Уже три десятиліття Україна живе з надією на зміни на краще: на зростання доходів громадян і держави, кращу освіту, медицину і соціальні сервіси. 

На становлення справедливого суду і правоохоронної системи, яка захищає громадян. Наше суспільство бореться за свою мрію і навіть жертвує за неї життя. 

Наші міжнародні партнери і фінансові інститути допомагають нам. Кожен уряд розробляв і намагався впровадити стратегію реформ, спрямовану на її досягнення. 

Однак, поки всі ці надії і зусилля не наблизили нас до заповітної мети. Навпаки, вона все далі і далі віддаляється від нас.

Наздоганяючий розвиток в гонитві за мрією, що втікає

З 1990 по 2019 рік ВВП України в доларовому вираженні впав На 34%. У той же час ВВП США виріс на 103%, ЄС – на 67%, Китаю – на 1293%, Бразилії – на 97%, Польщі – на 192%.

Мало хто буде сперечатися, що на момент розпаду СРСР українці жили бідніше, ніж громадяни розвинених країн. Здавалося б, ми мали всі підстави розраховувати на те, що за минулі 30 років розрив між нами дещо скоротиться, адже ми весь цей час отримували значно меншу винагороду за свою працю.

Мав спрацювати ефект наздоганяючого розвитку, коли країна, що розвивається, повторює всі ті кроки, що принесли успіх розвиненим країнам, але в прискореному темпі і з урахуванням досвіду їх помилок. 

Однак, цього не сталось. Навпаки, ми виснажили побудовану за часів СРСР інфраструктуру і зараз починаємо стикатися з "втомою" мостів, залізничних колій, колекторів, гребель і всього іншого.

Ми звинувачуємо в цьому корупцію, олігархів, війну, демографічну кризу, спадщину СРСР. Все це правильно. Однак, перерахування всіх цих факторів пояснює, чому у нас не виходить і не вийде, але не дає відповіді на питання: а як зробити так, щоб вийшло?

Дійсно, як зробити так, щоб країна, яка страждає від всіх названих недуг, стала привабливою для іноземних інвестицій? 

Щоб талановиті, освічені, чесні і працьовиті люди не виїжджали, а приїжджали працювати і жити в Україні? Щоб технологічні гіганти прагнули розмістити у нас свої R&D-центри? 

Адже такі самі завдання ставлять перед собою і всі інші країни світу, в тому числі й ті, кого ми так хочемо наздогнати. При цьому у них для цього незрівнянно більше можливостей і ресурсів. 

У грі за загальними правилами ми приречені програти, як приречений на програш підліток, який страждає на ожиріння і який надумав позмагатися в бігу на 100 метрів з легкоатлетом-майстром спорту міжнародного класу. Інша справа, якщо перший запропонує другому позмагатися за правилами сумо.

Формула успіху

Всі країни, які пережили бурхливе економічне зростання, пережили його тому, що мали якусь унікальну конкурентну перевагу. 

Європейські країни і, перш за все, Велика Британія, росли завдяки експлуатації своїх колоній, створенню інституту обмеженої відповідальності і науково-технічній революції, тоді, коли увесь інший світ ще не взяв все це на озброєння. 

Китай показував дивовижні темпи зростання тому, що зміг поєднати політичну стабільність, дешеву робочу силу, відсутність трудового та екологічного законодавства і відкриття кордонів для іноземних інвестицій і технологій. 

В результаті в світі не було іншого такого місця, де було б так вигідно розміщувати нові виробництва. До Китаю свої унікальні пропозиції світового ринку зробили Японія і Корея. 

Цей список можна продовжувати, але у всіх випадках формула успіху полягала в тому, щоб запропонувати світові щось таке, чого не може дати ніхто інший або хоча б ніхто з сусідів.

Що маємо не бережемо

Україна сама, не помітивши цього, вже кілька разів скористалася цим рецептом, щонайменше в двох галузях. Але не змогла поки розвинути успіх, в тому числі й тому, що робила це несвідомо.

Сільське господарство у всіх розвинених країнах є дотаційною галуззю, яка підтримується за рахунок інших платників податків. Однак, в Україні це не так. 

Наші дотації аграріям в перерахунку на 1 га приблизно в 100 разів менші ніж в ЄС, при цьому ми продовжуємо збільшувати валове виробництво і обсяги експорту.

