Будівництво замість пшениці. Чому забудовникам в Україні можна майже все?

Усе буде забудова?

Тема скандальних "будівничих" законопроєктів триває. Тут народні депутати просто невтомні, а їх фантазія не має правових та конституційних меж.

Якщо коротко, то законодавці пропонують переводити сільськогосподарські угіддя в землі забудови майже без будь-яких застережень.

Проєкт закону передбачає, що зміна цільового призначення аграрних ділянок на землі житлової та громадської забудови здійснюється без розроблення документації із землеустрою і за відсутності містобудівної документації.

Достатньо заяви власника чи користувача і рішення органу місцевого самоврядування, а для державних чи комунальних земель – рішення відповідного органу. Без внесення інформації до Державного земельного кадастру, без обмежень складу земель чи їх розмірів, без часових обмежень.

Останніми можна було б вважати період призупинення функціонування Державного земельного кадастру, але це не точно. Проте такі часові обмеження, навіть якщо їх можна витлумачити з тексту законопроєкту, значення не мають. Як тільки на землі буде здійснене будівництво, право власності на ділянку перейде до власника нерухомості згідно з новою редакцією ст. 120 ЗК.

Тому вже невдовзі, наприклад, землі сіножатей, розташовані на узбережжі водойм, можна буде забудувати цілком законно. Про корупційні ризики ухвалення законопроєкту попереджає антикорупційний комітет парламенту.

Цей законопроєкт фінальний, бо далі спрощувати процес зміни цільового призначення сільськогосподарських земельних ділянок уже нікуди.

Досі для аграрних земель та земель оборони навіть зміна виду використання в межах одного цільового призначення допускалася лише на підставі нового проєкту землеустрою в порядку, аналогічному для зміни цільового призначення. У 2020 році законодавець відмовився від категорії "вид використання земель".

Це означає, що пасовища чи розташовані на березі водойм сіножаті можна вільно переводити в ріллю, розорювати та обробляти міндобривами.

Річка, якій так не пощастило, за кілька років міліє або зникає. Очевидно, враховуючи такі наслідки, сільськогосподарським землям надавалося надважливе значення і заборонялася довільна зміна навіть виду використання.

З ухваленням нового законопроєкту землі пасовищ на березі річки можна буде забудувати без землевпорядної та містобудівної документації.

Ще одна заувага, яка багато скаже про "конституційність", мету і якість проєкту. Його автори пропонують переводити в землі забудови нерозподілені й невитребувані ділянки. З цією метою мають змінити перехідні положення до ЗК.

Хоча цей пункт уже вилучений, а майнові права на такі земельні ділянки належать конкретним особам, які мають право оформити право власності на них. Невже законодавці нічого не чули про ст. 41 та ч. 2 ст. 64 Конституції?

Отже, з 2020 року ми можемо отримати "квантовий" перехід від зміни виду використання сільськогосподарських земель за проєктом землеустрою до зміни їх на землі забудови навіть без документації.

Забудовники-втікачі заповідного Жукового острова кусають губи від заздрощів. Вкладені величезні кошти, рішення судів, які потрібно ламати новими судовими справами, постійна увага екологів та журналістів, безкінечні позови прокуратури… Усе набагато простіше: потрібно просто ухвалити закон.

Попередникам було значно важче. Вони придумували складні юридичні схеми, маскували легалізацію земельного "дерибану" внесенням змін у Цивільний кодекс, наприклад, обмежуючи позовну давність щодо оскарження незаконних рішень органів державної влади і місцевого самоврядування.

Можна навіть не сумніватися, що головними бенефіціарами таких законодавчих змін стали власники найбільш цінних земельних ділянок, заборонених для передавання в приватну власність, тобто прибережних зон чи лісів.

Але навіщо про минуле? Поговорімо про майбутнє. А там – загроза продовольчої кризи та екологічна катастрофа. Остання – уже реальність. Обсяг забруднених через війну земель, очевидно, сягнув мільйонів гектарів.

Серед усіх екосистем найбільше страждають ґрунти, стверджують фахівці Української природоохоронної групи. У країнах Балканського півострова після війни 1999 року через забруднення ґрунтів від розривів снарядів було вилучено із сільськогосподарського використання 2,5 млн га земель.

В Україні ці площі будуть значно вищими. Для їх відновлення знадобляться мільярди доларів, які знову доведеться просити в західних партнерів.

Логіка, що зруйноване можна відбудувати на тій же ділянці, в українських законодавців, напевно, не діє. А що буде із землями під зруйнованими будівлями чи із землями під спустошеними селами? Їх переведуть в аграрні землі? Саме так має вирішуватися продовольча криза?

Чи під забудову будуть передаватися забруднені та пошкоджені сільськогосподарські землі, непридатні для вирощування споживчих культур? Адже це більшість земель, які перебувають у зонах воєнних дій.

Питань безліч, але це все після Перемоги України. Наразі ж, якщо йдеться про мільйони непридатних для обробітку гектарів і про мільярди доларів, то що нам, українцям, шкода поступитися сотнями чи тисячами гектарів аграрних земель на користь великого будівельного бізнесу? Народні депутати дуже просять!