Оманлива сутність соціальної держави

У нашій країні поняття "соціальна держава" розглядається як священна корова.

Зазомбовані 70 роками радянського режиму громадяни звикли до штампів "держава має надати", "держава має забезпечити", "держава має контролювати".

І держава цим користується: будь-який каприз за ваші гроші, шановне панство.

Як ви побачите з цієї колонки, 49% від заробленого середній українець віддає державі у вигляді податків.

Обґрунтовується це так: держава забезпечує "суспільне благо", яке ні ми самі, ні ринкові механізми забезпечити не можуть. Це справді так? Розберімося.

На сайті "Ціна держави" можна розрахувати податки, що стягуються з українців, та переглянути, куди йдуть ці кошти. Візьмімо за приклад особу із ставкою 9 938 грн, це трохи менше середнього рівня оплати праці в країні (10 727 грн у жовтні 2019 року).

Така особа отримує на руки 8 тис грн — саме цю суму я ввів у калькуляторі cost.ua. Витрати ж працедавця на оплату праці становлять 12 124 грн. Отримавши 8 тис грн на руки, людина ще сплатить податки на споживання: 20% ПДВ, акциз у ціні алкоголю, тютюнових виробів і пального.

Калькулятор показує, що за рік особа витратить на себе 74 206 грн, а держава стягне 71 285 грн податків. Отже, від загальної суми, витраченої працедавцем на оплату праці, 51% йде людині, а 49% — державі. Ось така в Україні ціна держави.

Як витрачаються зібрані державою кошти? Якщо підрахувати, скільки з тих 71 285 грн йде на оборону, правоохоронну систему, посадовців, обслуговування державного боргу, комунальне господарство і навіть на навколишнє середовище, то в підсумку це становить 16 506 грн або 23% від державних витрат.

Натомість витрати на пенсійне та соціальне забезпечення, освіту, науку, охорону здоров'я, культуру та державну підтримку економіки становлять 54 779 грн або 77% від державних витрат. Оце так соціальна держава!

Якби вона в нас не була соціальною, ми віддавали б державі не 49%, а лише 11,3% від суми, що витрачає на нас працедавець. Такий українець витрачав би на себе не 6 184 грн, а 10 749 грн на місяць. Ми всі були б значно заможніші.

Тоді поставмо питання: якщо кожен з нас несе на собі такий тягар соціальної держави, чи виправдано це? Чи ефективно держава витрачає 77% коштів, які вона з нас стягує? Далі ви переконаєтеся, що ні. Навпаки — якби ми не віддавали їх державі, а самі дбали про освіту, медицину та пенсію, то мали б значно більше.

Оскільки розрахунки зроблені на великих проміжках часу, то я використовую постійні ціни, тобто ціни, поділені на індекс інфляції, та реальну ставку відсотка, тобто номінальну ставку мінус рівень інфляції, у розмірі 4% річних.

Пенсійні накопичення. Особа із ставкою 9 938 грн щорічно сплачує державі 31 764 грн відрахувань у пенсійний фонд і може розраховувати на 4 560 грн у разі виходу на пенсію у віці 65 років, каже пенсійний калькулятор на сайті cost.ua.

Якби людина не сплачувала ці кошти державі, а робила власні накопичення під 4% річних, то за 40 років трудової діяльності накопичила б 3 018 390 грн. Яку ж пенсію можна забезпечити, маючи такі накопичення? Це залежить від тривалості життя після виходу на пенсію. На 20 років — 18 508 грн, на 40 років — 12 708 грн.

Тобто на 20 років пенсійного життя людина може забезпечити собі вчетверо більшу пенсію, ніж це робить держава. Якщо людина перебуватиме на пенсії 40 років, то вона забезпечить собі утричі більшу пенсію, ніж їй надає держава.

Освіта. Людина, що має ставку 9 938 грн, щороку віддає державі 7 828 грн на систему освіти. Що було б, якби вона не віддавала такі гроші державі, а накопичувала на власну освіту чи освіту своїх дітей самостійно?

За 40 років трудової діяльності накопичення на освіту становили б 743 860 грн. Може видатися, що ця сума не така вже й велика. Наприклад, я навчався в одному з десяти найкращих навчальних закладів світу і витратив на освіту понад 200 тис дол. Однак ця сума взята з моїх доходів після сплати податків.

Власне, кошти, що збирає держава, не йдуть на оплату навчання в Гарварді. Українець, який не віддавав би державі 7 828 грн щорічно, а накопичував би 743 860 грн протягом життя, протягом 15 років міг би витрачати на освіту 66 904 грн на рік при вартості контрактного навчання у найкращих вишах країни 30-50 тис грн.

Тепер про навчання за кордоном. Звісно, не варто розраховувати на це тим, хто заробляє 9 938 грн. Пропоную збільшити масштаб і розглянути людину з доходом 4 200 дол на місяць. Це цілком реально для верхнього середнього класу в Україні.

Якби така особа не віддавала кошти державі, а робила власні накопичення, то вона могла би протягом 15 років щорічно витрачати на навчання 28 470 дол.

Враховуючи різницю у вартості між шкільною та вищою освітами, на другу розподілялося б більше, понад 40 тис дол на рік, а за такі гроші можна навчатися у непоганому західному університеті з першої сотні світового рейтингу. Усе це реально, якщо держава припинить відбирати в нас гроші на "суспільне благо".

Медицина. Людина, що отримує 9 938 грн, щороку віддає державі 4 159 грн на підтримку системи охорони здоров'я. Можна було б здійснити аналогічні розрахунки накопичень на медичні потреби, але вчинимо простіше.

З власного досвіду знаю, що вартість непоганої страховки з обслуговуванням у приватних поліклініках і навіть лімітом на стоматологію становила десь 7% від суми страхового покриття. Відповідно, 4 159 грн дають змогу отримати покриття майже 60 тис грн на рік, що є цілком адекватним для середнього класу.

Ми розглядали людину, яка має нижчу за середню оплату праці. Наразі така людина за свої податки отримує лише черги в занедбаних районних поліклініках, лікарні з хамським ставленням персоналу та вимаганням хабарів. Можливо, з безкоштовним УЗД, але МРТ вже потрібно робити власним коштом.

Наведені приклади свідчать, що ми самі могли б організувати власні пенсійні накопичення, навчання та лікування значно ефективніше, ніж це робить держава. 77% коштів, які стягує з нас держава у вигляді забезпечення "суспільного блага", витрачаються вкрай бездарно та безвідповідально.

Соціальна держава — це монстр, який вбиває додану кожним з нас вартість. В економіці є термін deadweight loss. Це зайві втрати вартості, які завжди виникають, коли держава намагається щось регулювати, субсидувати чи перерозподіляти.

Прибічники "соціальної держави" — це або дурні, що не вміють рахувати та не розуміються на економіці, або брехуни та шарлатани, які все розуміють, але обманюють пересічних українців та витягують з них гроші.