Квотування на ринку добрив, або Яку економічну модель ми будуємо
Кінець епохи офшорів
Токсична ідея запровадження квот на імпорт міндобрив не на жарт сколихнула аграрну спільноту та подіяла як холодний душ в непрості часи карантину.
Фермери зазвичай консервативні, патріотичні і не фанати імпорту, але вони прагнуть бути конкурентоспроможними і намагаються мінімізувати ризики.
Зрозуміло, що мінеральні добрива, на які припадає до 30% собівартості аграрної продукції, належать до критичних речей.
У ситуації, коли у нас є яскравий вітчизняний монополіст, імпорт – лише страховка. Вона дає впевненість, що монополіст не буде зухвало користуватися своїм монопольним становищем і встановлювати ціни залежно від настрою.
Імпорт не є метою, але його можливість є критично важливою, бо це гарантія справедливої ціни на один з ключових ресурсів.
Трейдери жартують, що найкращими ліками від високих цін є високі ціни. Так і з імпортом добрив: сама можливість імпорту повинна унеможливлювати його через встановлення справедливої ціни вітчизняним виробником.
Спекуляції щодо робочих місць в хімічній промисловості надумані. Імпорт добрив з Росії – під надійною забороною. Немає жодних підтверджень того, що хімічна промисловість Болгарії, Польщі чи Литви отримує газ за заниженими цінами. Отже, немає і обґрунтування для додаткових імпортних обмежень.
Є три можливі чинники для імпорту: недоброчесність і ненадійність вітчизняного монополіста, неналежна якість окремих добрив вітчизняного виробництва та зависока ціна через намагання встановити надмірну прибутковість.
Усе це є проблемою, але проблемою добре відомою, від неї Україна потерпає давно. Більше того, цього разу, рятуючи одного монополіста та намагаючись встановити квоти, ми порушуємо міжнародні домовленості з WTO та DCFTA.
Це не тільки руйнує наш імідж як надійного та цивілізованого торгового партнера, а й наражає на небезпеку і закриває наші експортні ринки для аграрної продукції та продукції інших галузей економіки.
Для мене це світоглядне питання. Не претендуючи на повноту охоплення, наведу своє бачення двох моделей розвитку економіки України.
Можна наводити багато інших характерних ознак, але кожен управлінець, який ухвалюватиме рішення в рамках Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, повинен визначитися, яку модель економіки він хоче побудувати в Україні. Для аграріїв і країни загалом це тест на правдивість і щирість намірів.