Навіщо МВФ, коли у світі свято надлишку грошей

Коли починається глобальне кількісне пом’якшення, МВФ стає непотрібним навіть таким фінансово нестабільним країнам як Україна.

Світовий інвестиційний бізнес базується на системі оцінки ризиків. Інвестфонди мають у розпорядженні сотні мільярдів доларів і вони вкладають ці кошти по всьому світу. 

Більша частка вкладається у надійні, але низькоприбуткові інструменти. Але є і певний невеликий обсяг, який направляється на проблемні країни, які, проте, дають хорошу прибутковість на позичені кошти. 

До таких проблемних країн традиційно належить Україна і ліміти, які виділяються на Україну, також традиційно обмежені.

Для розвинених країн інвестори беруть до уваги оцінки рейтингових агентств – Moody’s, S&P, Fitch – щоб обґрунтувати свої інвестиційні рішення перед своїми акціонерами. 

А от для країн, чий рейтинг нижче інвестиційного – основний сигнал це співпраця з МВФ. Працює МВФ з країною – можна вкладатись, не працює – країна "стрьомна", краще з нею на зв’язуватись. 

Так працює система, допоки не починається кількісне пом’якшення.

Кількісне пом’якшення руйнує усі запобіжники до ризиків і примушує інвестфонди висолопивши язика бігати по світу і шукати куди ж "припаркувати" кількасот додаткових мільярдів доларів, які впали як сніг на голову. 

Кількісне пом'якшення є нетрадиційним засобом грошово-кредитної політики, що використовується центральними банками для стимулювання зростання національної економіки, у випадках коли коректування грошово-кредитної політики за допомогою звичайних методів стало неефективним або неможливим.

За кількісного пом’якшення усі ліміти, навіть на важкохворі країни, розширяються. 

Якщо раніше портфельний менеджер отримав би по шапці за те, що вклався у безнадійну країну без МВФ, то зараз він отримує наганяй за те, що досі нікуди не "припаркував" зайву ліквідність.

Ось в таких умовах МВФ стає непотрібним. І саме це відчули українські урядовці останні кілька місяців, а може навіть раніше. Можеш робити все, що завгодно – гроші тобі все одно позичать. 

А якщо пощастить і МВФ просто оголосить про початок місії (позитивний результат не обов’язковий), то взагалі усі будуть задоволені.

Натомість українська сторона дійсно натворила більш ніж достатньо, щоб заробити "червону картку".

Грубе втручання у роботу Національного банку і заміна керівництва центробанку. Рішення Конституційного суду про незаконність призначення керівника НАБУ. Скасування електронних декларацій. Сумнівна комісія по відбору нового антикорупційного прокурора. Масштабна емісія гривні (за любязної допомоги держбанків), — те, що новий голова НБУ божився не робити за жодних умов. Повернення регулювання тарифів на природній газ. І це ще не відомі результати аудиту Covid-фонду.

Після такого списку "досягнень" домовленості з МВФ не могло бути в принципі. Але цього наразі українському уряду і не потрібно. 

Головне, щоб чемний МВФ не робив гучних заяв, а ми зі свого боку будемо повторювати мантру про те, що не уявляємо життя без МВФ. 

Як довго це може тривати? У 2011-2013-х роках у нас була подібна історія, коли на фоні кількісного пом'якшення Віктор Янукович і його команда перевели співпрацю з МВФ у режим "продуктивного діалогу", тобто нічого не виконували з обіцяного, але і гучних заяв не робили. 

МВФ останню позику видав у грудні 2010-го року. Подальші три роки Україна активно і досить успішно розміщувалась на зовнішніх ринках, незважаючи на те, що країна плавно підходила до економічної катастрофи. 

Свято дешевих грошей закінчилось у травні 2013-го року, коли очільник Федерального Резерву Бен Бернанке оголосив про плани згортати програму кількісного пом'якшення. 

На той момент Україна наближалась до президентських виборів 2014-го року і про якісь реформи мова не могла йти в принципі (тобто повернути МВФ було неможливо), а доступ до ринків припинився в одну секунду. 

Це спричинило до відчайдушного пошуку зовнішнього фінансування, потрібні були десятки мільярдів доларів, щоб втримати ситуацію до президентських виборів. 

Такі кошти знайшлись лише у Москви. Проте Кремль їх надав лише на політичних умовах. Далі відбулись відомі події Революції Гідності.

Наразі ми лише в початковій точці "продуктивного діалогу" з МВФ і президентські вибори ще далеко. Допоки доступ до ринків капіталу порівняно легкий українські урядовці навряд чи будуть напружуватись і робити неприємні для себе речі. 

Тому МВФ скоріш за все не буде як мінімум до другого півріччя. Можливо, певний прогрес почнеться до осені, коли будуть виплати по Єврооблігаціям у розмірі 2 млрд дол. 

Але не обов'язково – наявні валютні резерви дають можливість легко впоратись з цими зобов’язаннями. Є непоганий шанс, що українські керманичі почнуть ворушитись раніше.

Проте це може статись тільки якщо нерезиденти охолонуть у своїх апетитах до гривневих державних облігацій. Це змусить і Мінфін і НБУ сильно нервувати в умовах значного бюджетного дефіциту. 

За інших умов нас чекає "тепла ванна" і, з високою ймовірністю, значні фінансові проблеми, коли казка дешевих грошей від творців кількісного пом'якшення знову закінчиться.