Ради директорів замість наглядових рад: чим корисна однорівнева модель
Інновації в дії
З 1 січня в українських компаніях можна створити однорівневі ради директорів. Це поширена практика у розвинених економіках і тепер вона доступна українському бізнесу.
Така рада об’єднує в одному органі виконавчих директорів (менеджмент) і невиконавчих директорів, які контролюють менеджмент.
Крісла в раді директорів дозволяють акціонерам відійти від функції chief everything officer-а, але не втратити зв’язок із компанією.
Ради директорів є альтернативою наглядовим радам, які в Україні не завжди виправдовують покладені на них очікування.
Дві моделі управління компанією
Є дві основні моделі управління компанією. В одній, яку ще називають дворівневою, функції управління та нагляду (контролю) розподілені між двома органами (рівнями): виконавчим (менеджмент) і наглядовою радою.
Така система зараз в Україні. На практиці ж, окрім загальних зборів акціонерів (учасників), більшість українських компаній мають лише виконавчий орган – правління, дирекцію чи єдиного директора.
Наглядові ради або відсутні, або існують номінально, бо вимагає закон. Компаній з незалежними наглядовими радами, які ефективно працюють, поки менше, ніж хотілося б.
У другій моделі, т.зв. однорівневій, функції нагляду та управління поєднані в одному органі – раді директорів. До ради директорів входять виконавчі директори, які управляють, і невиконавчі, які контролюють виконавчих. Повноваження директорів обумовлені їхнім статусом.
Однорівнева система забезпечує ближчу "відстань" до менеджменту, а отже кращу оперативність. Тому акціонери в раді директорів мають важелі ефективного контролю за бізнесом.
Натомість у дворівневій системі наглядова рада відокремлена від менеджменту, а нагляд переважно відкладений у часі. Як правило, наглядова рада збирається (та, відповідно, реагує на дії менеджменту) раз на місяць чи навіть квартал.
За даними ОЕСР (див. с. 50 за посиланням), в більшості країн із розвиненою економікою доступна однорівнева модель з радою директорів замість наглядової ради.
У деяких країнах діє змішана система, яка дозволяє компаніям обирати між одно- та дворівневою моделями. Саме такий гнучкий підхід діє в Україні з 1 січня.
Чому наглядові ради (поки) непопулярні в Україні?
Нестабільні умови ведення бізнесу вимагають від акціонера активного залучення до справ компанії. Часто він має одночасно і керувати, і контролювати, і розподіляти прибуток.
Саме цю багатозадачність ми назвали функцією chief everything officer-а на початку статті. Однак настає час, коли акціонер не має бажання чи навіть фізично не може відповідати за все на світі.
Закон донедавна не давав гнучких юридичних механізмів для зміни моделі управління та зменшення участі акціонера(-ів) в операційній діяльності.
До 2018 для ТОВ (а це більшість компаній в Україні) закон не передбачав створення наглядової ради.
У нашій правовій традиції відсутність прямого дозволу у законі на практиці часто означає негласну заборону. Що ж до однорівневих рад директорів, закон навіть не натякав на їх існування.
Коли ж закон прямо дозволив створювати в ТОВ наглядову раду як окремий контрольний орган, поширення це не набуло, ймовірно, через недовіру акціонерів.
Наприкінці 2018 спільно з партнерами ми провели дослідження рівня корпоративного врядування в Україні. Прикметно, що 77,4% зі 104 респондентів висловилися за те, що ефективне корпоративне врядування потребує повноцінної (самостійної) наглядової ради.
Кому допоможе рада директорів?
В ідеальному корпоративному світі акціонер не має поєднувати функції власності та управління. Отже, зразковий випадок створення ради директорів – акціонери делегують управління професійним менеджерам (виконавчим директорам), а самі контролюють їх через призначених до ради невиконавчих директорів.
Це потребує чіткого розподілу функцій між акціонерами та директорами: перші не втручаються в управління й очікують на зростання вартості бізнесу та дивіденди, а другі отримують достатню свободу управління компанією.
