Як Prozorro хочуть перетворити на “Зовнішторгвидав”

Команда Prozorro зараз працює в будівлі, де споконвіку працювало державне підприємство "Зовнішторгвидав". 

Ця будівля — єдина згадка про те, як раніше працювали публічні закупівлі в Україні: закрито, "для своїх" та з високою корупційною маржою. 

Сьогодні публічні закупівлі в Україні — це відкрита електронна система, де будь-хто може знайти інформацію про закупівлі, а сама сфера є високо конкурентною завдяки сотням тисяч користувачів. 

Але деякі політики намагаються повернути старі часи і зробити з системи Prozorro колишній "Зовнішторгвидав".

Ця колонка пояснює, чому деякі пропозиції парламентарів руйнують систему закупівель в Україні. 

Не перший рік спостерігаю, як українські парламентарі намагаються перетворити Prozorro в колишній "Зовнішторгвидав": повісити на нас всі функції публічних закупівель та створити з нас монополіста.

Ось черговий приклад такого законопроекту, який пропонує прибрати одну з найважливіших ланок у екосистемі Prozorro — електронні майданчики. 

Перекладання однієї з невластивих для Prozorro функцій на держкомпанію повністю руйнує ідею системи закупівель, яку волонтери закладали у систему у 2015 році.

Тоді було вирішено: одним з головних принципів буде конкуренція учасників на багатьох рівнях.

[BANNER1]Сьогодні екосистема Prozorro — це тисячі гравців:

– понад 30 тисяч державних замовників, які закуповують товари та послуги за кошти платників податків;

– майже 200 тисяч комерційних підприємств, які продають державі свої товари та послуги;

– 19 електронних майданчиків (маркетплейсів), через які замовники розміщують оголошення про закупівлі, а бізнесмени — змагаються за можливість поставити державі товар чи послугу.

Держкомпанія Prozorro відповідає за дві функції: 

1) розробка та утримання центральної бази даних (ЦБД). Це місце, де зберігаються всі дані про закупівлі. Обсяг ЦБД вже перевищує 100 терабайт;

2) розробка та утримання модулю аукціонів. Це алгоритм, за яким опрацьовуються закупівлі в системі. 

Разом з Prozorro також працює департамент регулювання публічних закупівель, який розробляє правила та політики для сфери закупівель. 

Фактично Prozorro – це регулятор/IT-платформа і від самого початку навмисно не займається відносинами з користувачами: не розробляє інтерфейс, не займається їхньою підтримкою, не займається маркетингом та просуванням.

Справа не в в тому, що розробка інтерфейсу та підтримка користувачів — це суттєве збільшення видатків компанії. 

Головне — віддавши будь-які стосунки з користувачами третім особам ми повністю звели нанівець ризик корупції з боку розробника системи.

Тепер, коли постачальник бере участь в аукціоні, він не знає ані інших учасників, ані їхніх цінових кроків, ані майданчики, де подаються пропозиції. Тому що в системі 19 електронних майданчиків, які конкурують один з одним за користувача і які, звісно, ж не діляться інформацією. 

Найголовніше, що ми зробили в реформі публічних закупівель — це повністю усунули державного регулятора від процесу закупівель, сконцентрували в його руках тільки функцію розробки та підтримки та надали суспільству прозорий інструмент спостереження. 

Якби торги відбувалися через один майданчик, то ризик злити інформацію "своїм" зростав у геометричній прогресії.

Власне, це і відбувалося до 2016 року, коли тендери оголошували в газеті "Вісник закупівель", а потім всі домовлялися зі всіма по телефону, і про прозорі закупівлі не йшлося. 

Дехто скаже, що повністю побороти корупцію в закупівлях так і не вдалося. На тендери досі приходять пов’язані компанії, які роблять ставки за змовою.

Але інші учасники успішно оскаржують такі тендери в Антимонопольному комітеті — в результаті процедури скасовують. Це вдається зробити тільки завдяки тому, що все видно в системі. 

Фінал історії з детектором брехні для "слуг народу": як будуть позбуватися "майданчиків Яценка"

Що саме роблять майданчики та яка їхня роль у системі? У них працює штат програмістів, які розробляють інтерфейс, штат кол-центру та менеджерів, які спілкуються з користувачами та підтримують їх, штат маркетологів, які залучають нових користувачів. Це багато людей та великі видатки.

Наприклад, у кол-центрі ДП "Прозорро" працює лише три людини, у кол-центрах усіх майданчиків разом узятих — 300 людей.

Якби нам довелося залучати бізнес в систему закупівель самостійно, навряд чи сьогодні конкуренція досягала б рекордних 38 учасників на торги. 

Закрити майданчики означає автоматично перенести всі функції з підтримки та залучення користувачів в державну компанію.

Це в десятки разів збільшує як фінансове навантаження на компанію, так і операційне. І означає, що окрім розробки та підтримки ЦБД та модулю, нам доведеться перетворитися на великий бізнес.

[BANNER2]Чи здатний це робити державний сектор ефективно? Питання риторичне.

Деколи ми чуємо про "надприбутки" майданчиків, які начебто вони заробляють у системі Prozorro. Насправді заробіток майданчиків у системі публічних закупівель набагато менший, ніж їхній ж заробіток в комерційному секторі.

Середня комісія майданчиків по системі Prozorro становить 0,1% очікуваної вартості закупівель. Середня комісія у e-commerce секторі — 8-15%. 

Більше того: держава вже має електронний майданчик, який успішно конкурує з комерційним сектором — це Приватбанк.

Навіщо створювати ще один? Тим більше, що створення майданчику разом з колл-центром, штатом айтішників та усіма умовами безпеки (кожен майданчик має отримати атестат комплексного захисту інформації) — це мільйонні інвестиції. 

Отже, давно доведено, що держава — це не найефективніший власник. Держава однозначно має бути регулятором ринків, але точно не їхнім ексклюзивним оператором там, де монополія невиправдана і не потрібна.