорова про те, що Мінцифра не впливає на призначення заступників мера із самоврядних повноважень і заявив, що цей лист - це погодження його як CDTO Києва. 

А направду, реального заступника із цифровізації Київ досі не має. Може тому і цифровізація земельних питань так повільно рухається?