Місцева складова в державних закупівлях і національний інтерес

Закон про застосування критерію місцевої складової в державних закупівлях ще не ухвалений у другому читанні.

Цей закон вимагає, щоб частина вартості товару, який закуповується за державні кошти, була створена всередині країни.

Іншими словами – щоб місцевий виробник отримав можливість виконати частину роботи з її створення.

Дискусія і рішення з цього питання затягнулися, як і багато з того, що давно потрібно було б зробити для економічного розвитку України.

У той же час законопроєкт крок за кроком збирає прихильників у суспільстві і владі. Хочеться вірити, що до нас повертаються раціональна економічна поведінка і воля ухвалювати рішення, які робитимуть країну сильнішою.

Чому норма про місцеву складову в публічних закупівлях важлива для економічного розвитку України та її безпеки?

Відповідь проста: тому що вона ефективно підтримає внутрішнє виробництво, зокрема, машинобудівної продукції. Про це свідчать результати аналізу передумов і наслідків її введення в національне законодавство.

Таку ініціативу важливо розглядати як один із заходів у пакеті комплексної підтримки розвитку місцевого виробництва. Саме як один із заходів, бо такий протекціонізм – це лише частина раціональної політики виробничого розвитку.

Іншою ініціативою є стимулювання підприємців і підприємництва у сфері сучасного промислового виробництва через різні види державної допомоги. Вони ефективно спрацюють, коли діятимуть разом.

Застосування критерію місцевої складової у витратах публічних коштів – це раціональна економічна поведінка. Завдяки їй публічні кошти приносять замовлення національним виробникам і фінансують робочі місця в країні.

Так організовується цикл створення доданої цінності в національній економіці, з якого потім знову сплачуються податки та зарплати, а компанії отримують доходи. Усе це можна обрахувати. Якщо ж купується імпортна продукція, тоді фінансується створення робочих місць і первинних доходів в інших країнах.

Розвинені держави це розуміють і тому діють дуже раціонально. Вони ніколи не візьмуть зобов'язання, які обмежать їх у такій раціональній поведінці.

Якими б не були норми законів, але перевага в закупівлях надаватиметься місцевому виробникові. Це досягатиметься чи технічною політикою, чи за допомогою інструментів підтримки своїх корпорацій, чи завдяки економічному патріотизму, чи іншими способами, яких історично напрацьовано багато.

Якби розвинені країни діяли інакше, то ніколи б не стали такими. Їхні кошти розвивали б виробників інших країн, а свої ніколи б не з'явилися. А так рівень проникнення імпорту в публічних закупівлях у країнах ЄС не перевищує 5%.

Україна ж поки далека від раціональної економічної поведінки. За розрахунками "Укрпромзовнішекспертизи", в Україні для машинобудівної продукції показник проникнення імпорту в публічних закупівлях досяг 36%. Ні технічна політика, ні вимога місцевої складової, ні економічний патріотизм у нас не діють.

Баланс "за" і "проти"

Ухвалюючи рішення про запровадження місцевої складової, необхідно розглядати комплекс факторів, включно з можливими негативними сторонами.

Більшість підприємств машинобудування, про які йдеться в законопроєкті №3739, "лежать" без ринків збуту. Це було б питанням лише їхньої відповідальності, якби не низка обставин. Зокрема, на ринку РФ вони втратили близько 7 млрд дол технологічного експорту щорічно. Увесь експорт машинобудівної продукції у 2020 році становив 4 885 млн дол.

Швидко вийти на інші ринки збуту, зокрема ЄС, виявилося неможливо через об'єктивні причини. На цьому ринку точиться запекла конкуренція, оскільки це не лише питання доходів від експорту, а й технологічного розвитку країни.

У цьому змаганні розвинені країни користуються пакетом інструментів підтримки виробництва й експорту машин та обладнання.

Типові з них – страхування та кредитна підтримка експорту, гранти за створення робочих місць на збудованих заводах, часткове звільнення від оподаткування на певний період, безповоротні гранти на дослідження і розробки, викуп продукції через державне замовлення.

В Україні такого інструментарію не існує. Це породжує нерівні умови конкуренції і зводить майже до нуля шанси наших виробників на міжнародних ринках.

Це не так провина виробників, як питання економічної політики. Наприклад, у ЄС державні фонди компенсують 12% витрат корпоративного сектору на дослідження і розробки, в Україні – менше 0,5%. У таких умовах опорою для наших виробників мав би стати внутрішній ринок, але через взяті зобов'язання наш ринок відкритий. Не діють ні тарифні обмеження, ні технічні стандарти.

