Що заважає активному інвестуванню в український агросектор?

Це високо потенційний сектор, який чекає своїх інвесторів, але водночас – потребує зрозумілих і прозорих правил гри. Маю констатувати, що поступ у цьому питанні є, однак назвати його стрімким і незворотним не можна. На заваді нашому успіхові стоять застаріле податкове законодавство, відсутність конструктивного діалогу держави з інвесторами і корумповане судочинство.

Україну традиційно і цілком справедливо вважають житницею Європи.

За різними оцінками, ми володіємо 25% усіх світових чорноземів, є лідерами з експорту соняшникової олії та одними із найбільших експортерів зерна.

Завдяки продажу своєї агропродукції на європейських ринках Україна отримує щороку чималі об’єми валютної виручки.

Високі врожаї і обмежена державна підтримка

Зауважу, що цими досягненнями ми зобов’язані не стільки державі, скільки її працьовитим громадянам і унікальним природним умовам.

Приміром, відомий у Європі та світі експерт у галузі сільського господарства і продовольства Жиль Меттеталь, який понад 10 років очолював департамент агробізнесу Європейського банку реконструкції та розвитку, вважає наш агросектор одним із найменш дотаційних у світі.

Цитую: "прямі дотації сільгоспвиробникам в ЄС становлять близько 30-40%, у Росії – близько 30% і продовжують зростати.

А в Україні розмір дотацій дуже малий, а часто взагалі зі знаком мінус, як у Новій Зеландії та Австралії". Тобто, українська держава не поспішає підтримувати своїх агровиробників на тому рівні, як це роблять у Європі.

У 2021 році Україна встановила чергові рекорди врожайності сільськогосподарських культур за всю історію своєї Незалежності.

Водночас, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко цілком справедливо нарікає на те, що вирощену продукцію Україна продає закордон як сировину, втрачаючи на цьому шалені прибутки.

"Для того, щоб переробити всю цю продукцію в продукти з доданою вартістю і робити це як Європейський Союз, нам треба лише десь 17-18 мільярдів доларів інвестицій.

Це – невеликі суми, і нам давно треба було б їх залучити", - говорить експерт.

Погоджуюся з таким підходом і пропоную розглянути інвестиційну складову аграрного напрямку української економіки в минулому році.

Згідно з даними Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки", капітальні інвестиції в агропродовольчі сектори економіки за січень-вересень 2021 року склали 48,8 млрд грн, з них у сільське господарство − 33,3 млрд грн (це на 13 % більше, ніж за відповідний період минулого року).

Якщо дивитися на індекс росту за видами діяльності, то маємо наступні показники:

• сільське господарство і мисливство − 119,7 %;
• лісове господарство − 331,0 %;
• рибне господарство − 121,5 %;
• харчова промисловість − 95,3 %.

Як свідчать розрахунки науковців, темпи зростання капітальних інвестицій в аграрних секторах економіки протягом 9 місяців минулого року в 2,2 рази перевищили темпи зростання капіталовкладень у вітчизняну економіку в цілому.

Інвестування, конкуренція та корупція

Якщо подивитися на ділову активність інвесторів, то за попередніми оцінками інвестиційного порталу InVenture, у 2021 році в Україні в секторі сільського господарства та агробізнесу обсяг здійснених та анонсованих угод злиття та поглинань (М&А) досяг $234 млн.

За обсягами інвестицій попереду аграрного сектору економіки стояли ІТ сектор, будівництво, нерухомість та металургія, а за кількістю угод с/г сектор посів упевнено друге місце з 19 угодами.

Зазначу також, що в сільському господарстві України нині працюють такі іноземні компанії, як Fromageries Bel, Louis Dreyfus, AgroFeed Kft., Limagrain, Grain Alliance, Glencore Agriculture Limited, Risoil S.A., Vaderstad, Sierenz.

Напевно, їх сьогодні було б на кілька порядків більше, якби не гучні справи щодо іноземних інвесторів в українських судах.

Наприклад, 20 грудня 2021 року на порталі "НВ" вийшла стаття про те, як кілька років тому американський інвестор започаткував в Україні власний агробізнес, познайомився з іншим бізнесменом, запропонував йому посаду директора своєї компанії, а ще за якийсь час звинуватив партнера у крадіжці.

Буцімто той привласнив частину капіталів фірми - йшлося про сотні тисяч доларів.

Та зараз інвестору інкримінується підготовка замаху на колишнього компаньйона й загрожує довічне ув'язнення.

Чим закінчиться ця історія - не відомо, але показовим є те, наскільки ризиковим для іноземців є ведення бізнесу в Україні.

Погодьтеся, цей та інші приклади ніяк не сприяють позитивному іміджу нашої держави в очах інвесторів.

До земельної реформи треба ще гнучкі податки

Хотілося б також згадати про такий ключовий в контексті інвестицій фактор, як земельна реформа.

В Україні придатними для розвитку агропідприємництва є 43 млн га землі, використовується майже 32 млн га, з яких близько 24 млн га – на умовах оренди.

30 найбільших агрохолдингів орендують до 5 млн га угідь.

Тобто, з відкриттям ринку землі для потенційних інвесторів з’являється купа можливостей. Щоправда, поки тільки для вітчизняних.

Нагадаю, Верховній Раді знадобилося 30 років, щоб ухвалити відповідний закон. Він передбачає поступове впровадження ринку землі:

• З 1 липня 2021 року с/г землі можуть купувати лише фізичні особи-громадяни України і не більше 100 га в одні руки.
• З 1 січня 2024 року це право отримають також і юридичні особи-резиденти. При цьому площа придбаної земельної ділянки не повинна перевищувати 10 тис. га.

Потенційних ефектів від цього може бути багато:

• Приплив інвестицій, як внутрішніх та зовнішніх.
• Розвиток банківського сектору шляхом кредитування угод придбання с/г землі та кредитуючи реальний сектор під заставу нового активу.
• Розширення інфраструктури та матеріально-технічного забезпечення господарств
• Розвиток переробної промисловості.
• Розвиток малих господарств, а також виробників багаторічних культур.
• Зменшення обсягів неофіційного обробітку землі.

Але суттєвою перешкодою для приходу інвестицій в український агросектор вважаю брак відповідної інфраструктури, складність оформлення угод про продаж землі, відсутність необхідної інформації щодо наявності земельних ділянок у електронних реєстрах, тощо.

Безумовно, що повністю оцінити ефективність земельної реформи можна буде лише після 2024 року.

Тоді ми й побачимо, яка кількість інвесторів зацікавляться агросектором.

Але вже зараз державі слід розпочинати діалог з українським бізнесом, дослухатися до його пропозицій, змінювати законодавство (насамперед, податкове), запроваджувати систему стимулів для тих чи інших категорій агровиробників.

Лише тоді ми можемо очікувати, що в сільське господарство прийдуть потужні інвестиції, і замість сировини наші підприємці експортуватимуть за кордон продукцію переробних підприємств.