Якщо директори не справляються, акціонери призначають нових, але не виконують їхню роботу самостійно.
Така "книжкова" модель в українській молодій економіці поки рідкісна. Зрештою, це не означає, що однорівневі ради директорів для України неактуальні. На основі конкретних запитів наших клієнтів ми описали три ситуації, коли рада директорів корисна.
- Акціонер зберігає контроль, делегувавши управління
Передавши операційне управління директорам, акціонери чи їхні представники можуть увійти до ради директорів.
Завдяки цьому вони мають можливість в реальному часі брати участь в обговоренні важливих питань компанії, аж до права вето на рішення директорів. Важливо, що така участь не відкладена до чергового засідання наглядової ради, що притаманно дворівневій моделі.
Наявність у раді виконавчих директорів (операційний, фінансовий тощо) поряд із акціонерами збалансовує управління та контроль. Акціонеру не обов’язково бути постійним CEO та займатися щоденними операційними справами.
Водночас акціонер зберігає можливість оперативно скорегувати роботу директорів. Що важливо, така участь буде визначена законом і статутом компанії.
- Іноземні інвестори управляють бізнесом "як удома"
Однорівневі ради директорів поширені за кордоном. Тож не дивно, що ця система є звичною для іноземних інвесторів.
Часто інвестори структурують українські бізнес-проєкти через іноземну країну, аби мати кращий захист права власності та доступ до ефективних правової системи й арбітражу.
Ефективна правова система передбачає, зокрема, звичні й перевірені інструменти управління бізнесом. Інвестору важливо знайти баланс, який дозволить ефективно контролювати та спрямовувати менеджмент, але без надмірного втручання в щоденну діяльність.
Рада директорів допомагає досягти цього балансу, адже збирає "за одним столом" CEO та інших виконавчих директорів разом із представниками інвесторів.
- Погодження договорів стає простішим
Компанії час від часу проводять загальні збори для погодження з акціонерами різних питань діяльності бізнесу, в тому числі рутинних.
Що більше акціонерів, то складніше погоджувати, бо акціонери можуть бути недоступні чи мати різні погляди на угоду. Це може затримувати чи навіть зривати угоди компанії.
Не погодити та через це не укласти угоду – втратити можливість для компанії. А виконання угоди без погодження створює ризик для компанії (оскарження договору) та директора (перевищення повноважень).
Вирішити цю дилему можна, призначивши кількох акціонерів до ради директорів. Вони оперативно погоджуватимуть менеджменту значні угоди, окрім найкритичніших – для них уже скликатимуться збори за участю всіх акціонерів.
Велика сила – велика відповідальність
Із моменту призначення член ради директорів отримує статус посадової особи компанії. За законом посадова особа має фідуціарні обов’язки (з лат. fīdūcia – довіра) перед компанією та повинна діяти в її інтересах, а не у своїх особистих, навіть якщо вона одночасно є акціонером.
За порушення обов’язку компанія чи її акціонер може через суд вимагати від члена ради директорів компенсувати збитки.
Наш прогноз
Однорівневі ради директорів давно зарекомендували себе у країнах із розвиненою економікою. Добре, що така можливість тепер доступна і в Україні – якщо компанія захоче нею скористатися.
Ми навели лише кілька прикладів практичного застосування, які демонструють затребуваність рад директорів в Україні. Чимало власників готові відійти від операційного управління, але бажають зберігати доступ до оперативної інформації, тісний зв’язок із директорами та можливість втрутитися у критичний момент.
А в умовах опору російській агресії український бізнес перебуває в суцільному критичному моменті. Однорівнева модель об’єднує управління та контроль в одному органі.
Це забезпечує кращу динаміку порівняно з дворівневою моделлю і дає раді директорів гарні шанси стати ефективним інструментом для бізнесу.
Співавтор: Артем Шматов, старший юрист ЮФ Василь Кісіль і Партнери