Як Україні не стати другим "Неаполем" у Європі
Український інтернет сколихнула новина — з початку 2018 року в країні вступає в дію норма закону, яка передбачає роздільний збір сміття населенням і більше не дозволяє захороняти сміття на звалищах без попереднього сортування.
Буквально це означає, що на полігон має приїхати сміттєвоз виключно з "хвостами", де немає нічого цінного — лише залишкове сміття, яке складається різних непридатних до переробки відходів — для відповідної утилізації чи захоронення.
А вся цінна вторсировина — папір, скло, полімери і метали — залишаться у контейнерах для роздільного збору біля домівок, вміст яких вивезе спеціальна служба не на полігон — а на заготівлю і переробку.
Здається, такі моделі вже успішно працюють у сусідніх європейських країнах і нам потрібно тільки перейняти їх досвід. Але ж ні. Сміттєве питання стало справжнім полем бою різних зацікавлених груп, які розглядають цей ресурс як можливість для швидкого збагачення.
Це "сміттєве лобі" надто успішно блокує всі європейські моделі поводження зі сміттям, наполягаючи на "переробці", за якою ховається звичайне спалювання сміття за "зеленим тарифом".
Чому так відбувається? Про це треба розповісти окремо.
Що означає запровадження сортування сміття на загальнонаціональному рівні для власників полігонів? Втрата щоденного "лівого" прибутку на вторсировині, яку сортують прямо на звалиці безхатченки або цигани.
До 2018 року цей ресурс можна було сортувати і продавати, не звітуючись про обсяги заготівлі вторсировини.
Але 2017 рік спливає — і з 1 січня 2018 року повинна вступити в силу норма закону, яку додали до статті 32 Закону України "Про відходи" ще у 2012 році. І ця норма передбачає, що українці будуть сортувати все сміття за видами матеріалів і розділяти його на придатне для повторного використання і переробки, небезпечні відходи і залишкове сміття для захоронення.
Які дії власників полігонів? Негайно захистити свої "інвестиції" — залишити без змін колишні "ліві" фінансові потоки, або, навіть, помножити їх на порядок.
Не могла раніше подумати, що наше "сміттєве лобі" може бути настільки впливовим, щоб ініціювати законотворчі процеси в Верховній Раді, створювати поправки до законів, або, навіть писати рамкові закони. Але виявилося – може!
Пакет відповідних законів та змін до законів вже готовий — №4835-д, №4836, №4837, №6602.
Мене обурює, наскільки нахабно і відкрито нам підштовхують цю схему для збагачення під гаслами "за переробку", яка зовсім не передбачає традиційне сортування сміття населенням вдома, а усього лише повертає власникам полігонів сіру схему заготівлі вторсировини. Ще й за рахунок дотування з бюджету країни.
Вважаю це зухвалим шахрайством, яке не ставить на меті інтереси громадян і держави.
Де тут криється логіка, коли є ефективно працююча, випробувана 60-річним досвідом європейських держав, модель поводження з відходами, яка не потребує фінансування з боку держави? Але бурхливої діяльності з боку законотворців по ній майже не ведеться.
На відміну від запропонованої "схеми", європейська модель забезпечує:
- Самодостатнє фінансування інфраструктури за рахунок виробників товарів у тарі та упаковці (та інших товарів) – ось звідки візьмуться контейнери для сортування на всю країну!
- Інформаційно-просвітницьку каманію про сортування сміття на загальнонаціональному рівні.
- Розвиток вільного конкурентного ринку серед постачальників послуги з вивезення і заготівлі роздільно зібраних відходів.
- Прозорість заготівлі вторсировини.
Відновлення переробної промисловості і зупинку імпорту сортованого сміття з інших країн.
- Тисячі нових робочих місць.
- Виховання підростаючого покоління з думкою про стале споживання і стале поводження з власними відходами, отже ми виростимо націю відповідальних громадян.
Але ж в цій моделі панує тотальна прозорість — жодних можливостей приховати обсяги заготівлі і продажу вторсировини — бо вони потрапляють у єдину інформаційну систему.
Тому, мабуть, не цікаво нашим "законотворцям" працювати над законами, за які ніхто щедро не "віддячить". Адже такі закони не замовляють — їх пишуть безкорисливо на благо рідної держави.
Надією громадськості, що правда переможе і "зради" не станеться, був оприлюднений у квітні цього року технічний проект Національної Стратегії поводження з відходами.
*Стратегія була підготована робочою групою за участю українських профільних міністерств: Мінекології, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Мінрегіону, експертів GIZ, ЄБРР та проекту Twinning.
Проект передбачав запровадження принципу "забруднювач сплачує" і зобов’язував виробників збирати відповідні відсотки своєї упаковки (вторсировину на переробку) і створювати організації РВВ (розширеної відповідальності виробників). Перспективи впровадження цієї сталої моделі поводження з ТПВ в Україні зросли після оприлюднення Стратегії.
Після громадських консультацій і внесення відповідних пропозицій нова Стратегія не була оприлюднена, тому доводиться тільки здогадуватись, наскільки сильно вона може відрізнятися від першої редакції, з якою погодилася більшість стейкхолдерів.
Але "сміттєве лобі" не чекало, коли Стратегія пройде громадське обговорення і безповоротно "перекриє кисень" їх планам, вони наполегливо "працювали" над депутатами, над поправками і майбутнім рамковим законом про відходи, який би створював умови для подальшої імітації сортування сміття в Україні і не заважав би їм заробляти статки на "лівій" вторинній сировині, а в перспективі — на спалюванні усього сміття за "зеленим" тарифом.
До речі, Стратегія надто довго йшла на затвердження урядом, мабуть саме таким чином, щоб не заважати "сміттєвому лобі" висунути в зал свої шахрайські закони вже на початку листопада.
Невже збіг обставин?
Всім депутатами, хто брав участь у підготовці цих шкідливих ініціатив, хто ставав їх співавторами — свідомо, або під впливом, працівникам міністерств, хочу порадити вчасно відмовитися від цієї афери. Бо громадськість вам цього так просто не полишить, не пробачить.
Процесс законотворчості у сфері поводження з відходами має розпочатися виключно після затвердження Національної Стратегії поводження з відходами і має базуватися на її принципах.
Час обирати — хочемо ми піти шляхом Неаполя і залишатися під впливом сміттєвого лобі на економіку, або ж почнемо рух до розвитку вільної економіки без ознак корупції.