Сьогодні аграрний сектор особливо важливий для української економіки. Аргументів на підтримку цієї тези більше, аніж достатньо.

За підсумками 2018 року "аграрка" забезпечила надходження 39% загального обсягу валюти в України.

Торік наша країна збільшила зовнішньоторговельний обіг продукції аграрно-промислового комплексу на 1,7 млрд доларів порівняно з 2017 роком.

За даними авторитетних профільних видань, лише в січні-вересні минулого року український аграрний сектор освоїв 45,3 млрд гривень капітальних інвестицій. І це на 7,7% більше, ніж за аналогічний період 2017 року.

За загальними оцінками Національного банку України, частка агросектору в сукупному портфелі вітчизняних банків сьогодні перевищує частку галузі у внутрішньому валовому продукті.

І більше половини всього обсягу агрокредитів – невеликого розміру, тобто надані малим і середнім господарствам. Чому – зрозуміло.

Порядність більшості малих і середніх фермерських господарств приваблює банківський сектор.

Особливо, якщо порівняти з деякими недобросовісними позичальниками в інших галузях економіки чи з певними проблемними агрохолдингами.

Але водночас в історії з агрокредитуванням не все так просто. Адже сьогодні "дрібному" фермеру взяти споживчий кредит на телевізор значно простіше, аніж кредит під розвиток його бізнесу.

А "великий" фермер не поспішає брати кредити на розвиток бізнесу, бо боїться, що інвестовані серйозні кошти в орендовану землю у нього просто… відберуть.

З’ясовуємо, чому так трапилось і які перспективи на ринку агрокредитування наразі.

Ми вас прокредитували б, але цього разу ніяк

Так, банки зацікавлені у співпраці з маленькими фермерськими господарства, але через їхню непрозорість часто не можуть видати кредит ані на посівну кампанію, ані на оновлення техніки.

Справа в тому, що часто власники таких господарства тяжіють до продажу врожаю за готівку, до неоформлення землі, що знаходиться в обробленні, до формального підходу в питаннях звітності. А що банк?

Правильно, не може оцінити реальних показників бізнесу й отримати "реальну картинку" щодо справ у господарстві.

А головне: відповідь на запитання – чи зможе цей фермер повернути те, що позичає?

Наступний не такий критичний, але все ж важливий аргумент на користь негативної відповіді – відсутність майна для застави.

То що, все погано?

Ні, навпаки. Є перспективи за умови вирішення ключових проблемних нюансів.

Невисока в середньому продуктивність невеликих господарств є ознакою значного потенціалу нарощування виробництва за рахунок інвестицій у технології та якісні матеріали.

Тому в агросегменті малого та середнього бізнесу є прихований і, головне, потенційно платоспроможний попит на кредити.

Але реалізувати цей попит у реальні кредити – наразі завдання складне й ризиковане, якщо немає налагоджених процедур оцінювання ризику та врегулювання можливих проблем із такими специфічними клієнтами.

Тим паче, під час агрокредитування є ще один ризик, який не залежить від людського чинника.

Ризики природного характеру

І ми зараз не лише не про посухи чи повені. Варто зважати на зміни кліматичних умов, які поступово витісняють із певних регіонів традиційні культури.

Хоча, з іншого боку, таким чином відкривають можливості для вирощування екзотичних, нових для певної місцевості культур.

Паралельно варто зазначити, що через такі кліматичні процеси дані про сівозміни та врожайність втрачають релевантність і це ускладнює прогнозування діяльності та ризиків.

До речі, вже кілька років поспіль природні умови сприяють Україні збирати рекордні врожаї. Але один невдалий рік може похитнути певну частку господарств-позичальників, а два поспіль неврожайні роки можуть призвести і до системних проблем.

Достовірно спрогнозувати такий сценарій неможливо, але мати "план Б" на його випадок банки зобов’язані.

Що допоможе?

