Відбудова (бе)з Prozorro: як проводити закупівлі, щоб зберегти довіру партнерів

Тему української корупції дедалі активніше піднімають в західному медіаполі. Зокрема як засіб дискредитації України. 

Нещодавно в авторитетному виданні Financial Times вийшла публікація про ризики розкрадання західної зброї, яку постачають Україні. Аналогічну позицію озвучують численні політики в США та ЄС. 

Хтось із них відверто грає на руку Кремля, хтось будує власну політичну кар’єру і шукає популярності. Але, в будь-якому разі, це інструмент, який шкодить нашій країні.

Не варто навіть сумніватись, що, як тільки розпочнуться перші проєкти з відбудови України, з’являться аналогічні спікери і публікації, але вже на цю тему.

З іншого боку, цим спікерам є за що зачепитися. Україна поки не змогла побудувати ефективну антикорупційну інфраструктуру, чесні суди і незалежні державні інституції. 

Це три стовпи, на яких будується довіра до держави. Вони не забезпечують абсолютну відсутність корупції, але гарантують, що вона не буде ключовим фактором.

Тож, попереду нас очікує запекла інституційна і репутаційна боротьба. Від того, як ми пройдемо цей тест корупційної зрілості, залежить економічне майбутнє країни. І за цим процесом буде уважно стежити весь світ.

Prozorro і закон

Уже зараз ширяться чутки про ідеї вивести закупівлі за проєктами відбудови з Prozorro. Подалі з поля зору суспільства. Хоча відбудова ще навіть не почалась. 

Між владою і Prozorro з самого початку були непрості відносини. З одного боку, перехід майже всіх державних закупівель в публічну електронну систему став гігантським проривом і однією з найяскравіших реформ. Навіть в США визначають її як певний стандарт прозорості поміж систем державних торгів.

З іншого боку, відкритість даних призвела до того, що корупція стала видимою.

Відсутність ефективних і незалежних інституцій вилилася в те, що держава не змогла продемонструвати адекватну реакцію на всі ті корупційні кейси, які вийшли на світло. Хоч якісь зрушення розпочиналися лише після медійних скандалів. 

І тут постає вибір: або все ж починати розбудовувати антикорупційну інфраструктуру, незалежні суди і державні інституції, або прибрати закупівлі із публічної площини. Прихильників останнього варіанту серед державних посадовців дуже багато.

Тут треба прояснити один важливий момент — що таке Prozorro. Бо більшість критиків цієї системи говорить про недоліки процедур, їхню тривалість і неможливість купити щось швидко.

Але треба розрізняти. Є система електронних торгів Prozorro, яка забезпечує відкритий доступ до інформації про закупівлі і вільну участь в торгах. А є закон, який визначає процедуру проведення цих закупівель.

Більшість критиків Prozorro насправді критикують закон, але натомість пропонують скасувати саме застосування системи Prozorro.

Можна розширювати або змінювати перелік процедур закупівель і спосіб їх проведення в законі. Але якщо ми при цьому не скасовуємо відкриту публікацію всіх документів про закупівлю в електронній системі і анонімний аукціон з можливістю учасників змагатися за контракт, то головна ідея Prozorro залишається.

Prozorro і українські альтернативи

Першу спробу впровадити альтернативну систему закупівель здійснили минулого року для закупівлі робіт з будівництва Київської обхідної дороги. 

Для цього закупівлі для обхідної вивели з-під дії закону і провели тестову процедуру на комерційному майданчику. Чому обрали саме цей майданчик і в чому його перевага, Уряд не став пояснювати.

Перший же тендер виявився, м’яко кажучи, невдалим. Із п’яти учасників до етапу розгляду комерційних пропозицій дійшов тільки один. Відповідно — жодної конкуренції і жодної економії.

Окрім цього, замовник дискваліфікував одного з учасників за досить спірних обставин — бо не зміг відкрити один з документів пропозиції. Але альтернатива Prozorro не передбачала можливості оскаржити помилку або неправомірну дію замовника.

Якщо спірні питання не розв’язувати на етапі торгів, то вони перейдуть в судові зали і можуть поставити під загрозу майбутній контракт.

Загалом цю альтернативну систему на базі комерційного майданчика можна назвати просто непрозорою версією Prozorro, бо в ній відсутні:

• принцип обов’язкової конкуренції (мінімум два учасники);
• можливість оскаржити дії замовника;
• будь-які запобіжники в питанні формування тендерних умов. 

У такій системі переможе точно той, кого захоче обрати замовник.

Власне, нічого нового в цьому немає. Це лише відлуння старих паперових процедур, які проводили до 2016 року. Тож ідеї альтернативи системи Prozorro від наших політиків не дуже нагадують європейський підхід.

Публічні закупівлі на Заході

На Заході процедури закупівель більше регламентовані політиками і стандартами, ніж принципами електронної системи. Тому що для цих країн процес цифровізації став лише одним з етапів еволюції державних закупівель.

Наприклад, в Британії можна використовувати декілька майданчиків для публікації інформації про закупівлі. Але є політики і директиви, які дуже детально регламентують правила і алгоритми на всіх етапах закупівлі.

Наприклад, за українським законодавством визначено, що замовник може вимагати від учасника підтвердження досвіду виконання аналогічних договорів. Але питання, що таке аналогічний договір і як його підтвердити, лишаються на розсуд замовника.

Тоді як у Британії діє окрема політика, яка регламентує питання перевірки минулої діяльності постачальника. Є окрема політика, яка визначає вимоги до змісту договорів і порядку оплати і так далі.

Словом, українське законодавство про закупівлі є куди удосконалювати. Але законодавство, а не систему публікації торгів. Бо сама по собі система Prozorro, якщо і не краще всіх європейських електронних майданчиків, то принаймні не гірше.

Prozorro і відбудова

Тож чому важливо, щоб закупівлі для відбудови країни проводили в Prozorro?

Вигадування всіляких альтернатив, або взагалі проведення закупівель без публікації їх в електронній системі — це надто ризикований крок для нашої країни. 

Українські політики за вісім років війни так і не змогли розбудувати незалежні й ефективні державні інституції. Контроль закупівель з боку слабких державних інституцій не може бути якісним. Відповідно і кошти можуть витрачати неефективно.

Prozorro не вирішує цю проблему, але вона дає можливість суспільству контролювати те, як і куди витрачаються кошти. І хоч суспільство не має повноважень притягувати до відповідальності і засуджувати порушників, але принаймні є можливість тиску на владу через суспільний розголос. 

І поки що суспільний розголос – це найдієвіший механізм протидії зловживанням. Хоча б великим і шокуючим.

Загалом, щоб убезпечити себе від бруду і маніпуляцій всіляких антиукраїнських спікерів, ми маємо забезпечувати тотальну прозорість. Прозорість, яка не викликає жодних питань і можливостей для спекуляцій.

Це насамперед має зрозуміти влада. Йдеться не про рейтинги і вибори, а про репутацію всієї країни.

Тому ми маємо забезпечити зразковий процес закупівель для відбудови країни. Prozorro — найкращий варіант системи електронних торгів для цього. Вона має необхідну репутацію ефективної і прогресивної. 

І безумовно, окрім цього необхідні європейські стандарти до процедур. Стандарти, які не дозволяють маніпулювати замовнику і зловживати своїми правами.