В чому причина? А в тому, що всупереч спробі розділити колгоспи на сотні малих фермерських господарств, ми все ж успадкували від СРСР індустріальне сільське господарство. 

В результаті середній розмір аграрного підприємства в Україні приблизно в 100 разів більший ніж в ЄС, а наші аграрії значно ефективніші за рахунок використання ефекту масштабу.

Це дозволяє їм впроваджувати найсучасніші технології і радикально знижувати витрати на обробку одного гектара. 

Європейці б і раді піти тим самим шляхом, однак, не можуть цього зробити через політичні причини – куди в такому випадку подіти сотні тисяч дрібних європейських фермерів, які не хочуть міняти свій спосіб життя і готові масовими протестами вибивати з Брюсселя, Парижа і Берліна все нові і нові дотації?!

Українська IT-галузь зростає на 30% в рік, а IT-шники – найбільш соціально захищена група населення, що має доходи на рівні близькому до європейського. 

Більш того, провідні українські IT-компанії всерйоз думають про створення альтернативних державним корпоративних програм IT-освіти. 

Чому ж IT-компанії не біжать в США, на Кіпр, в Польщу або інші країни ЄС, адже їх туди відверто заманюють, включно із наданням громадянства? 

Причина проста: тільки в Україні можна оформити IT-співробітників як фізичних осіб-підприємців і платити трохи більше 5% податків. А також забути про існування трудового кодексу, профспілок, декретних відпусток тощо. 

Політично дозволити собі щось подібне може тільки США, при цьому податки там значно вищі, нвж 5%. В результаті українська IT-галузь – чемпіон за швидкістю зростання, а Силіконова долина знаходиться саме в США, а не в ЄС.

Незважаючи на очевидні історії успіху, ми часто можемо чути заклики навести "порядок" в аграрній і IT-сферах: розвивати малі фермерські господарства, як в ЄС; скасувати для середніх і великих аграріїв єдиний податок 4-ої групи, щоб їм так просто не жилося; видавити IT-шників з контрактів з ФОП третьої групи на трудові або GIG-контракти, які повністю або частково підпадають під регулювання трудовим кодексом.

Гра не за правилами

Щоб створити нові історії успіху, нам потрібно шукати і реалізовувати такі кроки, які дають поштовх розвитку економіки, але з політичних або соціальних причин не можуть бути здійснені нашими конкурентами.

У Європі бушує істерія навколо ГМО, лише деякі країни світу дозволяють вирощування марихуани. Значить, нам потрібно не просто піти по шляху Канади і Каліфорнії, прибравши відповідні заборони, але, навпаки – стимулювати розвиток цього бізнесу, одночасно збираючи підвищений податок з земель, зайнятих під коноплі. 

Тоді у нас, нарешті, з'являться гроші для фінансування чесних судів і медицини, погашення зовнішніх запозичень і розширення свободи дій.

Розвинені країни гальмують роботи з вивчення модифікації генома людини? Значить, нам потрібно такі дослідження стимулювати. 

Так ми зможемо не тільки заманити до себе біотехнологічних гігантів і вчених-новаторів, а й стати, наприклад, першою в світі країною, яка застосовує нові методи генної терапії, вирощування і трансплантації "рідних" органів, корекції генома при плануванні сім'ї. 

Все це може дати Україні такі переваги, що вже у нинішніх розвинених країн постане питання як нас наздогнати. 

Хто б з нас не хотів мати гарантію, що наші діти не матимуть не лише генетичних захворювань, а й схильності до таких "звичайних" недуг як цукровий діабет, рак, хвороби серцево-судинної системи, адиктивної поведінки: наркоманії алкоголізму, лудоманії?

МВФ заперечує проти заміни податку на прибуток податком на виведений капітал, оскільки це порушить загальноприйняту систему оподаткування і сформований в розвинених країнах соціальний договір? Значить, нам потрібно його вводити, поки цього не зробили інші.

Йдучи таким курсом, ми можемо перетворити свої недоліки в переваги. Адже зважитися на відчайдушні кроки може тільки суспільство, що знаходиться в жахливому стані. 

А успіх від перших "відчайдушних" заходів, може пробудити в суспільстві апетит до наступних. 

Як кажуть, справа за малим: потрібні відчайдушні і розумні політики, здатні вибрати правильні кроки і ризикнути своїм політичним капіталом в розрахунку на майбутній успіх. 

Без них двері в наше світле майбутнє так і будуть залишатися на замку наших же страхів і забобонів.