Агрострахування

Пом’якшити наслідки може ефективна система страхування. Світова практика підказує нам, що найбільш дієві системи агрострахування створюються та функціонують за підтримки держав.

Але в наших реаліях ринок розвивається фактично самотужки, а тому "перетравити" масштабні наслідки можливих несприятливих природних умов йому буде важко.

А це, безумовно, обмежує потенціал "безпечного" нарощування кредитування агросектору.

Скасування мораторію на продаж землі

Оцей крок може кардинально змінити ситуацію з агрокредитуванням на нашому ринку. У позитивний бік, звісно ж.

Нагадаю, що у 2002 році на 1 рік було запроваджено мораторій. І ось уже 17 років поспіль він продовжується.

Чи виконує цей мораторій свої першочергові цілі? Об’єктивно – ні. Сірий ринок діє і створює потужний ряд незручностей.

До речі, намір скасувати мораторій було навіть підтверджено (хоча і не виконано) українською владою в меморандумі про співпрацю з МВФ. Чому? Питання риторичне.

Але якщо ж ситуація все-таки зміниться і легальний ринок запрацює, ми закриємо низку питань, критичних для відносно неризикованого кредитування та стрімкого розвитку господарств.

Саме відсутність права власності на землю робить ризикованими та непривабливими системні інвестиції в її оброблення.

Навіщо "закопувати" гроші у землю, якщо ефект від цих вкладень проявиться через роки, а землю хтось може без надмірних зусиль забрати раніше, домовившись із кількома орендодавцями? Або й ще не так.

Згадайте лише кілька останніх скандалів, пов’язаних із так званими рейдерськими захопленнями землі, що знаходиться в оренді, але до кінця не зрозуміло… в чиїй саме оренді.

Особливий сезонний сплеск таких речей відбувається в той період, коли гектари землі стоять із ще не зібраним врожаєм.

Під час конфлікту двох сторін досить часто ані правоохоронці, ані інші відповідальні органи не можуть діяти достатньо оперативно.

Як наслідок – досить часто сторона, якій по праву належить врожай, зазнає серйозних збитків.

Повноцінне право власності дасть виробнику значно більше захисту порівняно з орендою, і це радикально змінить пріоритети виробника та його ставлення до землі, як до ресурсу. Менший ризик втрати інвестицій сприятиме зростанню попиту на кредити для покращення технологій і збільшення врожайності.

Паралельно землю можна буде використати як заставу. Це не тільки зменшить ризики банків, але й дасть можливість знизити вартість кредитів агровиробникам. Як?

Логіка проста – сьогодні потенційні ризики, тобто ймовірні втрати від невиконання позичальниками своїх зобов’язань, банки закладають у ставку.

А якщо банк матиме в заставі землю, то його ризики й ставка за кредитом будуть відчутно нижчими. У результаті – виграють усі учасники процесу.

Також коли скасування мораторію відкриє шлях для викупу агровиробниками землі, яку вони обробляють, це зумовить потребу в додаткових фінансових ресурсах.

Як наслідок – збільшиться попит на агрокредити.

Підбиваючи підсумки, зверну увагу на критично важливий момент – реалізовані всі ці перспективи будуть лише за умови формування прозорого та ефективного ринку землі, участь у якому зможуть брати і банки (як заставодержателі).

Наразі необхідний для цього проект закону про обіг земель сільськогосподарського призначення розробляється урядом і має бути прийнятий до кінця року.

Сподіваюсь, цього разу земельна реформа не буде знову відкладена на невизначений час і дасть нам змогу вийти на якісно новий рівень у відносинах з аграріями.

Паралельно необхідні певні ментальні зміни (зокрема це стосується дрібних і середніх агрогосподарств) у наших фермерів – їхня діяльність має бути максимально прозорою, офіційною й зрозумілою для банків.

Лише тоді ми зможемо якісно й комплексно змінити ситуацію з агрокредитуванням і надалі стрімко розвивати стратегічну для України галузь.