Енергоефективність на виробництві: шлях України і досвід ЄС
Українську промисловість треба фінансово мотивувати заощаджувати енергію. Як це роблять у країнах ЄС?
В економіці є поняття "енергоємність ВВП". Це відношення загальних обсягів споживання енергоресурсів до ВВП.
За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), у 2018 році енергоємність ВВП України була утричі вищою, ніж у Польщі.
Це значить, що, виробляючи один і той самий товар, українське підприємство витрачає втричі більше енергії, ніж польське.
Коли українські виробники не інвестують в енергоефективні технології, це має, як мінімум, три негативні наслідки.
Підприємства стають неконкурентоспроможними. Промисловість, яка не інвестує в енергоефективність сьогодні, завтра не зможе продавати свій продукт на світових ринках.
Чим вища вартість виробництва, тим вищою буде кінцева ціна товару для покупця. Отже, українські компанії стають менш конкурентоспроможними на зовнішніх ринках, тому програють ринки збуту більш ефективним виробникам.
Державі доводиться імпортувати енергію. Висока енергоємність підприємств призводить до надмірного споживання енергії всією країною. Оскільки власного виробництва енергії не вистачає для забезпечення потреб країни, Україні доводиться її імпортувати.
Наприкінці 2018 року Україна імпортувала 36% усієї необхідної їй енергії. У сучасних геополітичних умовах залежність від імпортних енергетичних ресурсів означає політичну та економічну небезпеку.
За даними Держстату, промисловість споживає 32% енергії країни. У той же час ця галузь має 40-відсотковий потенціал підвищення енергоефективності. Тобто виробництва могли б споживати на 40% менше енергії на одиницю продукції, якби оновили обладнання та переймалися енергозбереженням.
Зміна клімату. Внаслідок викидів парникових газів, що з'являються від згорання газу, вугілля та інших викопних видів палива, відбувається нагрівання планети. Запровадження ефективних чистих технологій у виробництві дозволить зменшити споживання енергії, що знижує викиди СО2 та протидіє змінам клімату.
На відміну від побутового та бюджетного секторів, у промисловості нема жодної системної програми підтримки енергоефективності з боку держави. А як це мало б виглядати? Подивімося, що роблять європейські держави.
Які інструменти діють у ЄС
У країнах Євросоюзу держава фінансово стимулює промисловість заощаджувати енергію двома способами. Перший – схема зобов'язань енергоефективності. Другий – програми підтримки: гранти, знижені ставки за кредитами на енергоефективні заходи, податкові пільги.
У першому випадку держава зобов'язує енергопостачальні компанії досягнути певного рівня економії енергії у своїх споживачів, у тому числі на промислових підприємствах, через впровадження заходів енергоефективності.
Кожна країна визначає власні цілі щодо обсягу економії енергії, але зазвичай економія становить 0,5-5% від усього споживання енергії на рік.
Енергопостачальні компанії щороку звітують державі про те, як вони виконали ці зобов'язання. Якщо план економії не виконаний – компанії сплачують пеню. Її розмір залежить від того, скільки енергії вони не змогли заощадити.
Ось як енергопостачальні компанії скорочують споживання енергії: запроваджують енергоефективні заходи самі, нагороджують споживачів за впровадження таких заходів, запроваджують систему "білих сертифікатів".
Такі сертифікати видаються тим, хто досягнув певного обсягу економії енергії. Наприклад, один сертифікат – це тонна нафтового еквівалента економії енергії.
Якщо підприємство впровадило заходи, то за досягнуту економію отримує сертифікат і може його продати енергопостачальній компанії напряму чи на біржі. Це стимулює заощаджувати енергію та зменшує об'єми її використання.
Забезпечення економії енергії за допомогою схеми зобов'язань у ЄС регулює закон. Він визначає адміністратора, обов'язки енергопостачальних організацій, методи економії, систему моніторингу та звітності уряду.
Кошти для "білих сертифікатів" і запровадження заходів акумулюються завдяки інвестиційній складовій у тарифі на енергію. Це додаткові 1,5-2% до тарифу. Є дебати, що схема нечесна: платять усі, а витрачають не всі. Проте доступ до неї має кожний споживач. За роки роботи вона показала себе як надефективна.[BANNER1]
Як це працює
Італія. Країна почала впроваджувати схему зобов'язань у 2001 році. У 2004 році інструмент почав працювати. На початковому етапі схема діяла переважно в побутовому секторі. Частка промислового сектору почала зростати у 2009 році з подальшим сильним прискоренням у 2012 році.
