Майже 30 років між Україною та Федерацією професійних спілок (ФПС) триває парадоксальний спір, щодо правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.

Предметом спору є санаторії, курортно-лікувальні поліклініки, пансіонати, готелі та будинки відпочинку з усіма підприємствами та організаціями і курортними конторами міністерства охорони здоров’я Української РСР.

В численних судових справах ФПС заявляє, що майно, яке перебувало на території Української РСР, після проголошення незалежності України є їх власністю. 

Підтвердженням цього є документи, прийняті самою ж федерацією, а також договір 1990 року, якими Загальна конференція профспілок СРСР начебто закріпила право власності ФСП на зазначене вище майно.

Важливим є те, що документи на які посилається ФПС не були погоджені жодними органами державної влади СРСР, Української РСР чи державою Україна, після проголошення незалежності.

В свою чергу Україна, в особі уповноважених органів, заявляє що зазначене майно, є загальнодержавною власністю держави. І розпоряджається ним Фонд державного майна.

Зазначений спір, час від часу загострюється та переходить в судову площину, майже кожного разу як федерація продає черговий об’єкт.

Не менш дивним є те, що за ці роки жодний орган держави так і не має повного переліку будинків відпочинку, курортно-лікувальних поліклінік (закладів), пансіонатів, готелів, санаторіїв, будинків відпочинку та іншого загальнодержавного майна, спір про право власності на яке не можуть вирішити Україна та ФПС.

А це за експертними даними — сотні об'єктів, серед яких Будинок Профспілок на Майдані Незалежності, комплекс будівель на вулиці Інститутській та інші. 

Приблизна площа тільки тих 26 об'єктів, що нещодавно були заарештовані Печерським районним судом міста Києва — майже 225 тис. м2, а у віданні федерації знаходиться більше 200 об'єктів по всій Україні. Кількість об’єктів — у 1991 році була значно більша.

Тим часом, федерація вже майже 30 років не тільки розпродує об’єкти нерухомості, а й безкоштовно використовує державну власність, отримуючи прибутки від її комерційного використання, в тому числі за рахунок здачі зазначених приміщень в оренду.

Якщо припустити, що вартість оренди 1 м2 дорівнює 30 грн, та не враховувати курсові різниці в продовж майже трьох десятиліть, а також той факт що ціна оренди нерухомості на Майдані Незалежності або Інститутській значно вища, отримаємо колосальні цифри прибутковості такого "бізнесу".

Службова недбалість посадових осіб державних органів в питанні розпорядження загальнодержавним майном призвела до бюджетних втрат на 2,4 млрд грн.

Якщо врахувати усі встановлені органами держави об’єкти, що зараз використовуються ФСП (приблизно 200 об’єктів) та додати збитки від продажу ще приблизно 50 об’єктів за останні 10 років, а також 34 об’єкта ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та ЗАТ "Укрпрофтур" проданих в 2005-2006 роках, то збиток нанесений державі може перевищити десятки мільярдів гривень.

Об'єкти, якими розпоряджається Федерація профспілок

Щоб відповісти на запитання хто є власником всього цього майна, повернемось в історію.

Правова хронологія:

16 липня 1990 року, Верховною Радою Української РСР, проголошено Декларацію про державний суверенітет України, відповідно до якої, зокрема, "весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян".

3 серпня 1990 року прийнято закон УРСР "Про економічну самостійність Української РСР", згідно до якого, до власності народу України, серед іншого належать майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також інше майно на території України. 

В той же день на виконання згаданого закону прийнято постанову, відповідно до якої, всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної української держави – України. З цього моменту на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. 

10 вересня 1991 року, Верховна Рада прийнято закон ст. 1 якого визначає "Встановити, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України".

10 квітня 1992 року, Верховною Радою винесено постанову згідно до якої, Фонду державного майна передається майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

15 січня 1993 року, підписано Угоду між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, відповідно до якої сторони взаємно визнали, що санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, розташованих на території країни, є власністю країни.

