Залучення інвесторів в Україну: шпаклівка фасаду замість капремонту

13 лютого набув чинності документ, відомий у суспільстві як закон про "інвестиційних нянь". А 31 березня Кабмін створив Національний фонд інвестицій України. Здавалося б, правильні кроки, але чи матимуть вони успіх в умовах архаїчної системи оподаткування, корумпованого судочинства й нестабільного законодавства?

Крупний інвестпроект - за п'ятирічку? 

Спробуємо розібратися. Отже, закон "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні" набув чинності.

У преамбулі до документу йдеться, що держава створює сприятливі умови для "залучення в Україну значних інвестицій (внутрішніх і зовнішніх), створення нових робочих місць, стимулювання економічного розвитку регіонів та зростання конкурентоспроможності економіки України".

Що ж це за умови? Закон визначає 4 форми державної підтримки інвесторам:

1. Звільнення від сплати окремих податків та зборів;

2. Звільнення від оподаткування ввізним митом;

3. Забезпечення переважного права землекористування земельною ділянкою державної або комунальної власності для реалізації інвестиційного проекту;

4. Забезпечення за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та з інших джерел, будівництва об’єктів суміжної інфраструктури.

Аби розраховувати на державні пільги, потенційний інвестор мусить відповідати кільком критеріям. Вартість проекту повинна бути більшою за 20 млн євро, а строк його реалізації – не перевищувати 5 років.

Також інвестпроект має передбачати "будівництво, модернізацію, технічне та/або технологічне переоснащення об’єктів інвестування". Крім того, протягом усього терміну реалізації інвестору зобов'язаний створити не менше 80 робочих місць, а розмір зарплати його працівників повинен на 15% і більше перевищувати рівень заробітку за відповідним видом діяльності в регіоні.

На мою думку, у міжнародних інвесторів — яким, до речі, й було обіцяно "інвест-нянь" на минулорічному форумі у Давосі - бажання вкладати кошти в українську економіку цей закон не добавить.

Бо сфера державної підтримки інвестпроектів обмежена суто будівництвом та/або модернізацією, а максимальний час на їхнє втілення має становити не більше 5 років. Погодьтеся, це замало.

Додамо до цього й те, що в Україні іноземного інвестора чекатимуть забюрократизована й репресивна податкова машина, корупція й майже неможливість захистити свої інтереси у судових установах. Чи будуть податкові пільги на кшталт звільнення від ввізного мита та держдопомога на будівництво/модернізацію релевантною компенсацією усіх цих системних проблем?

З хорошим інструментом треба вміти працювати

Для залучення крупних інвесторів створене й державне підприємство "Національний фонд інвестицій України" ("Націнвестфонд"). Воно має стати інструментом залучення фінансових ресурсів для підготовки спільних інвестпроектів, які важко реалізувати самотужки. Передбачається, що учасники інвестиційного фонду вкладатимуть кошти на рівних умовах й надалі отримуватимуть відповідні дивіденди.

В історії України це перше таке підприємство, створене державою. Зрозуміло, що в разі його успішної діяльності репутація нашої країни лише зросте. Для світової практики цей інструмент добре відомий. Хтось його використовує ефективно, комусь не вдається його освоїти. Наприклад, державний фінансовий фонд Російської Федерації проіснував з 2006 по 2017 рік і був визнаний невдалим проектом.

Інший приклад демонструє Норвегія. Тут із 1990 року діє так званий нафтовий або пенсійний фонд, який накопичує надприбутки національного нафтопрому й інвестує їх у міжнародні активи. Цей фонд є найбільшим у світі. За даними Bloomberg, норвезька установа контролює близько 1,4% цінних паперів на планеті. Серед об’єктів інвестування – Apple, Nestle Royal Dutch Shell. Найбільші фіксовані прибутки фонд отримує від держбондів США, Японії, Німеччини.

Повертаючись до теми українського Націнвествестфонду, хотілося б знати, хто його буде наповнювати і як потім ці кошти працюватимуть? І це не якась зайва цікавість. Скажімо, для нашої країни актуальним є відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення. Можливо, саме в цю галузь економіки нам варто заохочувати інвесторів? Від цього може виграти не лише бізнес, а й усе суспільство, вся держава.

Без довіри інвестор не прийде

Безумовно, ухвалені рішення можна було б назвати новаторськими й прогресивними, якби не системні проблеми, з якими стикається в Україні будь-який інвестор. Ці "хронічні хвороби" перекреслюють увесь задекларований позитив нововведень. І закон про "інвест-нянь", і створення Націнвестфонду - це лише симптоматичні кроки, спроба бодай якось врятувати економіку. А загальнонаціональної стратегії по залученню інвестицій Україна й досі не має!

Така стратегія мала б охоплювати комплекс заходів: реформу податкової системи, встановлення незалежного судочинства, створення рівних умов для ведення бізнесу і законодавчих гарантій для його захисту. Інвестор має довіряти державі, а не вигадувати схеми, як захистити свої статки.

Цю довіру країни й суспільства вибудовують роками. На жаль, ми обмежені в часі, тому мусимо діяти якнайшвидше і не лише за допомогою "інвест-нянь" чи фондів. Треба вирішувати системні проблеми. Як науковець, я вже 4 роки вивчаю податкову систему України і впевнений:  саме вона може залучати чи відштовхувати інвесторів.

Тому треба не просто хаотично вносити точкові зміни у Податковий кодекс, а провести комплексні трансформації - створити єдину, централізовану службу на базі Податкової та Митної служб, служб фінансового моніторингу, фінансового аудиту та фінансових розслідувань, лібералізувати систему оподаткування й знизити податкові ставки, запровадити податок на виведений капітал і провести безумовну єдиноразову амністію тіньових капіталів, створити систему доступного й прозорого електронного адміністрування бізнесу на основі big data.

З власною детальною програмою податкових трансформацій "Від нестабільності до гармонії" я вже два роки "стукаю" у двері високих кабінетів на всіх рівнях влади. Але поки що безуспішно. В Україні намагаються "зашпаклювати фасад", а в середині все залишається старим й непривабливим.