Не надто активна участь промисловості на першому етапі пояснювалася тим, що адміністративні процедури схеми були для галузі складними і потребували багато часу. У підсумку за 15 років 60-70% усього скорочення споживання енергії в країні стали можливими завдяки схемі зобов'язань у промисловості.
Наразі це основний спосіб стимулювання до економії енергії в країні.
Франція. Держава має два основні інструменти, які стимулюють заощадження енергії: схема зобов'язань з енергоефективності та еко-енергетичний кредит.
Схему зобов'язань у Франції впровадили у 2005 році та формували протягом 15 років чотирма етапами. Щоразу вдосконалювали процедуру та встановлювали більш жорсткі вимоги до обсягів економії в споживачів.
Наприклад, зобов'язання щодо обсягів економії на четвертому етапі (2018-2020 роки) зросли втричі порівняно з першим та другим етапами (2006-2014 роки).
Наразі схема зобов'язань у Франції – центральний елемент державної політики щодо запровадження енергоефективності в споживачів. 23% економії там досягнули завдяки промисловому сектору.
Еко-енергетичний кредит – це позики для малих та середніх підприємств без застави за пільговою ставкою, які треба повернути протягом п'яти років. Кошти видають на енергоефективне обладнання. Програма діє з 2010 року.
Німеччина. Країна почала впроваджувати програми з підвищення енергоефективності з 1994 року. Протягом цього часу деякі з них закінчувалися і трансформувалися.
У 2020 році почала працювати програма "Керівні принципи для Федерального фінансування енергоефективності в бізнесі – гранти і кредити". Це результат реорганізації кількох попередніх програм, які держава спростила та об'єднала.
Програма підтримки енергоефективності підприємств у Німеччині реалізується через дві установи. Позики з низькою відсотковою ставкою надає Державний банк розвитку (KfW), а інвестиційні гранти – Федеральне відомство з економічних питань та експортного контролю (BAFA).
Польща. Тут діє Національний фонд охорони навколишнього природного середовища та управління водними ресурсами (NFOŚiGW). Він запровадив низку програм, спрямованих на підтримку інновацій. Вони сприяють ресурсоефективній та низьковуглецевій економіці, у тому числі в промисловому секторі.
Фонд пропонує кредити, субсидії, інші форми спільного фінансування проєктів.
У 2011 році був ухвалений закон "Про енергоефективність", який запровадив схему зобов'язань з енергоефективності. Система почала працювати у 2013 році, але спочатку процедури були надто складними. У 2016 році їх спростили.
Австрія. Тут схему зобов'язань з енергоефективності запровадили на рівні законодавства у 2011 році. Працювати вона почала у 2015 році.
У країні також діє екологічна програма фінансування Umweltförderung im Inland, запроваджена законом про екологічні субсидії у 1993 році.
Програма екологічної підтримки – одна з найважливіших субсидій для австрійських компаній з акцентом на захист клімату, економію енергії, відновлювані джерела енергії та запобігання забрудненню повітря. Субсидія складається з гранту, який покриває до 30% інвестиційних витрат.[BANNER2]
Замість висновку
Країни ЄС накопичили значний досвід у впровадженні заходів підтримки енергоефективності. Як правило, вони починають з простих державних програм з надання інвестиційних грантів та позик з низькою відсотковою ставкою.
У міру накопичення знань, досвіду, даних, інституційної спроможності країни переходять до більш складних інструментів, наприклад, схеми зобов'язань, включаючи торгівлю "білими сертифікатами".
Україна – одна з найбільш енергоємних держав у світі й одна з небагатьох країн Європи, де відсутня державна підтримка енергоефективності в промисловості.
Енергетичне марнотратство веде до втрати конкурентних позицій на світових ринках, падіння промислового виробництва, втрати робочих місць, залежності від імпорту енергоносіїв, забруднення природи, викидів парникових газів.
На всі ці виклики відповідь одна: послідовна державна політика з підтримки енергоефективності в промисловості.