Чотири виклики успішної пенсійної реформи

Найбільш очікувана, без перебільшення народна та найбільш суперечлива за всі роки незалежності України реформа має високі шанси нарешті відбутися.

Напередодні комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів організував публічні консультації щодо накопичувальної системи пенсійного забезпечення.

Серед запрошених – урядовці, соціологи, інвестори. Обговорення були конструктивними і всебічними.

Як член НКЦПФР я представив позицію регулятора. Комісія є одним з ключових стейкхолдерів реформи і зацікавлена в її ефективному впровадженні, тому що це запорука активізації фондового ринку.

Роль комісії вагома: розбудова інфраструктури та нагляд за фінансовою компонентою, яка включає накопичення та зберігання грошей.

Якщо говорити більш детально, то це встановлення вимог до провайдерів ринку, складу активів, системи розкриття інформації.

Загалом НКЦПФР підтримує доопрацьований законопроєкт №2683, разом з тим, вважає важливим врахувати низку моментів.

Чесний діалог держави з громадянами

Усі сторони мають розуміти, що система може і чого не може. Для цього необхідна чесна та послідовна комунікація із суспільством.

Адекватні та усвідомлені очікування мають бути основою суспільного договору між державою, яка пропонує накопичувальну систему, політиками, які за неї голосують, і громадянами. У цьому контексті хочу порушити питання розміру внесків. Воно не належить до компетенції НКЦПФР, але є показовим.

У нас звикли вважати, що 2-3% відрахувань мають забезпечити мільйони накопичень на пенсії. Це хибне та спотворене уявлення. Воно було причиною поступового невдоволення, а пізніше – і темою політичних спекуляцій щодо накопичувальних систем в інших країнах. Щоб цього уникнути, маємо говорити прямо: 2-3% відрахувань – це 5-7% коефіцієнту заміщення.

Має бути достатній період для підготовки. Розгортання системи передбачає три масштабні за обсягами паралельні процеси: нормативне забезпечення, авторизація провайдерів, створення інфраструктури фонду.

З огляду на вагомість цих кроків, підготовчий період може зайняти щонайменше 12 місяців. Також варто враховувати дві фундаментальні речі.

По-перше, передумовами впровадження накопичувальної системи є закінчення війни та сильний регулятор. Сильний регулятор – це не лише ухвалений закон, а й побудова системи після його ухвалення, що займе не місяць і не два.

По-друге, перехід від ретроспективного до орієнтованого на ризик перспективного регулювання має відбутися, коли наглядовий орган отримає необхідний потенціал, і до того, як прискориться зростання пенсійної галузі.

Гарантії не на словах

Політики та громадяни мають усвідомлювати, що таке гарантії і що вони не бувають безкоштовними: у кінцевому підсумку за них хтось платить. По-простому гарантія – це страховка на випадок несприятливих обставин.

Умовно їх можна поділити на політичні, економічні та інфраструктурні (притаманні професійним учасникам процесу). У підсумку це складається в один інтегрований ризик: мінливість очікуваного розміру накопичень.

Гарантії можуть оплачувати держава (громадяни через податки), учасники (внески або активи),провайдери послуг (власні кошти), централізовані інституції (фонд гарантування із заздалегідь визначених джерел).

Оплата гарантій зменшує кінцеві накопичення. 1% відрахувань на гарантію означатиме втрату 20% кінцевих накопичень на горизонті інвестицій 40 років.

Впровадження гарантій при всіх їх позитивних рисах, таких як забезпечення довіри до системи, несе і ризики.

Серед них – моральна небезпека (нехтування ризиком, адже внески застраховані), стадна поведінка, надмірна обережність провайдерів. Тож попередньо варто передбачити повний сценарій їх застосування. Гарантії – це не одна стаття закону, а складна збалансована система взаємовідносин.

Надійна інституція для зберігання накопичень

На старті запуску системи багато громадян можуть мати складнощі з обранням пенсійного провайдера. Оскільки система є обов’язковою, необхідно забезпечити надійний та ефективний спосіб накопичень для таких осіб.

На нашу думку, правильним рішенням буде створення фонду за замовчуванням під пильним наглядом держави з одночасним забезпеченням незалежності та неупередженості його керівного органу та залученням ринкових інституцій для ефективного управління активами.

Для інших суб'єктів накопичувальної системи ця інституція може бути прикладом організації, впровадження та контролю стандартів управління та інвестицій. Управління фондом "за замовчуванням" відіграє вирішальне значення для успіху реформи.

Утім, для позитивного розвитку інфраструктури ринку важлива конкуренція, коли громадяни зможуть обирати між пенсійним фондом за замовчуванням та авторизованими провайдером.

Структурований інвестиційний портфель

Щоб управління та розподіл ввірених учасниками коштів відбувалися ефективно, необхідна заздалегідь побудована структура портфелів інвестицій. Це досягається шляхом впровадженням фондів життєвого циклу (life-cycle funds).

Фонди життєвого циклу – це фонди, що автоматично перебалансовуються відповідно до цільової структури активів. Суть підходу полягає в диверсифікації інтересів різних груп учасників відповідно до дати досягнення пенсійного віку.

Очевидно, що стратегічні завдання молодих учасників (максимальне примноження пенсійних накопичень та можливе збільшення небажаної волатильності) будуть кардинально відрізнятися від завдань осіб, що наближаються до виплатної фази (утилізація зайвої волатильності активів та забезпечення прогнозованого стабільного грошового потоку).

Тому доцільно сформувати загальний фонд у формі фондів "Визначеної дати" (життєвого циклу), як це реалізовано в наших сусідів (Польща) та в найкращих пенсійних системах (Великобританія, Швеція).

Щоб закласти надійний фундамент для подальшого сталого та ефективного розвитку загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення в Україні, необхідні збалансована система державного нагляду за пенсійною галуззю, встановлення чітко окреслених засад управління пенсійними коштами учасників та продумані опціональні характеристики системи.