Дані вирішують все
Сучасний динамічний світ змушує нас щодня обробляти масу найрізноманітніших даних, лише частина з яких дійсно потрібна для ухвалення тих чи інших повсякденних рішень.
Якщо на рівні індивіда ще можна якось фільтрувати й впорядкувати ці потоки, то для об’єднань людей – міста, регіону, держави – все набагато складніше.
Процес управління настільки ускладнився за останні десятиліття, що старі дідівські підходи зі стосами паперів та акуратними швидкозшивачами на полицях вже давно не відповідають викликам часу.
Перенесення масивів даних в електронний формат породило в Україні цілу низку галузевих кадастрів – від земельного та містобудівного до водного та лісового.
З них лише перші два детально регламентовані законодавством та вписані в рамки певних стандартів.
На жаль, всі ці кадастрові системи майже не взаємодіють між собою і в результаті кожне відомство працює автономно й не знає, що відбувається в суміжній з ним сфері. Це породжує хаос, плутанину, тяганину і найгірше – корупцію.
Щось подібне було і в країнах ЄС в 90-х роках минулого століття. Але після ухвалення Хартії про багатоцільовий кадастр вони кардинально переглянули свій підхід та почали "зшивати" розрізнені кадастри в єдину багатоцільову систему.
А за останні 5 років деякі держави пішли ще далі, створюючи геоінформаційні системи (ГІС) для геопросторового моделювання управління територією.
Чим це відрізняється від традиційного кадастру? Кадастр – велика база даних, де зберігається як картографічна, так і текстова інформація з різним ступенем деталізації в залежності від типу кадастру (національний, регіональний чи місцевий).
Тоді як геопросторові системи дозволяють отримувати на основі різноманітних даних потужну аналітику, зводячи часові затрати на аналіз до мінімуму.
Так, замість пошуку окремо інформації про площу, цільове призначення землі, її геологічні особливості, можна все це отримати відразу в зведеному вигляді.
При цьому ГІС дозволить зробити вибірку за безліччю критеріїв. Наприклад, вам потрібно знати скільки території в певному районі перебуває під зеленими зонами.
Для цього буде достатньо натиснути кілька клавіш клавіатури й система негайно видасть результат.
Для управління територіями переваги такого підходу колосальні.
По-перше, процес ухвалення рішень стає більш прозорим та зрозумілим для громади. По-друге, заощаджується час на аналіз й складні аналітичні викладки можна робити в поточному щоденному режимі без відриву спеціалістів від іншої важливої роботи.
По-третє, мінімізуються корупційні ризики, в умовах, коли система дає об’єктивні дані, якими важко маніпулювати у власних інтересах.
Для ефективної роботи ГІС на старті її розробки важливо визначити пріоритетність даних, якими вона буде наповнюватись.
Кожна громада має власну специфіку розвитку і може акцентувати увагу на тих даних, що дозволять їй краще функціонувати.
Наприклад, у скандинавських країнах наповнюють багатоцільові кадастри, виходячи з двох критеріїв: дані, потрібні для ухвалення управлінських рішень та дані, які будуть цікаві заявникам і до яких існує доступ за певну символічну плату.
Останнє дозволяє сповна окупити функціонування всієї геоінформаційної системи. В Нью-Йорку муніципальна кадастрова система "заточена", передусім, на оподаткування нерухомості, а вже в другу чергу – на містобудівні обмеження.
Створення ГІС передбачає її одночасне оновлення. Одноразово "заштовхати" терабайти даних під один "дах" — це лише початок справи.
Бо вже за місяць-другий вони суттєво застаріють і втратять актуальність. Між тим, оновлення даних потребує колосальних затрат, а головне — дієвого механізму того, як така інформація потраплятиме до системи.
Постає питання – чи можливо щось подібне створити в Києві? Технологічні можливості у нас є, так само як і політична воля керівництва міста.
Не вистачає двох фундаментальних речей – довгострокового плану розвитку та стабільного фінансування.
Розробка геоніформаційних систем для потреб управління містом – це гра в довгу. В ідеалі для цього потрібна окрема цільова муніципальна програма з безперервним фінансуванням та чітким контролем виконання поставлених завдань.
Вже перший крок — переведення в електронний вигляд величезної кількості різноманітної інформації – викликає великі труднощі, які нам доводиться сьогодні долати.
У містобудуванні, наприклад, досі користуються паперовими носіями, а проектант передає Департаменту містобудування та архітектури інформацію у форматі PDF, посилаючись на захист своїх авторських прав.
Після чого таку інформацію ще треба вручну перевести в інші формати, аби в подальшому використати для отримання якісної аналітики.
Наразі, розуміючи обмеженість фінансових ресурсів, ми ставимо своєю метою модернізацію діючого містобудівного кадастру, аби у майбутньому він став основою для створення сучасної муніципальної геоінформаційної системи.
Важливо також задати стандарти, щоб в містобудівній документації відображалися ті дані, які потім будуть інтегровані до ГІС.
Попри складнощі, Київ рано чи пізно прийде до сучасних геоінформаційних систем як невід’ємного елементу управління містом.
Бо складно у вік цифрових технологій конкурувати з іншими містами та країнами, маючи на поличці лише швидкозшивач та рахівницю.
Нова епоха поставить жорстку дилему – модернізація або хронічна відсталість та занепад. І вже зараз треба закласти основи правильного вибору, що визначить майбутнє наступних поколінь киян.