Цінність репутації, або що змушує бізнес звертатися до суду за її захистом

"Потрібно 20 років, щоб створити репутацію, і 5 хвилин, щоб її зруйнувати. Ви будете ставитися до справ по-іншому, якщо подумаєте про це".

Цей вислів належить одному з найбагатших людей світу, інвестору Воррену Баффету, який не з чуток знає про важливість бездоганної ділової репутації та необхідності її збереження і захисту.

В Україні судові процеси про захист честі, гідності та ділової репутації не належать до "найпопулярнішої" категорії справ. Відповідно до судової статистики, у 2020 році українські суди розглядали 2142 справу даної категорії (з них у 249 справах позовні вимоги були задоволені) проти, наприклад, 25 254 судових справ у спорах про приватну власність за той же період.

Такі розбіжності в цифрах пояснюються тим, що в більшості випадків позови про захист честі, гідності та ділової репутації подаються виключно публічними особами або великими корпораціями, пляма на репутації яких у вигляді неправдивого або образливого висловлювання може зіграти злий жарт.

Також на статистику судових справ про захист честі, гідності та ділової репутації може впливати і те, що більшість публікацій, що безпідставно ганьблять репутацію, зараз розміщуються на інтернет-ресурсах, особистих сторінках у соціальних мережах, на анонімних YouTube-каналах, що в поєднанні з певними прогалинами в українському законодавстві ускладнює процес пошуку осіб, відповідальних за поширення такої інформації. А відповідно, і процес подачі позову до суду.

Водночас в Україні особливістю позовних вимог у даній категорії судових справ є їхній переважно немайновий характер.

У більшості випадків позовна вимога про відшкодування моральної шкоди або зовсім не заявляється, або заявляється абсолютно символічно на рівні 1 грн. Відповідно до тієї ж судової статистики, за 2020 рік загальна сума присудженої судами грошової компенсації за даною категорією справ складала 1 082 693 грн.

В іноземних юрисдикціях позивачі не такі скромні.

Можна згадати два позови екс-першої леді США Меланії Трамп проти Daily Mail у Британії і представництва видання Mail Online у США про поширення неправдивої інформації про її модельне минуле. Загальна сума заявлених позовних вимог із відшкодування моральної шкоди дорівнювала 150 млн дол (підсумкова сума в результаті мирової угоди сторін склала по 3 млн дол з кожного видавництва).

Звісно, розмір такої компенсації в Україні поки що – утопія. Водночас, без сумніву, не сума можливої компенсації моральної шкоди змушує політиків, публічних особистостей і великий бізнес звертатися до суду з позовами про захист честі, гідності та ділової репутації.

Цінність репутації складно перебільшити

В сьогоднішніх реаліях діджиталізації і постійних інформаційних війн репутація залишається чи не єдиним наріжним каменем, на якому тримається конкурентна перевага компанії або публічної особи.

Сьогодні репутація – актив, який у деяких випадках дорівнює вартості бізнесу.

Як відомо, спочатку ви працюєте на репутацію, а потім вона – на вас. У своєму повсякденному значенні репутація конвертується в універсальне поняття "довіра". Адже не дарма складаються рейтинги найнадійніших, найбезпечніших або найкращих компаній.

Потенційний бізнес-партнер, пересічний споживач або виборець перед підписанням договору або перед голосуванням обов’язково перевірить інформацію про компанію або послуги/продукти для визначення свого рівня довіри або недовіри до них. Тому фактично репутація компанії є тим благом, яке безпосередньо впливає на успішність, прибутковість і швидкість розвитку будь-якого бізнесу.

Знищивши репутацію, можна знищити бізнес.

Що стосується більш прикладних матерій, то, наприклад, відносно недавно (у 2018 році) Національний банк здійснив комплексний перегляд процесу ліцензування банків. Його наслідком стало прийняття нового положення "Про ліцензування банків".

Так, даний документ, зокрема, встановлює проведення НБУ оцінки ділової репутації юридичних та фізичних осіб, наприклад, у разі погодження на посаду керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (кандидатів на ці посади). Зазначене положення оперує поняттям "бездоганна ділова репутація", серед ознак якої, зокрема, виділяють групи ознак, пов’язані з: дотриманням закону і порядку; виконанням фінансових зобов’язань; професійною діяльністю; зайняттям посад або володінням істотною участю в банках або інших кредитних установах.

Вимоги про бездоганну ділову репутацію, згідно з документом, пред’являються також і до членів конкурсних комісій на зайняття посад директорів НАБУ і ДБР. Перелік можна продовжувати і далі, але вищевказане вже говорить про те, що бездоганна репутація ніколи не переставала бути ключовим ресурсом в активі будь-якого представника влади, бізнесмена, топ-менеджера або інших людей різного ступеня публічності.

Крім цього, останнім часом у новинних стрічках все частіше з’являються публікації про звернення до судів відомих політиків і бізнесменів із позовами про захист честі, гідності та ділової репутації.

За 2020 рік можна відзначити рішення Шевченківського районного суду Києва у справі за позовом Ігоря Коломойського до екс-голови НБУ Валерії Гонтаревої зі звинуваченнями в цькуванні з боку бізнесмена. Позов Коломойського про захист честі, гідності та ділової репутації був задоволений у повному обсязі, рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.

