Національна економічна стратегія-2030, ухвалена на початку березня Кабінетом міністрів, передбачає зменшення ролі держави в більшості секторів економіки. 

На відміну від багатьох подібних документів, які уже неодноразово ухвалювалися в Україні і які втрачали актуальність одразу після того, як лягали на стіл, НацСтратегія-2030 має всі шанси стати виключенням та бути реалізованою. 

В частині роздержавлення держпідприємств її положення уже впроваджуються в життя. 

В Україні стартувала Велика Приватизація. 

Вперше за 16 років після кейсу "Криворіжсталі", держава виставляє на продаж надвеликий об’єкт, "Об’єднану гірничо-хімічну компанію". 

Конкурс із продажу ОГХК стане випробуванням на здатність єднатись та непохитність усіх гілок влади й громадянського суспільства. І цей іспит нам належить скласти якнайкраще, якщо ми прагнемо до розвитку України. 

Перш за все — що таке ОГХК?

Ризикну припустити, що для більшості українців це просто абревіатура, яку складно вимовити. 

Це, до речі, ще одна причина того становища, в якому за 30 років опинилися державні підприємства — громадяни мало проінформовані про їхнє реальне значення та масштаб, і це послідовно знижувало громадський контроль над використанням держвласності.

Тим часом АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" — один із серйозних світових гравців на ринку титанової сировини, загальний обсяг якого оцінюється у 7,3 млн тонн. 

Всього десяток країн у світі добувають титаномісткі руди — рутил та ільменіт, — найбільші поклади знаходяться в Китаї, Австралії, Індії та ПАР. 

І Україна — одна з країн-лідерів, з часткою видобутку на світовому ринку на рівні 4%. ОГХК видобуває руду для виробництва 20 тис. тонн титану на рік, такий видобуток в рази перевищує потреби держави, а тому компанія на 90% орієнтована на експорт.

Окрім деяких китайських державних компаній, підприємствами, що займаються видобування титанових руд, у світі традиційно оперують приватні інвестори. 

Це США, Австралія та інші. Держави залишають за собою роль регулятора: видаються ліцензії, прибутковість регулюється рівнем ренти, а забезпечення внутрішніх потреб в крайніх випадках — квотуванням. 

Державне ОГХК є винятком з цього ряду, і винятком прикрим, оскільки стан компанії у період з 2015-2019 важко було назвати навіть задовільним. 

Це був класичний приклад державного хазяйнування по-українськи: схеми, корупція, закупівлі через прокладки, недоотримані кошти Держбюджету і збагачення неформальних бенефіціарів. 

Шанс на зміни 

Але підтримуючи курс на розбудову ринкової економіки Кабмін вніс ОГХК в список об'єктів, які підлягають приватизації. 

Операційна частина підготовки до аукціону стартувала у вересні 2019 року із затвердженням радника з приватизації — ТОВ "БДО корпоративні фінанси", яку я вніс в КМУ на другий тиждень перебування на посаді Голови Фонду держмайна. 

Далі необхідно було здійснити ряд підготовчих кроків: провести комплексний аудит, визначити стартову ціну та умови на міжвідомчій Аукціонній комісії, запропонувати їх Уряду, далі затвердження, аукціон — профіт. 

Але в березні 2020 почалася коронакриза, підготовка об’єктів великої приватизації була заблокована на законодавчому рівні, що призвело до майже піврічної затримки. 

Багато часу ми витратили на боротьбу за встановлення реального державного контролю над підприємством. 

Назвімо речі своїми іменами: ОГХК довгий час була самопроголошеною вотчиною олігархічних груп. Роль держави там була суто декоративна. Ми повернули контроль над підприємством державі.

Коли всім стало зрозуміло, що налаштовані ми серйозно, ставки зросли: ми зіштовхнулися зі спробою рейдерського захоплення, інформаційними війнами, прямими погрозами у бік співробітників ті іншими формами тиску аж до підпалів машин менеджменту та влаштування диверсій — псуванням продукції та її висипанням вночі на залізничні колії.

Загалом, це нагадувало війну, а не підготовку до приватизації. Але ж і на кону, нагадаю, 4% світового ринку титанової продукції. 

Після того, як проведення аукціонів було розблоковано — це сталося у квітні — команда ФДМУ спільно з радником в посиленому режимі інтенсифікувала підготовку до приватизації ОГХК. 

На сьогодні всі документи готові, узгоджені з Аукціонним комітетом і ми чекаємо тільки візи Кабміну, щоб оголосити конкурс та залучити мільярди гривень стратегічних інвестицій, що забезпечать розвиток української економіки та самої компанії. 

Безапеляційні вимоги 

Після того, як Фонд встановив повний контроль над підприємством, очистивши ОГХК від корупції та тіньового менеджменту, ми отримали чіткий фінансовий ефект: чистий прибуток компанії зріс зі 100 млн гривень у 2019 році до 340 млн гривень за підсумками 2020. 

При цьому єдина змінна, яка знадобилася для такої вражаючої динаміки — "не красти".

Ще один фактор який вплинув на стартову ціну — безпрецедентна відкритість даних. Вперше в історії України було знято гриф "Для службового користування" з інформації про запаси компанії й тепер інвестори можуть побачити що ж їм пропонують до продажу. 

