Риба на карантині: які можливості відкрила пандемія

Рибна індустрія стала однією з багатьох, що суттєво постраждали від локдаунів та зниження купівельної спроможності населення внаслідок коронакризи.

Розірвані ланцюжки постачання, непродані тисячі тонн продукції, закриття тисяч ресторанів і готелів по всьому світу, які споживали левову частку вилову, – лиш незначна частина викликів, з якими зіткнулися пов'язані з цим бізнесом компанії.

Утім, пандемія відкрила інші можливості, які дадуть змогу відновитися після ковідного шторму і виробникам, і споживачам.

Протягом останніх років напередодні пандемії споживання риби і морепродуктів у світі невпинно зростало. Відповідно до звіту Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO), у 2018 році загальний обсяг видобутих рибопродуктів у світі сягнув рекордних 179 млн тонн, а оціночний об'єм торгівлі ними становить близько 160 млрд дол на рік.

Середній показник споживання рибопродуктів – майже 21 кг на людину на рік. В Україні споживається близько 500 тис тонн (80% імпортується), обсяг ринку ледь сягає 1 млрд дол, а один мешканець на рік з'їдає в середньому 12,9 кг.

Пандемія коронавірусу, як очікується, зменшить ці цифри щонайменше на третину. Причини очевидні: під час першого локдауну багато промислів пішли на карантин, у деяких країнах вилов зупинився, через низький попит частину запасів довелося знищити. Збитків зазнали продавці і логістичні компанії.

Вийти сильнішими з кризи

Галузеві оптимісти відзначають і кілька позитивних моментів, які стосуватимуться всіх: від виробників (рибалок) до кінцевих споживачів.

Перше і найбільш очевидне – через зниження глобального вилову світовий океан отримає можливість відновити свої ресурси.

Це, звісно, не сотні тисяч років "накопичення", які передували агресивному приходові людини-рибалки, та все ж суттєве падіння промислового видобутку створить додатковий запас міцності у багатьох видів водних жителів.

Друге – порушення логістичних ланцюжків змушує виробників та постачальників звертати увагу на локальні ринки. У професійній спільноті все більше свідчень, що невеликі місцеві виробники можуть отримати неабиякі інвестиції, оскільки споживач не хоче залежати від мінливості поставок з Китаю, Норвегії або Чилі.

Аналітики також прогнозують великі злиття і поглинання місцевих гравців транснаціональними корпораціями, які будуть зацікавлені не стільки у власних логістичних маршрутах, скільки у наявності свого гравця на місцевих ринках.

Для українських виробників та постачальників це хороший шанс наростити обсяги власного видобутку і продажів, оскільки потенціал зростання споживання в Україні величезний: з 12,9 кг до рекомендованих ООН 20 кг на людину на рік. Не кажучи про можливості експорту.

Третє – перехід до відповідального споживання, тренд до зниження обсягів відходів, про який говорять міжнародні організації, уряди та галузеві асоціації. Риби виловлюється набагато більше, ніж потрібно. Через це людство відносно спокійно сприймає той факт, що близько половини вилову викидається.

Частина – ще на етапі транспортування, частина втрачається на полицях супермаркетів і на складах оптових торгівців, частину ми як кінцеві споживачі викидаємо в сміття із свого холодильника як швидкопсувний продукт.

Зниження попиту через пандемію змусить задуматися, чи дійсно нам потрібно аж стільки морепродуктів. Аби цьому запобігти, у світі активно розвиваються бізнеси індивідуальної доставки риби від рибалки до кінцевого споживача.

По-перше, люди хочуть, щоб в умовах підвищених епідеміологічних ризиків риба, яку вони їдять, проходила якомога меншу кількість рук.

По-друге, вони зацікавлені спожити рівно стільки, скільки замовили, аби мінімізувати шкідливий вплив на навколишнє середовище і не переплачувати.

Звісно, найбільш радикальні аналітики говорять, що такі сервіси несуть ледь не "смерть" продажу риби з прилавків, проте до цього, мабуть, все ж далеко. Принаймні досвід "звичайної" доставки із супермаркетів свідчить саме про це.[BANNER1]

"Міленіали" йдуть з ресторанів

Тренд індивідуальної доставки виник задовго до пандемії і наклався на не менш важливий тренд, який фахівці фуд-індустрії зафіксували кілька років тому.

Саме тоді великі мережеві фаст-фуд-заклади на Заході почали помічати, що "міленіали" (люди віком до 40 років), які є найактивнішими споживачами, почали частіше лишатися вдома для приготування їжі, ігноруючи ресторани та кафе.

Навіть якщо їм хочеться готових страв, вони віддадуть перевагу доставці перед походом "в люди". Вони роблять це навіть частіше, ніж люди у віці 45-55 років.

Ми в Seadora опитали покупців і з'ясували: серед тих, хто замовляє індивідуальну доставку риби і готує її вдома, понад половина – це споживачі віком до 35 років, при цьому 10% – від 18 до 25 років.

"Одомашненню" "міленіалів" сприяв бум сервісів доставки, а пандемія лише підсилила цю тенденцію. До швидкості і доставки "до дверей" додалися "безконтактність" – можливість уникати зайвих скупчень людей для запобігання розповсюдженню вірусу, cashless-оплата і нижча порівняно з рестораном ціна.

Відносна доступність рецептів (наприклад, у Youtube) і можливість експериментувати додають трендові обертів.

Споживачі віддають перевагу доставці через свіжість риби, адже середній час доставки з моменту вилову – два-три дні. Крім того, вони впевнені у походженні товару, бо за наявності трекера можна відстежувати конкретного рибалку.

Чи повернеться ринок до колишніх показників і підходів у споживанні після згортання карантинних заходів і завершення пандемії? Прогнозувати складно. За правильного підходу вийти з кризи "в плюсі" можуть і споживачі, і виробники.