Команда Prozorro зараз працює в будівлі, де споконвіку працювало державне підприємство "Зовнішторгвидав". 

Ця будівля — єдина згадка про те, як раніше працювали публічні закупівлі в Україні: закрито, "для своїх" та з високою корупційною маржою. 

Сьогодні публічні закупівлі в Україні — це відкрита електронна система, де будь-хто може знайти інформацію про закупівлі, а сама сфера є високо конкурентною завдяки сотням тисяч користувачів. 

Але деякі політики намагаються повернути старі часи і зробити з системи Prozorro колишній "Зовнішторгвидав".

Ця колонка пояснює, чому деякі пропозиції парламентарів руйнують систему закупівель в Україні. 

Не перший рік спостерігаю, як українські парламентарі намагаються перетворити Prozorro в колишній "Зовнішторгвидав": повісити на нас всі функції публічних закупівель та створити з нас монополіста.

Ось черговий приклад такого законопроекту, який пропонує прибрати одну з найважливіших ланок у екосистемі Prozorro — електронні майданчики. 

Перекладання однієї з невластивих для Prozorro функцій на держкомпанію повністю руйнує ідею системи закупівель, яку волонтери закладали у систему у 2015 році.

Тоді було вирішено: одним з головних принципів буде конкуренція учасників на багатьох рівнях.

Сьогодні екосистема Prozorro — це тисячі гравців:

– понад 30 тисяч державних замовників, які закуповують товари та послуги за кошти платників податків;

– майже 200 тисяч комерційних підприємств, які продають державі свої товари та послуги;

– 19 електронних майданчиків (маркетплейсів), через які замовники розміщують оголошення про закупівлі, а бізнесмени — змагаються за можливість поставити державі товар чи послугу.

Держкомпанія Prozorro відповідає за дві функції: 

1) розробка та утримання центральної бази даних (ЦБД). Це місце, де зберігаються всі дані про закупівлі. Обсяг ЦБД вже перевищує 100 терабайт;

2) розробка та утримання модулю аукціонів. Це алгоритм, за яким опрацьовуються закупівлі в системі. 

Разом з Prozorro також працює департамент регулювання публічних закупівель, який розробляє правила та політики для сфери закупівель. 

Фактично Prozorro – це регулятор/IT-платформа і від самого початку навмисно не займається відносинами з користувачами: не розробляє інтерфейс, не займається їхньою підтримкою, не займається маркетингом та просуванням.

Справа не в в тому, що розробка інтерфейсу та підтримка користувачів — це суттєве збільшення видатків компанії. 

Головне — віддавши будь-які стосунки з користувачами третім особам ми повністю звели нанівець ризик корупції з боку розробника системи.

Тепер, коли постачальник бере участь в аукціоні, він не знає ані інших учасників, ані їхніх цінових кроків, ані майданчики, де подаються пропозиції. Тому що в системі 19 електронних майданчиків, які конкурують один з одним за користувача і які, звісно, ж не діляться інформацією. 

Найголовніше, що ми зробили в реформі публічних закупівель — це повністю усунули державного регулятора від процесу закупівель, сконцентрували в його руках тільки функцію розробки та підтримки та надали суспільству прозорий інструмент спостереження. 

Якби торги відбувалися через один майданчик, то ризик злити інформацію "своїм" зростав у геометричній прогресії.

Власне, це і відбувалося до 2016 року, коли тендери оголошували в газеті "Вісник закупівель", а потім всі домовлялися зі всіма по телефону, і про прозорі закупівлі не йшлося. 

Дехто скаже, що повністю побороти корупцію в закупівлях так і не вдалося. На тендери досі приходять пов’язані компанії, які роблять ставки за змовою.

Але інші учасники успішно оскаржують такі тендери в Антимонопольному комітеті — в результаті процедури скасовують. Це вдається зробити тільки завдяки тому, що все видно в системі. 

Фінал історії з детектором брехні для "слуг народу": як будуть позбуватися "майданчиків Яценка"

Що саме роблять майданчики та яка їхня роль у системі? У них працює штат програмістів, які розробляють інтерфейс, штат кол-центру та менеджерів, які спілкуються з користувачами та підтримують їх, штат маркетологів, які залучають нових користувачів. Це багато людей та великі видатки.

Наприклад, у кол-центрі ДП "Прозорро" працює лише три людини, у кол-центрах усіх майданчиків разом узятих — 300 людей.

Якби нам довелося залучати бізнес в систему закупівель самостійно, навряд чи сьогодні конкуренція досягала б рекордних 38 учасників на торги. 

Закрити майданчики означає автоматично перенести всі функції з підтримки та залучення користувачів в державну компанію.

Це в десятки разів збільшує як фінансове навантаження на компанію, так і операційне. І означає, що окрім розробки та підтримки ЦБД та модулю, нам доведеться перетворитися на великий бізнес.

Чи здатний це робити державний сектор ефективно? Питання риторичне.

Деколи ми чуємо про "надприбутки" майданчиків, які начебто вони заробляють у системі Prozorro. Насправді заробіток майданчиків у системі публічних закупівель набагато менший, ніж їхній ж заробіток в комерційному секторі.

Середня комісія майданчиків по системі Prozorro становить 0,1% очікуваної вартості закупівель. Середня комісія у e-commerce секторі — 8-15%. 

Більше того: держава вже має електронний майданчик, який успішно конкурує з комерційним сектором — це Приватбанк.

Навіщо створювати ще один? Тим більше, що створення майданчику разом з колл-центром, штатом айтішників та усіма умовами безпеки (кожен майданчик має отримати атестат комплексного захисту інформації) — це мільйонні інвестиції. 

Отже, давно доведено, що держава — це не найефективніший власник. Держава однозначно має бути регулятором ринків, але точно не їхнім ексклюзивним оператором там, де монополія невиправдана і не потрібна.