Зокрема, були скориговані в бік збільшення запаси на основному промисловому майданчику компанії, Вільногірському ГЗК — з 15,9 тис. м3 до 31,6 тис. м3, тобто майже у два рази.

З урахуванням цих чинників стартову ціну було збільшено на 1,6 млрд — з 2,1 млрд грн до 3,7 млрд грн.

У квітні Аукціонна комісія закріпила цю цифру в умовах продажу ОГХК, та передала на затвердження Кабміну.

Чесна, прозоро сформована ціна активів — один і найважливіших параметрів приватизації в Україні, яку ми забезпечуємо. 

Два інших, настільки ж важливих пріоритети — це екологічні та соціальні гарантії, дотримання яких ФДМУ безапеляційно вимагає від потенційних інвесторів. 

В частині соціальних умов інвестор зобов'язується:

• погасити борги по зарплаті та перед бюджетом, у разі їх виникнення (наразі таких немає)
•  не звільняти працівників протягом щонайменше півроку 
•  забезпечити соціальні гарантії перед працівниками

В частині екологічних умов:

- дотримуватись вимог природоохоронного законодавства

- дотримуватись природоохоронних вимог відносно рівнів забруднення атмосфери та води

- надавати воду комунальним підприємствам-споживачам

В частині інтересів держави:

- не допускати виникнення податкового боргу 

- виплатити дивіденди державі за 2020/2021 рр, у разі якщо такі не будуть сплачені до моменту продажу.

І найголовніше. Як я вже неодноразово говорив, приватизація — це не продаж заради продажу. Вона має сенс тільки тоді, коли формує додану вартість, сприяє розвитку підприємства, галузі й країни.

У випадку з ОГХК покупець зобов’язується вкласти не менше 400 млн грн інвестицій у модернізацію підприємства. 

Це забезпечить вирівнювання конкурентоздатності компанії в порівнянні з іншими світовими гравцями та посилить позиції ОГХК на глобальному ринку. 

А чи не потрібна така "корова" самому?

Коли мова заходить про приватизацію великих підприємств, часто лунає питання: чи не варто залишити настільки масштабний об’єкт в держвласності.

Тут треба чітко розділяти хто його задає. Одна справа коли це політики-популісти, які намагаються заробити собі політичні бали. 

Геть інша – коли воно лунає від громадян, які щиро піклуються про добробут держави й вагаються, чи дійсно необхідно продавати такий цінний актив. Саме цим останнім я і хочу відповісти. 

Перш за все, досвід розвинених країн дає чітку відповідь на це питання — потрібна не корова, а молоко. 

Іншими словами, ні, держава не повинна займатись операційним управлінням навіть надвеликих підприємств, вона є регулятором і в цьому статусі отримає свою частину прибутку. 

Продаж ОГХК піде на користь економічним інтересам держави.

Так, ми змогли покращити фінансові результати компанії, але мова йде про вже наявні резерви, які просто перестали спливати в кишені корупціонерів в обхід держбюджету. 

Щоб вивести підприємство на новий рівень і зберегти його конкурентоспроможність потрібні масштабні інвестиції в модернізацію.

Цю задачу в повному обсязі виконають інвестори — приватний власник реалізує економічний потенціал підприємства та забезпечить високі соціальні стандарти для його працівників.

Завдання держави — регулювати роботу підприємства, встановлювати правила та ліцензувати діяльність надрокористувачів, отримуючи за це кошти до бюджету у формі податків.

Держава зберігає за собою контроль за надрами, продаючи лише ліцензії на розробку і стягуючи ренту за користування — це справедливий підхід, оскільки надра це загальносуспільне надбання.

Все це ми виклали в вимогах до стратегічного інвестора — економічних, соціальних та екологічних. Працівники підприємства будуть захищені, а новий власник буде працювати в прозорих, цивілізованих умовах, як і належить в європейській країні. 

Держава ж своєю чергою отримає окрім ціни продажу дивіденди за роботу компанії у 2020/ 2021 роках, а також щонайменше 400 млн гривень інвестицій в ОГХК.

Станом на сьогодні свою зацікавленість щодо участі в приватизаційному аукціоні вже виявили більше десятка компаній. Переважна частина – іноземні, поважні підприємства з довгою історією та міцними позиціями на глобальному титановому ринку. 

Перемовини з потенційними інвесторами ведуться на умовах конфіденційності, тому оприлюднити назви компаній я не можу. Це звичайна практика, оскільки розголошення цієї інформації суттєво впливає на перебіг і результати аукціону.

Можу лише сказати, що серед потенційних покупців — компанії з Індії, США, Японії, Австралії, країн-лідерів світового титанового ринку. 

Залучення будь-якої з цих компаній у якості інвестора ОГХК поглибить інтеграцію України у світову економіку та стане дійсно стратегічним кроком для держави. Адже входження в безпекові альянси можливе лише тоді, коли Україна і цивілізований світ будуть нерозривно інтегровані й економічно.

Я переконаний, що це майбутнє невідворотне, попри те, що зараз, коли ми стоїмо за крок до "перемоги", колишні бенефіціари знов активізувалися та спрямували всі сили на зрив великої приватизації.

Нам — ФДМУ, Уряду, народним депутатам та всьому суспільству необхідно консолідувати зусилля, аби переломити супротив тих, хто роками завдавав збитків усім українцям.

Велика приватизація стартувала!