Економіка епохи пандемії: чи розраховувати Україні на інвестиції

Економічні союзи, перетікання робочої сили з країни до країни, відкриті кордони та імпорт товарів – весь цей усталений порядок та відкритість скінчилися у 2019-му з початком епохи COVID-19.

Першою реакцією на поширення пандемії стала закритість національних економік. Кожна країна замислилася над підтримкою власних товаровиробників та відстоюванням власних інтересів – такий собі економічний егоїзм. 

Коли більша частина грошей почала переходити з активів та зобов'язань у "тихі гавані" (наприклад, золото), стало зрозуміло, що все йде до глобальної економічної кризи. 

Втім, поступово держави з розвинутою економікою почали пристосовуватися до нових умов. І сьогодні більшість європейських країн, де ще рік тому взагалі не можна було вийти на вулицю, починають забувати, що таке локдаун.

Найбільший стадіон Іспанії "Камп Ноу" дозволили заповнювати на 100%, Голландія та Данія скасовують масочний режим. Держави, де до 70% населення вакциновано, фактично вже живуть у постковідному світі. 

Так, там ще зберігаються певні обмеження, але економіка та інвестиційний клімат починають відновлюватися. Глобальне зростання можна простежити і через рекордне збільшення капіталізації таких компаній, як Tesla, Apple, Shell та багатьох інших. 

Також ми бачимо зростання на сировинних ринках: рекордні ціни на аграрну продукцію, метал, нафту, вугілля. Це також один з показників відновлення світової економіки.

Тож стримуючий фактор розвитку у вигляді пандемії, почав слабшати. Й ми надалі будемо спостерігати глобальне економічне зростання. Але тільки у країнах умовного "постковідного світу". 

Країни з майже повністю вакцинованим населенням все більше дистанціюватимуться від країн з економікою, що розвивається. Водночас держави, де вакцинація провалена і продовжує вирувати пандемія, надалі відчуватимуть економічний спад та кризи.

На жаль, саме такою є українська економіка. Чи це вирок? Ні. Але ми точно маємо пришвидшити темпи вакцинації та якомога швидше надійно закріпитися у зеленій зоні й приєднатися до країн постковідного світу.

Чи можемо ми у цих умовах розраховувати на залучення інвестицій?

Так, причому інвестицій реальних. Адже не секрет, що велика частина іноземних коштів, які надходили в Україну, була з Кіпру або Британських Віргінських островів. Тобто це гроші з офшорів, виведені українським бізнесом, а потім реінвестовані. 

Зараз на тлі відновлення світової економіки навіть за умов продовження пандемії Україна має реальний шанс залучати інвестиції для розвитку економіки. Але для цього треба зробити принаймні три кроки.

1. Забезпечити захист інтересів інвестора. Найперше, що відлякує потенційних інвесторів – це проблеми із захистом приватної власності. Через це Україна втрачає можливості й гроші. 

Ось лише один приклад: водоканали України використовують для знезараження води рідкий хлор. Міста-мільйонники використовують приблизно до 1 тис. тонн цього реагенту на рік. 

Але через монополію одного виробника водоканали змушені імпортувати хлор з Румунії, Словаччини та Угорщини. За даними Держстату, станом на серпень Україна вже імпортувала 1,4 тис. тонн хлору.

Водночас західні країни використовують іншу технологію знезараження води – гіпохлоритом натрію. Основа для його виробництва – звичайна сіль. 

Є й інвестроєкт з будівництва заводу з виробництва цього реагенту, його вартість орієнтовно складає до 14 млн доларів. Але інвестора немає.

Ніхто не вкладе сюди гроші, доки в країні не буде чесних судів. Це підтверджують результати щорічного дослідження настроїв іноземних інвесторів, яке проводить яке Європейська Бізнес Асоціація (ЄБА), Dragon Capital та Центр економічної стратегії (ЦЕС). 

На жаль, з рейдерством в Україні зіштовхнулася не одна західна компанія-інвестор, а у парламенті довелося створити Тимчасову слідчу комісію з питань захисту інвесторів. 

Щойно з'явиться фактор чесного суду, коли власник може поборотися за своє та реально захистити себе, з’являться й інвестиції. Саме тому ми маємо якнайшвидше закінчити судову реформу.

2. Надати преференції виробникам. Ми вже почали цей шлях – нещодавно парламент ухвалив законопроєкт про індустріальні парки. 

Це можливість для бізнесу прийти на готовий майданчик з усіма підведеними комунікаціями, з гарною логістикою, у найкоротший термін розгорнути виробництво та отримати пільги й преференції, які діятимуть на території цього індустріального парку.

Як це працює у світі? Тільки навколо Стамбула облаштовано близько 20 індустріальних парків. Загалом їх більше 340 і вони забезпечують 80% іноземних інвестицій, що надходять до Туреччини. 

Схожа ситуація у Македонії, у Словенії. На це може розраховувати й Україна.

Або ж ще один крок у цьому напрямку – спеціальний режим оподаткування IT-галузі, який ми встановили у рамках правового режиму "Дія City". Це умови для того, щоб фахівці у цій сфері з навколишніх країн створювали бізнес в Україні. 

У них буде податок на виведений капітал, який вперше імплементований саме в "Дія City". Це буде один із найкращих режимів оподаткування для ІТ-компаній. Зрозуміло, ми не зможемо конкурувати з Кремнієвою долиною, але на стартапи та аутсорс можемо розраховувати.

3. Запровадити податкові пільги. В ідеалі податок на виведений капітал має застосовуватися не тільки у рамках "Дія City", а поширюватися на всі підприємства. 

Тобто вони не платитимуть податок на прибуток, але гроші реінвестують у бізнес, це дасть можливість максимально вкладати у модернізацію.

До слова, в Україні був подібний досвід і доволі успішний. Свого часу для українських сільгоспвиробників діяв спецрежим оподаткування – 20% ПДВ залишалося на підприємстві, і воно могло вкладати у свій розвиток. 

Результат – наприклад, за офіційними даними Держстату, врожай кукурудзи у країні зріс із 47,2 тис ц/га у 2010 році до 69,1 тис ц/га у 2021 році.

Фактично пільга дала можливість створити технології не гірші за європейські.

Всі ці кроки ми можемо зробити, але маємо їх пройти якомога швидше. Тому що навіть у такі складні часи вони допоможуть перетворити Україну на потенційно цікаву для інвестування державу – як для зовнішніх, так і для внутрішніх інвесторів.