Вода під тиском: як реформувати водопровідну галузь, не знищивши її
Те, що галузь водопостачання та водовідведення потребує суттєвих і нагальних реформ, ні в кого не викликає сумнівів.
На більшості водоканалів модернізації не було з радянських часів: мережі критично зношені, застаріле обладнання роками не оновлювалося.
Головна причина такої невтішної ситуації – хронічне недофінансування галузі. На жаль, простежується тенденція, коли стандарти водопідготовки номінально підвищуються, але втілити їх у життя неможливо через брак коштів та єдиної стратегії розвитку галузі.
Зокрема, наразі одним із нагальних питань є імплементація європейських норм щодо якості питної води, що важко застосувати до реалій, у яких працюють водоканали всієї країни.
Так, ще у 2014 році Верховна Рада та Європейський Парламент ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, відповідно до якої Україна зобов’язалася імплементувати Директиву Ради 98/83/ЄС про якість води, призначеної для споживання людиною.
Звісно, європейські стандарти водопідготовки – це те, до чого ми повинні прагнути, але яким чином їх можна забезпечити без тотальної модернізації водоканалів, залишається незрозумілим.
Європейські стандарти адаптовані до європейських реалій, де водоканали мають достатнє фінансування та велику інвестиційну складову (від 30 до 60 %) у тарифі, і навіть, зважаючи на це, всі зміни там відбуваються поступово, з мінімальним навантаженням на водопостачальні підприємства.
Тим часом у МОЗ України вважають, що Директива Ради 98/83/ЄС вже імплементована в Україні в повному обсязі, тому з 2022 року планують введення дуже жорстких норм для деяких показників якості питної води, що відповідно до Директиви Ради 98/83/ЄС не впливають на здоров’я людини і віднесені до індикаторних.
Більшість розвинутих країн світу не можуть забезпечити такі вимоги, тим більше водоканали України.
Враховуючи те, що державної підтримки для забезпечення модернізації споруд водопідготовки та експлуатаційних витрат немає, за оцінками фахівців Української асоціації підприємств водопровідно-каналізаційного господарства "Укрводоканалекологія", необхідно підвищити тариф на централізоване водопостачання майже в десять разів, що становитиме 150 гривень за метр кубічний. І це тільки на водопостачання, без урахування тарифу на водовідведення.
У разі якщо такі жорсткі норми будуть введені в дію, цілком вірогідний невтішний сценарій розвитку подій, за якого водоканали одразу стануть заручниками ситуації.
Відповідно до чинного законодавства України, при відхиленні будь-якого показника якості води від нормативу підприємство зобов’язане знизити тариф ще на 20%. Отже, питна вода де-юре стане технічною, водоканали збанкрутують і будуть вимушені припинити надання послуг, щоби не порушувати закон.
І це без перебільшення обернеться катастрофою всеукраїнського масштабу, адже важко уявити, як зможе прожити країна без централізованого водопостачання.
Для того щоб запобігти такому сценарію, ще рік тому ця проблема обговорювалась на засіданні робочої групи з питань безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України при РНБО України (далі – робоча група РНБО), де МОЗ України та Мінрегіону було доручено врегулювати питання.
Отже, було створено робочу групу у складі фахівців НАМН України, провідних інститутів водного профілю та напрацьовано відповідні пропозиції.
Зокрема, було запропоновано прийняти проєкт Державних санітарних норм та правил "Гігієнічні вимоги до питної води, призначеної для споживання людиною" (далі – проєкт ДСанПіН-2020), розроблений спеціально з метою поетапного впровадження вимог Директиви (ЄС) 2020/2184 від 16 грудня 2020 року про якість води, призначеної для споживання людиною, що набула чинності у січні 2021 року.
Усі внесені зміни відповідають вимогам європейського законодавства, водночас у проєкті ДСанПіН-2020 враховано можливості водоканалів і немає недосяжних вимог.
Проєкт ДСанПіН-2020 підтримано установами медичного профілю з напрямом наукової діяльності у сфері питного водопостачання, профільними інститутами водного господарства та окремими експертами.
При цьому МОЗ України не надало пропозицій щодо залучення додаткових експертів для участі в розробці проєкту ДСанПіН-2020.
На жаль, МОЗ України відмовилось врахувати пропозиції робочої групи, мотивуючи це тим, що їх не цікавлять фінансові можливості підприємств, і абсолютно всі показники якості води, включаючи індикаторні, повинні бути європейського рівня та обов’язкові до виконання.
Однак треба розуміти, що індикаторні показники не є критично важливими для якості і безпеки питної води, вони не впливають на здоров’я людини. Кожна країна покращує їх згідно з економічними можливостями.
