Інвестиції в "зелену" генерацію України: як історія успіху перетворилася на провал

Нещодавно один із провідних виробників "зеленої" енергії в Україні, компанія ДТЕК ВДЕ, повідомив про те, що міжнародне рейтингове агентство S&P Global Ratings знизило довгостроковий рейтинг її емітента з рівня "B-" до "CCC+". У компанії зазначили, що на рішення агентства "вплинули дії посадових осіб держкомпаній, які призвели до непогашення історичної заборгованості перед ДТЕК ВДЕ за вироблену "зелену" електроенергію".  Цей приклад - ілюстрація складних стосунків української держави й інвесторів, які працюють у сфері "зеленої" енергетики.

Свого часу зміни до законодавства, що регулює "зелену" енергетику, спричинили мало не інвестиційний бум у цій галузі.

Здавалося б, кейс відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) мав стати найуспішнішим серед усіх енергетичних рішень держави, однак за короткий час він перетворився провал.

На старті держава не скупилася на бонуси

У 2009 році Верховна Рада встановила спеціальні ("зелені") тарифи на електроенергію, вироблену з ВДЕ.

Для додаткового заохочення іноземних інвесторів держава прив’язала ці тарифи до євро і зобов’язалася купувати за ними усі 100% такої енергії аж до 2030 року.

Водночас, аби не перевантажувати бюджет та передбачаючи поступове зменшення вартості генеруючого обладнання, на законодавчому рівні було заплановане поступове зниження "зеленого" тарифу.

Інвестори дійсно зацікавилися цим кейсом.

Першими у відновлювальний сектор енергетики, як не дивно, прийшли вітчизняні гравці.

Саме вони у 2011-2012 роках запустили сонячні (СЕС) та вітрові електростанції (ВЕС).

Згодом до них доєдналися іноземні компанії. На сьогодні частка прямих іноземних інвестицій в обсягу капіталовкладень у ВДЕ України становить майже третину з загальних $12 млрд.

Перший тривожний дзвіночок для інвесторів пролунав наприкінці 2014 року, коли держава не відкоригувала "зелений" тариф відповідно до курсу євро.

До цього додалося різке падіння гривні. Тобто, реальний тариф для виробників "зеленої" енергії знизився мало не вдвічі.

Тоді ж почали лунати й перші звинувачення з боку інвесторів на адресу Кабміну у підриві інвестиційної привабливості України.

Проте "зелені" тарифи й далі знижувалися. На початку 2015 року держава таки здійснила їхнє корегування, але при цьому вирішила завчасно знизити ставку "зеленого" тарифу на 20% для СЕС. Для інших ВДЕ вона знизилася її на 10%.

Бізнесменів рятувало те, що рік за роком генеруюче обладнання дешевшало, а прибутковість сектору сягала від 20% до 40%.

Потужності об’єктів відновлюваної генерації в України, за даними НКРЕКП, зросла з 966 МВт у 2014 році до 7 737 МВт (СЕС – 6 094 МВт) у 2020-му.

Справжній будівельний розквіт у галузі "зеленої" енергетики припав на останні роки.

Наприклад, лише в 2019 році інвестори запустили в 3 рази більше електростанцій на ВДЕ, ніж за всі попередні 10 років існування "зеленого" тарифу. В 2020 році мало відбутися чергове зниження "зелених" тарифів, тому чимало інвесторів хотіли встигнути добудувати свої проєкти до цього моменту. За різними підрахунками, загальна потужність нових станцій, які перебували тоді на "низькому старті", сягала близько 12000 МВт.

Борги інвесторам сягнули 25 млрд грн

У липні 2019 року в країні запрацював новий ринок електроенергії.

Тоді ж стало зрозуміло, що скоро бюджет не в змозі буде платити генеруючим компаніям ВДЕ за вищим, ніж ринковий, "зеленим" тарифом.

Тому держава ініціювала перегляд своїх зобов’язань щодо підтримки галузі, чим викликала обурення інвесторів.

Ситуація загострилася навесні 2020 року, коли держава припинила виплати за поставлену електроенергію ВДЕ.

Інвестори почали погрожувати міжнародним арбітражем. Кінець кінцем, сторони підписали Меморандум (на його базі ВР ухвалила пізніше закон), за умовами якого інвестори погоджувалися на добровільне зниження "зелених" тарифів (для ВЕС – 7,5%, СЕС – 15%), а Кабмін гарантував виробникам своєчасні поточні виплати, поступове погашення боргів і проведення з 2021 року аукціонів ВДЕ.

