Банківська діяльність завжди супроводжується ризиками, насамперед кредитними. Внаслідок цих ризиків так чи інакше виникає проблемна заборгованість, незалежно від дій чи рішень менеджменту і власників банку. 

Є багато факторів, що можуть призвести до непогашення кредитів. Наприклад, запровадження мораторіїв на стягнення боргів щодо окремих категорій позичальників або карантинні "кредитні канікули". 

Усе це змушує банки здійснювати відтермінування погашення різних портфелів кредитів, що впливає на стан системи загалом. 

У першому читанні було прийнято проєкт закону №4546, що надає Фонду гарантування вкладів практично необмежені права на те, щоб вимагати стягнення збитків від усіх осіб, пов’язаних із банками. 

Відтепер діяльність банку стосуватиметься не тільки його власників, а й їхніх родичів і ще широкого кола працівників, які не займають ключових керівних посад! 

Та найголовніша проблема полягає в тому, що відшкодування Фонд вимагатиме без доказу винних дій і неправомірності рішень. Тобто в нас виходитиме своєрідна підміна понять: Фонд гарантування вкладів отримає функціонал правоохоронних органів.

Це суперечить Конституції України та Цивільному кодексу України. Адже якщо дії менеджменту банку призвели до того, що люди не отримали своїх грошей, — це вважається злочином. 

А кожен злочин має бути доведено. Неможливо стягнути завдану крадіжкою шкоду, попередньо не визнавши її в порядку кримінально-процесуального законодавства злочином.

Так само і тут. Якщо в рамках Кримінального процесуального кодексу України слідчими органами не визнавалася наявність складу злочину, то як тоді окремо може існувати відшкодування шкоди? 

До того ж, повторюся, Фонд не є органом, що має повноваження доводити винуватість, а його працівники не є слідчими.

Додатковий ризик законопроєкту полягає в тому, що будь-яка господарська операція банку — звичайний кредит, пролонгація або реструктуризація, яка проводилася впродовж трьох років до моменту банкрутства, — може бути розцінена Фондом, як така, що спричинила збитки, а з осіб, які таку операцію погодили зі сторони банку, буде стягнута шкода.

І це не єдині положення, що викликають значні непорозуміння з боку банківської спільноти. 

Відтак, серйозні підозри викликають норми, що зобов'язують власників істотної участі неплатоспроможного банку, а також банку, в якому розпочата ліквідаційна процедура, надати інформацію про все належне їм майно на дату та у строки, встановлені у вимогах Фонду. 

При цьому сам Фонд не є особою, законодавчо уповноваженою на отримання цієї інформації. 

Ба більше, до встановлення та доведення у відповідному судовому порядку факту наявності їхньої вини та розміру спричиненої шкоди суперечить закону та є безпідставною. 

У зв’язку з чим, на переконання банків, є незаконним встановлення обов’язку надавати таку інформацію без встановлення в порядку, визначеному законодавством, факту наявності вини та розміру шкоди.

Додатково привертає увагу пропозиція законопроєкту додати новий пункт і впровадити відповідальність за завдання шкоди не тільки майбутнім, а й колишнім кредиторам банків. Тобто поширити дію нового регулювання на події, що відбулися в минулому. Це запускає зворотну дію нового закону в часі. 

Відповідно до Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. 

Отже, запровадження відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, нібито заподіяної пов’язаними особами банків у минулому, суперечить наведеній нормі Конституції.

І що ще надважливо – цей проєкт закону несприятливо вплине на реалізацію заходів Національного банку України з розвитку кредитування в Україні та на нормальну діяльність банків загалом.

Замість стимулювання кредитування цей законопроєкт узагалі його призупинить. Оскільки значно ускладнить прийняття рішень менеджментом банку. 

Адже, крім іншого, ухвалена в першому читанні редакція законопроєкту містить норми, що допускають доволі оціночні судження та неконкретизовані формулювання, що надають Фонду можливості з будь-яких підстав вимагати від представника менеджменту, члена кредитного комітету банку відшкодування збитків без доведення його винуватості. 

Зокрема, є положення, що передбачає відшкодування особою збитків, заподіяних банку або його кредиторам у випадку прийняття рішень "без дотримання меж нормального господарського ризику", "за наявності марнотратності" тощо. 

У чинному цивільному, банківському, кримінальному законодавстві України немає таких термінів, вони не є визначеними, а за відсутності чіткого визначення вказаних понять створюється підґрунтя для прийняття суб’єктивних невиважених рішень, які можуть призвести до незаконного звинувачення.  

З огляду на вище викладене, банківська спільнота наполягає на доопрацюванні законопроєкту до другого читання з метою виключити всі вищевказані недоліки або розробити чітке регулювання, згідно з чинним законодавством України. 

Основна мета – забезпечити механізм стягнення збитків із пов’язаних із банком осіб виключно за наявності їхньої доведеної вини в прийнятті неправомірних рішень.  

Банківська спільнота готова до обговорення норм законопроєкту з представниками міжнародних консультативних організацій із метою досягнення порозуміння щодо вищезазначених питань. 

Так, ми теж хочемо щоб винні у неправомірних діях, які призводять до падіння банків, були справедливо покарані, але водночас регулювання цих питань має бути розумним і не заважати банкам нормально працювати. Сподіваємося на підтримку та подальшу плідну співпрацю!