Чи відповідає сучасним викликам структура Мінприроди

З головних завдань Міністерства екології та природних ресурсів бачимо, що свою діяльність міністерство здійснює у сфері навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, поводження з небезпечними відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також проведення державної екологічної експертизи.

Мінприроди наділене повноваженнями у сферах охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, раціонального використання, відтворення і охорони об'єктів тваринного і рослинного світу, відтворення та охорони земель, охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів.

Крім того, відомство забезпечує нормативно-правове регулювання розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та використання надр, контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.

Для того щоб задекларовані завдання міністерством впроваджувалися в життя, потрібна нова сучасна структура відомства, яка відповідала б поставленим цілям.

Але, чи насправді запропонована на сьогодні структура Мінприроди відповідає суті завдань?

Згідно з новою структурою Мінприроди, Департамент економіки та фінансів реорганізовано в управління – з пониженням як його статусу, так і повноважень. Також ліквідовано відділ з питань податкової політики.

За цією новою структурою залишаються без виконання такі важливі функції Мінприроди, які безпосередньо стосуються фінансового забезпечення природоохоронних заходів.

У першу чергу, припиняється робота з відновлення спеціального фонду держбюджету (Державного фонду охорони навколишнього природного середовища), що унеможливить цільове використання коштів від сплати екологічного податку.

Зазначаємо, що за 2016 рік до загального фонду держбюджету надійшло 842,1 мільйонів гривень, з яких Мінприроди передбачено лише 221,7 мільйонів. У разі послаблення роботи за цим напрямом Мінфін зможе скористатися ситуацією і повернути надходження коштів від сплати екологічного податку замість спеціальних фондів місцевих бюджетів до загальних фондів місцевих бюджетів.

Це знівелює роботу, яка була проведена з відновлення спеціальних фондів місцевих бюджетів – закон №918 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо цільового спрямування екологічного податку" від 24 грудня 2015 року.

У 2016 році, як і раніше, зацікавленими в нецільовому використанні екологічних коштів суб'єктами господарювання та чиновниками різного рівня, в тому числі народними депутатами України, були ініційовані пропозиції про зарахування надходжень коштів від сплати екологічного податку до загальних фондів місцевих бюджетів. Також гальмувався процес законного вирішення цього питання на рівні державного бюджету.

Відповіді на ці загрози та на запити про недоцільність зарахування коштів від сплати екологічного податку до загального фонду як державного, так і місцевих бюджетів, готувалися цим відділом.

Відділ також виконував роботу щодо: удосконалення нормативної бази, порядку встановлення та справляння екологічного податку (крім податку за радіоактивні відходи). Планувалося, у першу чергу, відновити:

– екологічний податок за викиди забруднюючих речовин від транспорту;

– ведення та аналіз інформаційної бази надходження до державного та місцевих бюджетів екологічного податку,

– збору за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та коштів від продажу таких дозволів,

– грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності (інформаційна база ведеться з 2005 року);

– напрацьовував пропозиції щодо збалансування надходжень коштів від сплати екологічного податку (крім податку за радіоактивні відходи) до загального фонду державного бюджету і витрат на природоохоронні заходи на відповідний рік.

Для прикладу, на підставі систематичних пропозицій відділу збільшено видатки на природоохоронні заходи за бюджетною програмою на 2017 рік.

Завдяки роботі відділу підписано Угоду та Протокол до Угоди про інформаційне співробітництво між Державною фіскальною службою та Міністерством екології та природних ресурсів України. Згідно з цією Угодою Мінприроди матиме інформацію про усіх платників податку, яка буде оновлюватися щоквартально.

У сьогоднішніх діях Мінприроди – центрального органу державної влади, покликаного забезпечувати захист навколишнього природного середовища – пріоритетом є використання природних ресурсів, а не їх збереження; не розвиток галузі, а лише її ефективне використання.

У міністерстві відсутнє комплексне бачення та належне планування галузі.

На загальнодержавному рівні фактично відсутня комплексна система моніторингу, аналізу, планування і, відповідно, управління, що найгіршим чином впливає на стан навколишнього природного середовища та процеси сталого розвитку.

Відсутній чіткий механізм належного розмежування природоохоронних та господарських функцій органів охорони навколишнього природного середовища та їхнього ефективного втілення на практиці.

За функціональними обов'язками, починаючи з 2005 року структура практично не змінювалася. Просто вимивалося кількість одиниць з ресурсних управлінь на користь структур для обслуговування міністра – нова структура передбачає 5 заступників міністра плюс Державний секретар.

Крім того, у Департаменті з питань зміни клімату та збереження озонового шару збережено 2 відділи: системи торгівлі квотами на викиди парникових газів та ведення реєстру та відділ впровадження екологічних проектів. Через те, що у цій частині дія Кіотського протоколу призупинена (крім ведення реєстрів), виникає запитання – навіщо ці відділи?

Штат юристів збільшився до 20 осіб. Департамент охорони природних ресурсів відсутній.

Але ж, основна функція Мінприроди – охорона природи! А не юридичне забезпечення.

Останнім часом практично не було розроблено серйозних природоохоронних законопроектів, зірвано програму імплементації норм європейського права. Юристи не в змозі без спеціаліста-природоохоронника написати відповідний закон.

Відділ збереження та раціонального використання водних ресурсів. А що, морське середовище – це не водні ресурси? Так, 10 років тому був такий підрозділ – Відділ охорони Морського середовища. Але він був у складі Управління охорони водних ресурсів. А що робити з басейновим принципом управління водними ресурсами (Водний кодекс з нещодавніми змінами)? У новій структурі немає й натяку на виконання цієї норми.

Департамент стратегії та європейської інтеграції. Найважливіший напрям – 25 фахівців! Але мало би бути по-іншому – спочатку рідне довкілля, а потім міжнародна діяльність. Виконувати міжнародні конвенції необхідно, однак, виконувати їх мають природоохоронці, а не міжнародники.

Управління роботи з об'єктами державної власності – 10 осіб, водночас, Управління охорони земельних та водних ресурсів та Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки – по 11 працівників.

Міністерство здійснює управління чим? – Нерухомістю? Чи все-таки природними ресурсами?

У керівництві міністерства є 7 радників і в Управлінні експертної роботи та організаційно-аналітичного забезпечення (Секретаріат) – 6 експертів; разом–5,6% від загальної чисельності. А водників з земельниками – 4,5%. Чи прораховано та обґрунтовано науково таке співвідношення?

На даний час суперечливий з точки зору багатьох експертів закон "Про оцінку впливу на довкілля" лише опрацьовується в профільному Комітеті Верховної Ради України з урахуванням пропозицій Президента України – проте, в Мінприроди такий відділ вже є.

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення не може бути єдиним вікном. Єдине вікно покликане опрацьовувати документи для надання адміністративних послуг населенню – а не його аналітичним забезпеченням.

Залишається лише догадуватися, кому вигідна така структура Мінприроди.

Держсекретар згідно з посадовими обов'язками у Міністерстві екології та природних ресурсів відповідає за:

– організацію роботи апарату Мінприроди;

– забезпечує підготовку пропозицій щодо виконання завдань Мінприроди та подає їх на розгляд міністру;

– крім того, Секретар організовує і забезпечує виконання ще багатьох внутрішніх міністерських функцій.

Якщо за організацію нових структур у міністерствах відповідають державні секретарі – то виходить, що в конкурсі на відповідні посади мають брати профільні фахівці, або щоб кандидати на посади мали би мати хоча б певний досвід у роботі обраного міністерства.

Бути хорошим організатором і менеджером замало, щоб відповідати посаді, де потрібні профільні знання і освіта.