Показово, що в позові не заявлялася вимога про видалення спірного інтерв’ю, і воно все ще є на сайті LB.ua.

Того ж року було задоволено звернення до Печерського районного суду Києва Андрія Портнова з позовом до Петра Порошенка, партії "Європейська Солідарність" і телеканалу "Прямий". Суд визнав повністю недостовірною інформацію про передачу Портновим до Росії матеріалів "справи моряків" ДБР, яка була опублікована на веб-сайті партії "Європейська Солідарність" і телеканалу "Прямий".

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 рішення суду першої інстанції у даній справі залишено в силі. Зараз справа знаходиться на розгляді у Верховному суді.

Однак також є і приклади, коли суди не задовольняють позови про захист честі, гідності та ділової репутації.

Наприклад, у травні 2020 року Верховний суд відмовив колишньому голові правління "ПриватБанку" Олександру Дубілету в позові до банку та інформагентства "Інтерфакс-Україна" про захист честі, гідності та ділової репутації – з позовною вимогою зобов’язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію про перевищення ним своїх повноважень при видачі кредитів.

Примітно, що міжнародним законодавством декларується особливий підхід до питань захисту репутації публічних діячів на відміну від звичайних громадян.

Так, у Декларації Ради Європи про свободу політичних дебатів у ЗМІ від 12 лютого 2004 року сказано, що вищевказані особи (громадські діячі) підлягають ретельному громадському контролю та потенційно можуть зазнавати гострої та сильної громадської критики в ЗМІ з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Водночас зазначені громадські діячі та особи не повинні мати більшого правового захисту своєї репутації та інших прав порівняно зі звичайними громадянами. У зв’язку з цим в європейській практиці межі допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшими, ніж у випадку пересічного громадянина.

Практична сторона розгляду судами "репутаційних" спорів

Оскільки в даних спорах особливу роль відіграє доказування, слід розібратися в особливостях цієї процедури з урахуванням актуальної судової практики.

Перш за все варто сказати, що репутаційні спори можуть розглядатися як у позовному, так і в окремому провадженні.

У ситуації, коли особа автора/представника редакції або сама редакція ресурсу, на якому була поширена неправдива інформація, невідомі, що підтверджується відомостями компетентної установи (Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет), постраждала сторона має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту поширення неправдивої інформації.

При цьому для судів підтвердження від вищевказаного центру грає практично вирішальну роль при відкритті провадження за заявою про встановлення факту.

Що стосується предмета доказування у справах про захист репутації, то в нього входять наступні обставини:

• факт поширення інформації (хоча б одній особі);
• така інформація стосується конкретної фізичної або юридичної особи;
• недостовірний характер таких відомостей і їхня невідповідність дійсності;
• поширення такої інформації порушує особисті немайнові права особи.

Як докази можуть бути використані, в першу чергу, безпосередньо сама публікація (її роздруківка, скріншот, запис екрану, оформлені належним чином як електронний доказ) або відеозапис (якщо йдеться про вербальну інформацію).

Водночас для підсилення позиції по справі може бути проведена лінгвістична (семантико-текстуальна) експертиза. Вона допоможе об’єктивно встановити характер суджень (оціночні/не оціночні, що містить фактичні дані або тільки особисту думку автора) і лексичне значення опублікованої інформації.

При цьому експертизу проводять як за клопотанням сторони (судова експертиза), так і за замовленням учасника справи для надання обґрунтування своїх вимог/заперечень.

Варто зазначити, що особливо важливим і вирішальним у справах даної категорії є визначення характеру поширеної інформації.

Існує підхід, що якщо оціночні судження в опублікованій автором інформації є його суб'єктивною оцінкою існуючих фактів і подані у формі, які адекватно і недвозначно відображають суб’єктивний характер судження, то вони не підлягають спростуванню. Якщо ж оціночні судження викладені у формі висновку, оцінки певних фактів, які в ході судового розгляду виявляться неправдивими, то такі судження можуть бути спростовані, оскільки автором із самого спочатку були невірно викладені фактичні дані.

Окремо необхідно зазначити, що чинне законодавство більше не оперує таким поняттям як "презумпція добропорядності", згідно з якою особа вважається добропорядною до тих пір, поки в установленому порядку не будуть доведені факти, що негативно її характеризують.

Незважаючи на те, що відповідну норму Цивільного кодексу (ч. 3 ст. 277) виключили ще у 2014 році, в судових рішеннях все ще можна зустріти відсилання до її положень. Безсумнівно, такий стан речей був більш виграшним для позивачів.

На даний момент для постраждалої сторони діє загальний тягар доказування факту поширення недостовірної інформації і, власне, її недостовірність.

Підводячи підсумок, варто сказати, що сьогодні звернення до суду для захисту ділової репутації є основним інструментом як можливості офіційного спростування недостовірної інформації, так і припинення поширення таких відомостей в майбутньому щодо конкретної особи чи компанії.

Водночас із огляду на активну позицію українських судів із питань захисту ділової репутації, не тільки виданням, публічним особам і блогерам, а й кожному з нас варто уважніше ставитися до змісту матеріалів, які ми публікуємо (в тому числі і на особистих сторінках у соцмережах).