4 лютого 1994 року Верховна Рада винесла постанову, згідно з якою встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, майно є загальнодержавною власністю, а також, щодо законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд держмайна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Всі наведені вище правові підстави права власності держави, окремо підтверджені: інформаційним листом Верховного Суду України; листом Міністерства юстиції України; та інформаційними листами Вищого Господарського суду України від 27 січня та 20 жовтня 2015 року.

Тобто, майно загальносоюзних профспілкових організацій колишнього СРСР, розташоване на території України, має чіткий правовий статус "загальнодержавна власність" та є власністю держави, що визнається, в тому числі не оспорювалось жодною соціалістичною республікою колишнього СРСР та правові претензії на яке не висуває жодна держава-правонаступник.

Фактично єдиним суб’єктом, що не визнає права власності України на зазначене майно, станом на сьогодні є Федерація професійних спілок.

Як власник майна та особа, чиї права порушуються, держава, регулярно зверталась та продовжує звертатись до суду за визнанням та припиненням порушення прав власності Федерацією профспілок. Тобто, поводить себе як сторона спору. 

ФПС, здебільшого є відповідачем у позовних провадженнях, та фактично не здійснює дій з ініціювання судових розглядів "спору". Навіть більше, ФПС з часів проголошення державного суверенітету не визнає нормативно-правові акти України, не бажає їх виконувати. 

Фактично Федерація такими діями не визнає прав єдиного джерела влади на території нашої держави – народу України.

Знаючи про законодавчі ініціативи народних депутатів щодо передачі майна федерації у власність держави та загальні намагання уряду та парламенту припинити 30 річну дискусію, ФПС не очікує на рішення органів державної влади, а на початку листопада 2020 року приймає Постанову "Про внесення змін до Стратегії управління профспілковим майном" (дозвіл на оприлюднення документу, в рамках кримінального провадження, Офісом Генерального прокурора не надано).

Серед дозволеного, можу лише повідомити, що Стратегія серед основних зовнішніх чинників, які впливають на майновий комплекс профспілок, першим пунктом зазначає "безперервні судові процеси з органами прокуратури і Фондом державного майна щодо вилучення профспілкового майна у державну власність".

Викликають чималу стурбованість ФПС, відповідно до Стратегії, і зміни податкового законодавства "особливо в частині введення податку на нерухоме майно щодо комерційної нерухомості".

Також відповідно до Стратегії ФПС поділено державне майно, яким остання користується за відсутності правових підстав, на три групи та визначено напрямок: "зменшити витрати на утримання об’єктів та ліквідувати збитки, які несуть ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" та ПрАТ "Укрпрофтур", за рахунок об’єктів ІІІ групи, провівши їх відчуження, що дозволить згенерувати кошти, створити джерело у вигляді значного фінансового ресурсу і, відповідно, підвищити прибутковість зазначених підприємств".

Аргументація, щодо потреби продажу об’єктів ІІІ групи, відповідно до Стратегії, така: "Реалізація майна, яке є баластом, звільнить передусім фінансові ресурси, які витрачаються на їх утримання, що вплине на збільшення чистого прибутку".

Виникає питання, якщо ФПС так втомлюють безперервні судові процеси з органами прокуратури і Фондом держмайна, дійсно турбують зміни у податковому законодавстві щодо комерційної нерухомості, та якщо федерація несе тягар збитків за рахунок об’єктів ІІІ групи, тоді чому замість того, щоб вчиняти нові злочини та породжувати нікчемні правочини з продажу останніх, федерації, наприклад добровільно не передати державі бодай ці об’єкти ІІІ групи, якщо останні такий важкий баласт.

Разом із тим, до переліку так званого "баласту", розташованого в Дніпропетровській, Закарпатській, Полтавській, Харківській, Вінницькій, Донецькій, Одеській, Херсонській та Хмельницькій областях, а також у м. Києві, та продаж якого має намір вчинити ФПС в першу чергу, увійшло досить ліквідне майно.