Ліки від пандемії: економічний рецепт

Обережні кроки щодо пом'якшення карантинних заходів дають всім надію, що Україна і світ рухаються до стабілізації епідеміологічної ситуації.

Сподіваюся, скоро медики зможуть відпочити. Вахту з порятунку країни повинні будуть прийняти економісти.

Остаточні масштаби кризи, у яку світ потрапив через коронавірус, ще не оцінені.

Однак розвинені країни декларують величезні суми, які направлять на підтримку своїх економік: США – 2 трлн дол, ЄС – 540 млрд євро, Польща – 45 млрд євро.

Це колосальні антикризові програми, які дадуть змогу пом'якшити удар коронавірусу, і на які Україна, будьмо відверті, не може дати аналогічної відповіді через обмеженість бюджетних коштів і неможливість емітувати резервні валюти.

Що в такій ситуації ми можемо зробити?

Джерелом додаткових інвестиційних надходжень, таких необхідних в кризу, завжди вважалася приватизація.

Як показує світовий досвід, приватизація є найкращим мультиплікатором для економічного зростання, оскільки на кожну умовну одиницю, витрачену на купівлю активу, власник вкладає чотири-шість умовних одиниць для його відновлення й модернізації, створює робочі місця і розширює базу оподаткування.

Благо, Україні є що запропонувати інвестору: об'єкти будь-якого масштабу і майже в кожній галузі: від енергетики до АПК. Наразі інвестиційне меню відкрите і представлене на сайті Фонду державного майна.[BANNER1]

Чи є попит на об'єкти в умовах світової кризи?

Навіть попри те, що іноземні та національні компанії через об'єктивну ситуацію в глобальній економіці дещо знижують свою ділову активність, вони зберігають високий інтерес до українських активів.

Ми – остання країна в Європі з такою кількістю надлишкових державних активів, де справжня приватизація щоразу відкладалася під впливом фінансово-промислових груп, які обіцяли турбуватися про народ.

Крім того, таким інвестором може стати кожен українець. Обсяг внутрішніх інвестиційних ресурсів – грошей під матрацами – становить 30-50 млрд дол.

Як і всі, я бачив результати березневого соцопитування, згідно з яким у 57% українців коштів вистачить менше, ніж на місяць. Не ставлю під сумнів якість дослідження, але наведена вище цифра заощаджень теж здається адекватною.

Криза – це можливість задіяти ресурси і механізми, які перебували у "приспаному" режимі з часів відносної стабільності.

Що може запропонувати Фонд держмайна?

Конкурентне середовище. Звична схема "заздалегідь відомий переможець і технічний конкурент" пішла в минуле. З жовтня 2019 року, коли у ФДМ прийшла наша команда, аукціон – не бутафорська, а справжня боротьба за актив.

Про це свідчить суха статистика: якщо у січні-квітні 2019 року середня кількість учасників конкурсів становила 2,24, то за цей же період 2020 року — 4,88. "Коронавірусний" квітень постановив нові рекорди: за один лот в середньому змагалися 6,98 учасника, а ціни зростали аж на 206%.

Зручна інфраструктура. Безпрецедентні за прозорістю і зручністю процедури, онлайн-портал і віртуальні кімнати даних були позитивно сприйняті ринком.

Відлучення груп впливу від безкоштовного користування державними активами. Кожен об'єкт великої приватизації має свої poison pills – спеціально закладені міни, аби відвадити справжніх інвесторів. ФДМ веде безперервні корпоративні війни для отримання реального контролю держави над державними підприємствами.

Це нелегко (з лютого по квітень вийшло близько 450 замовних матеріалів з дискредитації дій фонду), проте на момент конкурсу учасники розуміють, що купують об'єкт, а не його посаг у вигляді корпоративних інтересантів.

Хочу офіційно заявити, що карантин не зупиняє хід малої приватизації. Для участі в ній не обов'язково бути Джефом Безосом – достатньо мати гроші під матрацом. Маючи досвід криз 2008 року і 2014 року, ми з прискорили вихід на аукціони об'єктів нерухомості, окремих споруд та великої кількості незначних активів.

На початку травня фонд наблизився до перевиконання річного бюджетного плану надходжень від приватизації. Мала приватизація перетворює "пасивні активи" – занедбані будиночки, недобудови, лазні, їдальні, склади – на продуктивні, оскільки кожен інвестор після придбання активу вкладає додаткові кошти у їх відновлення.

Карантин забороняє аукціони з продажу об'єктів великої приватизації, але підготовча робота повинна тривати. Інвестиційні радники, аудиторські та юридичні компанії, залучені ФДМ та урядом, працюють на об'єктах згідно з графіками, а новий менеджмент державних підприємств продовжує розгрібати "авгієві стайні".

Переважною більшістю цих об’єктів цікавляться зовнішні інвестори.

Світовий досвід свідчить, що альтернативи приватній власності не існує. Наприклад, Польща на початку приватизації мала близько 75% державного сектору в економіці, а зараз цей показник становить близько 25%.

Інвестиції в Польщу під час приватизації генерують додану вартість, розширюють базу оподаткування і створюють робочі місця в тому числі для наших громадян.

У державній власності України повинна залишитися обмежена кількість підприємств, навички управління якими потрібно вдосконалити. Решту необхідно передати інвестору на прозорих конкурсах. Сам у себе інвестор красти не буде.

"Принципово потрібних державі" стратегічних підприємств насправді небагато. Я твердо переконаний, що держава повинна займатися питаннями зовнішньої політики та оборони і бути справедливим "арбітром зі свистком", встановлюючи правила гри на ринку, справедливі податки та антимонопольне регулювання.

Коли держава намагається керувати великою кількістю нестратегічних підприємств, то вона і гол не заб'є, і суддя з неї не найкращий.