Сміттєвий фарс у Верховній Раді

У комітеті екології Верховної Ради вже понад рік чекає розгляду нова редакція базового закону "Про управління відходами". І не дочекається. 

Бо головною метою тих, хто очолив процес законотворення – є зірвати це саме творення. Поясню по пунктах. 

Є законопроєкт 2207-1Д. Д – значить доопрацьований у Комітеті. 

Перший титульний співавтор, такий собі нардеп (заступник голови екологічного комітету) Олександр Маріковський відповідає за розгляд на комітеті і винесення до сесійної зали на друге (і останнє) читання законопроєкту. 

Рік тому до законопроєкту було подано понад 600 правок від різних нардепів. Пристрасті вирували серйозні. 

Одному з нардепів, навіть, інкримінують можливе отримання хабара за спробу внесення поправки до законопроєкту. Але розмова не про те. 

Було правок кількасот, рік працював наполегливо пан Маріковський – і правок стало майже півтори тисячі! І абсолютна більшість написана його особистими помічниками. 

Себто, Рада і народ України стали ще на два роки далі від омріяного будівництва сміттєпереробних заводів і закриття тисяч полігонів і звалищ.

Перераховувати всі правки немає сенсу, але, повірте на слово, багато з них є беззмістовними і такими, що протирічать одна одній і здоровому глузду. Чому ж так? 

Вирішив поцікавитись що ж трапилось. Чому така неприродня агресія до будь-яких чужих думок, небажання публічних обговорень і штучне затягування процесу на роки?

А все виявляться настільки примітивно, що аж огидно. У пана Маріковського є двоє діточок і колишня дружина Олеся Жулинська — керівник напрямку відносин з громадськістю та органами державної влади транснаціональної корпорації The Coca Cola Corporation. 

Один з найкращих лобістів великого бізнесу, дуже професійна і фахова людина. А компанія, на яку вона працює, є найбільшим забруднювачем довкілля у всьому світі.

Беззаперечний номер один по розповсюдженню пластиків за більшістю антирейтингів від різних неурядових установ на кшталт Greenpeace. 

І можна скільки завгодно розповідати, що конфлікту інтересів немає. Що колишній чоловік випадково не може рік зібрати власний законопроєкт докупи і що сотні дивних й нелогічних правок – це нормальний робочий процес і так далі. Але ж, глибоко в душі, здається, ми знаємо чесну відповідь.

Вся ця історія із спробою покласти хоч якусь відповідальність на виробників пластиків за подальшу долю їх сміття – це не драма. 

Це чистий фарс. Законодавство про відповідальність виробників за забруднення доручили писати представнику найбільшого забруднювача світу. 

Всі у Парламенті все розуміють і мовчать. Ціна питання наявності чи відсутності відповідальності, за моїми оцінками, 300 млн євро на рік! 

Поки законопроєкт не розглядається і не є відхиленим – щодня виробники одноразової упаковки економлять по мільйону. Регламент Верховної Ради забороняє реєструвати інші законопроєкти подібного змісту поки не розглянуто вже зареєстрований. 

От і весь простий і дуже ефективний план. Кінцевою метою є прибуток за будь-яку ціну. Безкінечний розгляд законопроєкту і є кінцевою метою його справжніх авторів. Як-то кажуть "революцію не можна перемогти, але можна очолити".

Україна є єдиною країною Європи, де відсутня система розширеної відповідальності виробника. 

Себто, принцип "забруднювач – платить" в нас не діє. Україна закопує в свої все менш і менш родючі землі по 33 тис тонн відходів щодоби. 

Включно з токсичними пластиками, електронікою тощо. Натомість, імпортує з інших країн склобій та макулатуру. Типова країна третього світу, яка дозволяє себе зневажати. 

Але чому ми дивуємось? 20 років зайняло запровадити заборону реклами алкоголю на телебаченні та заборону палити у громадських місцях… Хоча зараз питання здається настільки очевидним.

Близько 90% всього, що опиняється у наших смітниках – це залишки їжі й упаковки. На решту 10% припадають всі зіпсовані й малоцінні речі, які ми викидаємо. Але ж основна проблема саме в упаковці харчових продуктів.

Нерозумні люди вважають, що країна заповнена сміттям через якусь міфічну "сміттєву мафію", насправді ж головні вороги чистоти й охайності наших міст й полів з лісами – ми самі. 

Бо обираємо нардепів із сумнівними здібностями, не розуміючи на кого вони насправді працюють. Бо звикли жити в бруді й не бажаємо заплатити на копійку дорожче, аби цього бруду позбутись.

Якщо комусь буде не лінь "копати" глибше – то пан Маріковський, звісно ж, суттєво покращив свій матеріальний стан протягом останнього року. 

Завдяки деклараціям, які подають публічні особи, видно, що він купує нерухомість в модному містечку Козин за гроші, які суттєво більші за депутатську зарплату. 

Тобто, точно "позичив" в когось. І це точно не The Coca Cola company напряму. Такі компанії не порушують закони. Вони офіційно наймають спритних лобістів і спонсорують псевдо-екологічні рухи. 

Не зрозумілі мені ще кілька моментів. Чому про кричущий конфлікт інтересів у ситуації із законопроєктом не говорять інші народні обранці і мовчить Міністерство екології. 

Де гнівні виступи екологічних активістів? І ключове. Навіщо ганьбиться Офіс Президента, коли видає укази на кшталт №111/2021 від 23 березня 2021 року, де чорним по білому написано, серед іншого, настанову "прийняти законопроєкт 2207-1Д - Про управління відходами". 

Навіщо брати в список партії людей від найбільших забруднювачів – я розумію, як казав імператор Веспасіан "гроші не пахнуть". А от навіщо саме цим людям доручати формувати державну політику у цій галузі – загадка. 

За десять хвилин часу, поки ви терпляче читали цю статтю, за статистикою, на сміттєзвалища країні заїхало ще 30 вантажівок, а ще 15 вивантажили сміття десь в лісі у яру. Ми ж багата землею країна… Чи вже ні?