Як Росія загнала в трубу європейські принципи

Польський прем'єр Беата Шидло заявила, що російський газопровід в обхід України "Північний потік-2" загрожує стабільності Європи.

Її підтримали прем'єри Литви, Латвії та Естонії. Вони просять Єврокомісію застосувати до газогону норми енергетичного законодавства ЄС, аби унеможливити його монопольне використання тільки деякими країнами.

Країни побоюються домінування Росії на європейському ринку газу і не безпідставно, однак через сильне німецьке лобі можливостей зупинити будівництво "Північного потоку-2" стає все менше.

Усе виглядає так, що Німеччина планує стати головним транзитером газу цим газогоном. У такій ситуації більш ніж дивною є мовчанка України, адже у разі запуску обхідних газопроводів наша ГТС стане не потрібною ні Росії, ні Європі.

Тема будівництва газопроводів в обхід України ("Північний потік-2", "Турецький потік") для нас набагато важливіша, ніж для Польщі чи балтійських країн. Саме територією України транзитується значна частина російського газу до країн ЄС.

У разі запуску згаданих газогонів Україна втратить не лише значні суми щорічних доходів до бюджету, а й буде змушена вирішувати, що робити зі своєю газотранспортною системою. Україні не варто покладатися лише на Польщу з надією, що проблема обхідних газогонів буде вирішена без нашої участі.

Україна повинна скористатися відсутністю єдності в ЄС щодо газових потоків та активніше переконувати у доцільності збереження вітчизняного маршруту. Польський прем'єр має рацію: небезпека залежності від російських енергетичних ресурсів для ЄС реальна. Чому ж цієї думки не поділяють провідні країни ЄС?

Все просто: у разі запуску "Північного потоку-2" саме Німеччина стане головним транзитером газу до європейських країн, відповідно — різко зросте важливість одного шляху постачання та залежність від нього.

Євросоюз уже взяв курс на створення єдиного ринку газу, однак їх система газогонів та інтерконнекторів ще не настільки розгалужена, щоб забезпечити технічну можливість доставки газу у будь-який регіон ЄС, особливо у випадку виникнення надзвичайних ситуацій за одним з маршрутів постачань.

У березні 2017 року німецький регулятор заявив Єврокомісії: оскільки "Північний потік-2" є міжнародним газопроводом, то немає сенсу застосовувати до нього норми ЄС. До того ж, за тим же маршрутом пролягає перший "Північний потік", до якого не застосовували вимоги Третього енергетичного пакету.

Однією з причин активного лобіювання Німеччиною будівництва "Північного потоку-2" є бізнесовий та енергетично-безпековий інтерес. Німецькі компанії уже частково увійшли до проектів з газовидобутку у Сибіру, а маршрути "північних потоків" — це найкоротший шлях доставити до Німеччини видобутий у Сибіру газ.

За умови надійності та передбачуваності співпраці з постачальниками газу із РФ для Німеччини запуск "Північного потоку-2" не лише означатиме підвищення надійності власного забезпечення газом, а й гарантуватиме економічні зиски.

До видобутку газу в РФ приєднається й Австрія. Один з партнерів "Газпрому" за "Північним потоком-2" австрійська компанія OMV у березні 2017 року отримала майже 25% у газовому родовищі "Южнорусское" у Сибіру. У цей спосіб німецькі та австрійські компанії додатково зароблятимуть на торгівлі газом.

В австрійців і німців не виникло б жодних труднощів, якби це не суперечило принципам Європейського енергетичного союзу, задекларованим три роки тому. Проте серед принципів знаходимо й диверсифікацію поставок газу до ЄС та співпрацю з постачальниками газу, зокрема Росією, на взаємовигідних умовах.

Польща та балтійські країни стурбовані тим, що угоди щодо постачання газу через "Північний потік-2" будуть не вигідні країнам, які не брали участі в проекті.

Амбіції Польщі підігріваються тим, що газопровід Ямал-Європа, яким російський газ транспортується з Росії до Німеччини через Білорусь та Польщу, підпадає під вимоги європейського законодавства. Натомість наміри запровадити таке ж регулювання для "Північного потоку-2" зустрічають сильний опір з боку ФРН.

Певні поступки на користь європейського законодавства були: європейським компаніям заборонили напряму фінансувати проект, тому "Газпром" повністю взяв на себе відповідні зобов'язання. Водночас, зацікавленість європейських партнерів у проекті "Північний потік-2" та його підтримка залишилися незмінними.

Проти "Північного потоку-2" разом з Польщею виступили Литва, Латвія та Естонія, які також мають у цьому свій інтерес. Польща недавно збудувала термінал скрапленого газу у Свіноуйсце, майже третину вартості якого профінансувала Єврокомісія. Польща розмірковує про будівництво другого такого терміналу.

У 2015 році будівництво СПГ-терміналу завершила Литва. Естонія теж хоче мати власний СПГ-термінал, але Єврокомісія відмовила їй у фінансуванні. Свій термінал хоче мати й Латвія. Для цих країн ситуація з "Північним потоком-2" — це добра нагода заявити про небезпеку європейської залежності від російського газу і просити фінансування для нових газопроводів та СПГ-терміналів.

Натомість Німеччина може використати наявність СПГ-терміналів у балтійському регіоні як аргумент на користь того, що цим країнам не загрожує брак газу. Особливо зважаючи на те, що термінали є у Фінляндії, а в майбутньому передбачене будівництво газових інтерконекторів між балтійськими країнами.

Ситуація з "Північним потоком-2" вкотре підтверджує, що "об'єднана Європа" зовсім не єдина, а розділена бізнесовими та національними інтересами. Заради них високі ідеали все частіше відсуваються на другий план.

У таких обставинах марно сподіватися, що при вирішенні власних енергетичних проблем та задоволенні внутрішніх інтересів Євросоюз буде враховувати інтереси України та оглядатися на майбутнє української ГТС.

Україна повинна переконати ЄС, що залежність від російських ресурсів небезпечна, у тому числі в контексті участі Росії у війнах в Сирії та Україні.

Довідка

"Північний потік-2" — система газогонів з двох гілок протяжністю понад 1 200 км та потужністю 55 млрд куб м, яку "Газпром" планує збудувати для прямих поставок газу з Росії до ФРН до кінця 2019 року. Труба повинна проходити дном Балтійського моря через території Росії, Фінляндії, Швеції, Данії та Німеччини.