На жаль, більшість своїх обіцянок уряд не виконав або зробив це із затримкою.

Одним із найбільших кредиторів у 2015-2019 роках під час будівництва в Україні потужностей відновлювальної генерації був Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Іронія долі в тому, що, незважаючи на проблеми з обслуговуванням раніше наданих кредитів українським компаніям, фінансовій установі довелося ще інвестувати в Україну (у листопаді 2021 року банк інвестував $75 млн у єврооблігації Укренерго, випущені для врегулювання проблеми заборгованості на ринку "зеленої" енергетики), аби ці кошти були виплачені "зеленій" генерації й вона мала змогу продовжити гасити існуючи кредити.

За даними ДП "Гарантований покупець", яке є державним покупцем енергії, виробленої з відновлювальних джерел, станом на 11 жовтня 2021 року заборгованість перед генеруючими компаніями складала 25,1 млрд грн.

І лише 15 листопада ДП змогло повернути 16,3 млрд грн боргів частині гравців ринку, щоправда, окрім ДТЕК ВДЕ.

Дуже чіткий сигнал для потенційних інвесторів. І це на тлі того, що проекти у сфері ВДЕ вже забезпечили створення понад 30 тисяч робочих місць, модернізацію енергетичної інфраструктури, збільшення надходжень до місцевих бюджетів та державної скарбниці.

За деякими підрахунками внески "зеленої" енергетики до бюджету у вигляді податків тільки за 2019 рік склав понад $550 млн.

Окрема тема – "зелена" генерація приватних домогосподарств.

На сьогодні майже 30 тисяч садиб в Україні перейшли на сонячну енергетику - їхня загальна потужність становить близько 800 МВт, а сумарні вкладення українців за весь час дії "зеленого" тарифу сягнули $700 млн.

Власники інвестують у "домашні" сонячні станції, частину виробленої енергії споживають, а надлишок продають у мережу, сплачуючи податки.

Щоправда, багато хто користується прогалинами в ґалузевому законодавстві, й створює так звані "гірлянди".

Ділки скуповують покинуті будинки в селах, оформлюють на кожен із них "домашню" СЕС і продають усю згенеровану електроенергію державі.

В результаті споживання як такого немає, виробництво за "зеленим" тарифом цілком законне, а ліцензії, які є обов’язковими для крупних гравців, тут не потрібні.

Зрозуміло, що подібні оборудки спотворюють ідею підтримки малої розподіленої генерації.

Як це працює за кордоном?

Проблема із "зеленим" тарифом не є суто українською – багато держав, які стикнулися з нею на початку, знайшли вихід.

Наприклад, у Швеції власники "зеленої" генерації в 2003 році отримали змогу продавати сертифікати на виробництво електроенергії споживачам за певними квотами.

За перевищення цих квот передбачений штраф у розмірі 150% від середньорічної ціни "зеленого" сертифікату.

Фінляндія підтримує виробників "зеленими" тарифами і зменшеними податками на викиди парникових газів.

В Іспанії ситуація була схожа на українську.

Спочатку держава підтримала виробників "зеленої" генерації позиками, податковими пільгами та "зеленим" тарифом.

Але через глобальну фінансову кризу 2008 року уряд одноосібно змінив "правила гри" на енергетичному ринку.

Іноземні інвестори звернулися до арбітражних органів, і лише тоді іспанський уряд розпочав діалог з ними. Врешті-решт, сторони досягли компромісу.

Звісно, можна сказати, що в Україні крупні виробники "зеленої" енергії прагнуть отримати надприбутки, користуючись "найвищим" у світі "зеленим" тарифом.

Однак я переконаний: якби держава проводила послідовну політику, заздалегідь сформулювала продуману стратегію розвитку відновлюваної енергетики та сектору у цілому, прораховувала наслідки власних рішень, виконувала зобов’язання перед інвесторами, вела б з ними відкритий діалог – багатьох непорозумінь можна було б уникнути.

Поки що маємо ситуацію, коли державна система підтримки ВДЕ в Україні скомпрометована, багатомільярдні інвестиції заморожені, а інвестиційний клімат погіршився.