Мобільний зв’язок: перевірка боєм

Ні з чим не порівняти радість, яку відчуваєш, коли після довгої мовчанки чуєш рідний голос із Харкова, Чернігова чи Маріуполя, що обстрілюються. 

При цьому рідко замислюєшся, що за можливістю поговорити з близькими або працювати з дому стоїть ризикована праця звичайних зв'язківців, які відновлюють пошкоджене обладнання в зоні бойових дій.

Новини компаній схожі на зведення з фронту: У місті Баштанка Миколаївської області повернути зв'язок тисячам сімей після обстрілу вдалося завдяки місцевому співробітнику "Укртелекому", котрий запитав обладнання від дизель-генератора. 

У Київській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, на Донбасі, ремонтні бригади оператора працюють під ворожими прицілами.

Про воєнні будні компаній мобільного зв'язку пишуть провідні світові ЗМІ. Хоча поки без уваги залишився один нюанс.

Після 2014 говорилося про ризики, що їх несе для безпеки країни структура власності стільникових операторів. 

Двоє з них безпосередньо контролювалися російськими акціонерами, а до третього росіяни мали певне відношення через материнську фірму. Але чи допомогло це "земляцтво" агресору?

Мобільні патріоти

Вже можна впевнено сказати, що патріотизм українських компаній не залежить від громадянства бенефіціарів.

Війна розвіяла міф щодо можливості використання телекомунікаційного бізнесу з іноземним корінням проти країни.

Багато в чому це пояснюється тим, що вітчизняні спеціальні служби чітко контролюють операторів у питаннях національної безпеки, про що і раніше згадували експерти. 

Численні перехоплення розмов російських солдатів, що є доказами воєнних злочинів, — чудове тому підтвердження. Щоправда, пишуть, що це допомога західних розвідок. Але не виключено, що успіх у збиранні "показів щодо себе" пояснюється просто: компанії зв'язку в Україні "воюють" з агресором, як можуть.

Важливий аргумент: міжнародний бізнес уникає дій, що можуть спричинити санкції. Мати відношення до "ризикованих" людей і компаній, не кажучи вже про шпигунство — схоже на економічне самогубство. 

Група VEON, що володіє "Київстаром", попрощалася з членом ради директорів Михайлом Фрідманом і достроково погасила кредити банку ВТБ саме через санкції проти них Великобританії, ЄС та США.

Російська МТС продала свій український бізнес – Vodafone Україна азербайджанській Bakcell ще у 2019 році. Якийсь зв'язок із російським телекомом зараз, при великому бажанні, можна встановити через голову ради директорів Bakcell та члена ради директорів Vodafone Україна Василя Лацанича, який працював у групі МТС та VEON. 

Але це чистий менеджер, який досяг нинішнього становища завдяки таланту управлінця, а не політичним зв'язкам у країні-агресорі.

Про lifecell та його акціонера нічого й згадувати. Там логічний ряд простий: Turkcell – Туреччина – "Байрактар".

Але головне, що оператори зв'язку, як і вся галузь, працюють як єдиний злагоджений механізм, відкинувши старі конфлікти. Ось кілька прикладів розуміння масштабу робіт на телекомфронті.

Телеком тримає фронт

З початком воєнних дій та гуманітарною кризою мільйони українців переїхали до західних регіонів. 

Ємності мережі стало недостатньо. Допомогла держава: розширила частотний ресурс у діапазоні 3G для всіх операторів. Це вимагало перепланування мережі. 

До завдання підключили постачальників обладнання: європейські Ericsson і Nokia, китайські ZTE та Huawei, які допомогли виконати основний обсяг роботи.

Стала у нагоді запущена ще до війни технологія Massive MIMO. Вона дозволяє значно збільшити пропускну спроможність мережі без додаткового частотного ресурсу. 

Експерти вважають, що саме завдяки цьому зв'язок на вокзалі Львова не ліг під час напливу біженців. А в київському метро, ​​що використовується як бомбосховище, і на прикордонних пунктах довелося збільшувати пропускну спроможність телекомунікаційного обладнання.

За 10 годин інженери налаштували національний роумінг, щоб абоненти трьох провідних операторів могли скористатися мережами конкурентів. А до війни окремі компанії мобільного зв'язку робили все, щоб їхнім клієнтам було не вигідно дзвонити на "чужі" номери.

Новий виклик виник через окупацію території, наприклад, Херсонської області. Це потребувало титанічних зусиль щодо переведення ядра мережі до Західної України. Тобто базові станції працювали на непідконтрольних територіях, але управлялися із безпечних регіонів. Працювали над проєктом без вихідних, але все зробили, як треба. 

Відновилося будівництво нових вишок мобільного зв'язку та розширення існуючих. Перше обладнання почало заходити до України у березні. Деяким вендорам довелося змінити логістику: відмовитись від морської доставки в українські порти, а везти обхідними маршрутами. 