Крім того, на внутрішньому ринку робить свою справу інструментарій підтримки, створений національними урядами експортерів. Типові приклади – кредитування українських споживачів агротехніки з Білорусії або вигідні умови відтермінування платежів за китайське газодобувне обладнання.

Безпекова реальність

Інша реальність, про яку не маємо права забувати, – гібридний конфлікт з РФ, частиною якого є скупчення російських військ на кордонах з Україною. Наша обороноздатність – єдиний гарант стримування РФ від масштабної агресії. Підписане не діє, про це свідчить приклад Будапештського меморандуму.

Машинобудівні підприємства, які потрапляють під дію законопроєкту, здатні відігравати важливу роль в укріплені обороноздатності країни. Багато з них уже виконували оборонні замовлення. Це виробники вантажних автомобілів, будівельної техніки, елементів ходових частин та механіки броньованих машин.

Це підприємства з виробництва залізничної техніки та обладнання, а залізниця – це також ключовий оборонний об'єкт. Більшість підприємств здатні ремонтувати військові технічні засоби. Зараз ці підприємства ледь живі, бо не мають замовлень і втрачають кваліфікованих робітників.

Якщо така ситуація триватиме, то багатьох з них просто не стане. Ось приклади: КрАЗ у стані банкрутства, Крюківський вагонобудівний завод та "Дніпровагонмаш" вимушені скорочувати працівників, десятки інших виробників час від часу зупиняють роботу через відсутність замовлень.

Якби в такій ситуації була інша держава з торговельних партнерів України, вона просто спостерігала б чи застосувала би справедливу політику підтримки внутрішнього виробника в контексті питань безпеки та оборони?

Міжнародне законодавство чутливе до таких ситуацій, тому містить винятки з питань безпеки, які є і в угодах, підписаних Україною. Цитую, наприклад, статтю третю угоди про державні закупівлі, яка накладає на Україну найбільш жорсткі зобов'язання щодо лібералізації публічних закупівель.

"Ніщо в цій угоді не тлумачиться як таке, що перешкоджає будь-якій стороні здійснювати будь-яку дію, яку вона вважає необхідною для захисту своїх істотних інтересів безпеки". Це означає, що положення угоди можуть не виконуватися, якщо вони перешкоджають забезпеченню безпеки держави.

Отже, доцільно застосувати серйозний аргумент, що місцева складова запроваджується і в контексті питань безпеки перед фактом втрати територіальної цілісності та гібридної агресії. Такі положення є у всіх міжнародних зобов'язаннях України, включаючи угоду про державні закупівлі.

Ціна питання

Враховуючи масштаби потреб при проведенні модернізації української інфраструктури, ціна залучення внутрішнього виробника до цього процесу є високою. У найближчі десять років Україні доведеться витратити великі кошти на модернізацію транспортної, енергетичної та комунальної інфраструктури.

За зведеними оцінками, проведеними "Укрпромзовнішекспертизою" на базі звітів державних інфраструктурних компаній, ця сума становитиме близько 161 млрд дол до 2030 року. З них близько 12 млрд дол буде проведено через публічні закупівлі за кодами, внесеними до законопроєкту.

Якщо діятиме норма місцевої складової, це спрямує на внутрішні замовлення близько 8 млрд дол публічних коштів протягом десяти років, які в іншому випадку підуть на імпортну продукцію. Це дасть роботу нашим заводам, які згенерують близько 4,5 млрд дол ВВП, 1,5 млрд дол податків та 3,6 млрд дол первинного доходу громадян у вигляді фонду оплати праці робітників.

Якщо ж врахувати подальший ефект від витрат цього доходу на придбання товарів та послуг на внутрішньому ринку, тобто так званий мультиплікатор Леонтьєва, то ефект майже подвоїться.

До речі, країни ЄС майже нічого не втратять, оскільки українське виробництво потребуватиме проміжного імпорту на 4 млрд дол із згаданих 8 млрд дол. Близько половини цього імпорту надійде саме з країн Євросоюзу. Ще більшим ефектом заходу буде те, що українські підприємства матимуть безперервний виробничий процес, а значить, зміцніють і вийдуть на експортні ринки.

Альтернатива полягатиме у подальшій втраті потужностей і зменшені шансів на побудову технологічної економіки. Отже, потрібно повернутися до розгляду теми застосування критерію місцевої складової в публічних закупівлях.

Розв'язка в цій історії покаже нашу здатність відстоювати національний інтерес у питаннях, які роблять країну економічно сильнішою.