Водночас для забезпечення запропонованих МОЗ України нормативів за цими показниками знадобиться масштабна реконструкція систем водопідготовки підприємств галузі.
За розрахунками експертів, для цього потрібно близько 40 млрд євро, такі кошти неможливо виділити з державного бюджету миттєво, тим більше їх немає в міських бюджетах, і власне у водопостачальних підприємств. І як ми розуміємо, підвищення тарифів у 10 разів теж не можна розглядати як вихід із ситуації.
Згідно з положеннями Директиви (ЄС) 2020/2184 про якість води, призначеної для споживання людиною, передбачається необхідність державного фінансування заходів із покращення якості води, чого немає в Україні.
Після введення в дію ДСанПіН 2.2.4-171-10 планувалось за 10 років виділити з Державного бюджету України та знайти за рахунок інвестиційного розвитку підприємств значну частину цих коштів.
На жаль, Загальнодержавна цільова програма "Питна вода України" на 2011-2020 роки виконана менш ніж на 10%, а підприємства працюють збитково. Чинних програм фінансової підтримки немає, тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення щонайменше у 5 разів нижчі від європейських.
Для порівняння, Німеччина щороку інвестує в реконструкцію підприємств галузі близько 7 млрд євро, США – близько 120 млрд доларів, у той час як весь валовий дохід підприємств галузі в Україні становить близько 1 млрд євро на рік.
В Україні на реконструкцію витрачається лише 8% тарифу, в той час як в інших країнах – від 30 до 60% тарифних коштів плюс ще й додаткові інвестиції, що залучаються на модернізацію значних інфраструктурних об'єктів.
Звісно, не можна сказати, що у нас нічого не робиться взагалі. Мінрегіон розробив та подав на розгляд Уряду України Концепцію Загальнодержавної цільової програми "Питна вода України" на 2021-2030 роки та відповідний законопроєкт.
Реалізуються проєкти фінансування з переоснащення підприємств за рахунок МФО: Світового банку, ЕІБ, ЄБРР, НЕФКО на суму близько 600 млн доларів США.
Планується залучити близько 300 млн євро за рахунок Датського інвестиційного фонду ДАНІДА. Відбуваються зміни в законодавстві, що дозволять ефективно використовувати інвестиційні програми власне водопостачальних підприємств. Проте все це потребує значного періоду часу.
25 травня 2021 року питання щодо стандартів питної води було повторно розглянуте на засіданні робочої групи РНБО. На жаль, представники МОЗ України не були на засіданні.
Робоча група РНБО рекомендувала Кабінету Міністрів України разом з місцевими органами виконавчої влади за участі органів місцевого самоврядування у місячний строк опрацювати питання щодо вдосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення безпеки та якості питної води, призначеної для споживання людиною.
Отже, прийняття ДСанПіН-2020 на цьому етапі вважається нами єдиним можливим рішенням проблеми.
Це ніяким чином не послабить вимоги до якості води, а навпаки сприятиме покращенню питного водопостачання населення, що позитивно вплине на життя та здоров’я громадян, стан санітарної та епідемічної ситуації в країні.
Якщо ж ми чекатимемо на зміни, які пропонуються МОЗ України з 2022 року, це може призвести до катастрофічних наслідків та становитиме загрозу для централізованого водопостачання по всій країні.
Звісно, паралельно ми маємо шукати джерела фінансування для поступової модернізації об’єктів водопровідно-каналізаційного господарства.
Один зі шляхів – переглянути принципи формування тарифу на послуги. Наприклад, у країнах Європи діє принцип "стимулюючого тарифоутворення". Тобто тариф стимулює постійний процес модернізації виробництва, оновлення мереж, перехід до сучасних технологічних рішень завдяки сформованим довготривалим інвестиційним програмам, їх фінансуванню та контролю за досягненням результатів.
Інвестиційна складова в такому разі значно більша і становить від 30 до 60%, залежно від стану основних фондів та рівня уваги суспільства до проблем водопостачання.
Якщо держава віднайде механізми залучення фінансів з-за кордону та активізує внутрішні інвестиції, це також суттєво допоможе процесу модернізації водопостачальних підприємств.
Однак для того, щоби всі ці варіанти запрацювали, ми маємо спиратися на стратегію розвитку водопровідно-каналізаційної галузі країни, якої в нас досі немає. Асоціація "Укрводоканалекологія", об’єднавши зусилля всіх водоканалів, намагається на сьогодні цю стратегію сформувати.
Для того щоби від запровадження реформ у водопровідній галузі був позитивний результат, а не погіршення і без того складного становища водоканалів, нам необхідно чітко бачити цілі та розуміти план дій, спиратись на стабільну і прозору нормативно-правову базу та мати дієві механізми фінансування, які змогли б забезпечити реальні потреби водопостачальних підприємств.