Треба віддати належне тим партнерам, що привозять та розмитнюють обладнання за власний рахунок і передають у користування без будь-яких передоплат. Своєрідний ленд-ліз: заплатіть потім чи повернете.

Така підтримка важлива для операторів, які зараз надають багато послуг українцям безкоштовно.

У воєнний час прискорили впровадження нових мобільних технологій. В Україну завезли техніку для тимчасового розподілу каналів – TDD (Time-division duplexing). 

Поки що ж у нас вхідний та вихідний трафік між базовою станцією та мобільними телефонами поділяють за рахунок виділення окремих смуг частот — FDD (Frequency-division duplexing). 

Новий підхід дозволить ефективніше використовувати частотний ресурс і обійдеться дешевше для операторів. Простіше кажучи, спілкуватися зможуть більше людей, щоправда, швидкість передачі даних трохи знизиться. Але у воєнний час вибирати не доводиться.

Vodafone Україна вже повідомив про успішну інтеграцію супутникової системи Starlink з мобільною мережею. 

Цей спосіб використовується, якщо базова станція функціонує, але кабель до основної мережі пошкоджений, а відновити його поки неможливо. 

Типовий випадок Ірпеня та Романівки. Конкуренти разом із виробниками обладнання також вже відтестували таке рішення. Тож є надія, що телекомунікації повертатимуться у постраждалі населенні пункти швидше. 

Днями "Київстар" та lifecell повідомили, що теж вже використовують Starlink. 

Запущено послугу з масового розсилання держорганами зі своїх серверів важливої для населення інформації через службові повідомлення мережі. СМС-ками це завдання не закриєш, оскільки обладнання не витримає передачу 20-30 мільйонів повідомлень одночасно.

Для маскування базових станцій вночі вендори розробили спеціальний програмний засіб.

Кожен день приносить зв'язківцям нові випробування. Але до них, як бачимо, галузь готова. Нові завдання з'являться після війни: треба буде відновлювати зруйновані об'єкти та розвивати мережу. 

І тут, напевно, знадобиться військове братерство. Адже той, хто не підвів у бою, на того можна буде покластися й у мирний час.

Зв'язок після війни

Після війни постане питання відновлення мережі та запуску стандарту 5G у містах-мільйонниках через якийсь час. Частина обладнання операторів зв'язку готова до цієї технології. 

Для України навіть пілотні проєкти із використанням зв'язку п'ятого покоління можуть стати символом переорієнтації економіки на нові високотехнологічні галузі після остаточного коопераційного розриву зі східним сусідом. Та й політичні підходи у сфері телекомунікацій можуть змінитися.

До війни США намагалися витіснити китайських виробників із проєктів 5G по всьому світу. Для України ця тема була болісною. З одного боку, Вашингтон – стратегічний політичний союзник. 

З іншого — без китайських компаній, які, напевно, поставили більше половини обладнання в українських мобільних мережах, нормального зв'язку не буде, а альтернатива обійдеться дорого.

Обладнання 5G з Європи або Південної Кореї чекати довше через орієнтацію їх виробників на дорожчі ринки. 

Один із європейських вендерів до того ж нещодавно виявився втягнутим у скандал навколо фінансових операцій із незаконними формуваннями в Іраку. Чим це закінчиться — поки що не зрозуміло.

За технологіями у цій сфері китайці входять у шістку країн у світі та володіють найбільшою кількістю сімейств патентів, хоча третій рік їхній провідний виробник працює в умовах американських торгових обмежень.

Зрозуміло, що основні ресурси Україна спрямує на відновлення зруйнованої інфраструктури. Витрачати обмежений бюджет навіть з урахуванням допомоги донорів на заміну телекомобладнання одного виробника на іншого не розумно.

Водночас, основний ризик у вигляді витоку даних, якого побоювалися США, для України практично знято. 

Держава довела, що здатна захистити телекомунікації від зовнішнього втручання. Ну, а міжнародні компанії не займатимуться шпигунством, щоб не поховати свій бізнес.

Звичайно, багато залежатиме від позиції Китаю. Не варто очікувати від нейтрального КНР військової підтримки України, але гуманітарну допомогу на кілька мільйонів доларів країна вже надала. 

Допомагають і окремі компанії. За даними Міжнародного фонду охорони здоров'я та навколишнього середовища "Регіон Карпат", компанія "Хуавей Україна", що просуває технології Huawei, вже перерахувала на потреби переселенців 100 тисяч доларів.

До речі, шведська Ericsson теж обіцяла виділити трохи більше 1 млн дол. міжнародним організаціям, що надають гуманітарну допомогу в Україні.

Як бачимо, галузь телекомунікацій допомагає країні в кризу не скотитися у гуманітарну катастрофу та економічний колапс. Тому у плані Маршалла для України інвестиції та проєкти у сфері зв'язку мають знайти гідне місце.