Війна, люди, бізнес і держава: спрощений погляд дилетанта на складне

В Україні йдуть дві війни: військова, коли ми обороняємося від руzzьких загарбників, щоб було кому жити, та економічна, коли ми намагаємося зберегти економіку України, щоб було де жити.

Економіка України – це люди, які витрачають гроші, купуючи товари та послуги, та компанії, які отримують гроші за товари та послуги, купують товари й послуги в інших компаній, платять людям зарплату, а державі – податки та збори.

Люди, отримавши зарплату, купують товари та послуги в компаній та людей, а держава з отриманих податків купує товари та послуги в компаній і сплачує зарплату людям, які перебувають на забезпеченні держави.

Так відбувається по колу: люди повинні отримувати гроші і їх витрачати.

Під час війни споживання майже всіх речей скорочується чи припиняється, бо кардинально змінюються пріоритети. Люди менше купують – менше грошей отримують компанії, тому вже вони вимушені переглядати свої пріоритети.

Компанії, на відміну від держави, не можуть друкувати гроші. Компанії можуть жити тільки на ті гроші, які в них є. Якщо грошей постійно надходить менше, ніж витрачається, компанії вмирають. Є тільки два способи вирішення проблеми нестачі грошей: збільшувати обсяги продажів або зменшувати витрати.

Є ще третій шлях: знайти спонсора, який без зайвих питань покриватиме нестачу коштів. Однак цей варіант доступний тільки для держави, приватному бізнесу ніхто і ніколи таких подарунків не зробить.

Під час війни, тобто під час різкого падіння попиту на товари та послуги, дуже складно збільшувати обсяги продажів, точніше, просто неможливо. Це значить, що єдиний шлях для виживання приватного бізнесу – скорочення витрат.

Головними постійними витратами в лабораторному бізнесі є зарплати (у тих, хто платить зарплати в конвертах, ситуація набагато краща). У довоєнні часи з кожних 100 грн, які ми отримували від клієнта, близько 30 грн ішли на витрати, пов'язані з виплатою зарплат співробітникам.

Щоб видати співробітнику 10 тис грн, компанія витрачає близько 15 тис грн. Тобто ще близько 5 тис грн держава забирає у вигляді податків та зборів. Щоб уникати цих 50% податкових платежів державі, існують "зарплати в конвертах".

До речі, з усіх грошей, які компанія "Сінево" віддає державі, майже 80% – це податки та збори, пов'язані з виплатою зарплат нашим співробітникам. Податок на прибуток не є основним "податковим тягарем".

Коли економіка і ринки зростають, немає проблем з тим, щоб зростали компанії і кількість співробітників, підвищувалися зарплати і збільшувалися податкові відрахування. Але що відбулося після 24 лютого?

Лабораторний бізнес у березні 2022 року зупинився майже повністю, продажі впали на 98%. У квітні продажі становили лише 10% від звичайних, тобто грошових надходжень два місяці не було взагалі!

Попри відсутність продажів і грошових надходжень, лабораторія "Сінево", намагалася максимально підтримати своїх співробітників у важкий час. Компанія не проводила масових скорочень і платила зменшену зарплату, навіть якщо люди не працювали або працювали частково чи віддалено.

У березні і квітні 2022 року "Сінево" виплатила співробітникам у півтора рази більше грошей, ніж отримала виручки за ці два місяці. Ця фінансова підтримка в перші місяці війни була зроблена лише завдяки власним резервам компанії.

Ніхто не примушував "Сінево" так робити, але ми розуміли, що так буде правильно для компанії, добре для людей і корисно для економіки України. Люди повинні отримувати гроші для життя і витрачати їх. Але...

Як я вже згадував, є вимоги з оподаткування виплати зарплати, і війна не стала достатнім аргументом, щоб полегшити життя компаніям та їх співробітникам у цей час. Тому разом з виплатою тієї благодійної зарплати за березень і квітень компанія сплатила державі близько 35 млн грн податків і зборів.

Оскільки продажів майже не було, податки і збори для виплати зарплат ми сплатили теж з власних резервів. Отака подвійна благодійність. Якби мене хтось спитав, як держава може допомогти бізнесу і людям, я б попросив на час війни скасувати податки і збори із зарплат або зробити їх мінімальними.

Так держава переклала б піклування про доходи простих людей під час війни на їх роботодавців, знищила б переваги "зарплат у конвертах", а головне – залишила б шанс компаніям утримати максимальну кількість робітників.

Резерви приватного бізнесу обмежені, вони вже використані. Компаніям потрібно вижити, щоб продовжити роботу після перемоги над московією.

Якщо в компаніях досі дисбаланс доходів і видатків, а суттєвих шансів на ріст доходів небагато, то залишається один вихід: скорочувати видатки. Скорочувати до такого рівня, щоб доходів вистачило на покриття всіх витрат.

Коли податок на прибуток 18%, а нарахування на зарплату 50%, це сигнал від держави, що під час війни для виживання компаніям вигідніше зменшувати видатки шляхом скорочення персоналу і платити податок на прибуток, ніж працювати без прибутку, але утримувати персонал і платити йому зарплату.

Я не вважаю, що збільшення безробіття в Україні – це те, що потрібно економіці під час війни, але інакше приватним компаніям не вижити. На превеликий жаль.