Екологічна зрада чи корупція "по-європейськи"?

У жовтні Верховна Рада у другому читанні і в цілому ухвалила законопроект, покликаний радикально змінити систему оцінки впливу підприємств на довкілля.

Цей закон гармонізує українське та європейське законодавство, робить відповідні процедури прозорими, прогнозованими і відкритими для громадськості.

Однак представники тваринницької галузі, а потім і президент, заявили, що прийняття акта не тільки не веде до досягнення поставлений цілей, а й створює нові можливості для корупції. Президент ветував закон, а політичні конкуренти партії президента заявили, що він зробив це, виходячи з власних бізнес-інтересів.

На думку критиків документа, текст вето не містить чітких обґрунтувань ухвалення такого рішення і необхідних правок в закон. Що ж, і сам закон, і звернення аграріїв, і текст пропозицій президента до закону доступні, тому розібратися буде просто.

Літак без пропелера

Закон встановлює, що підприємства, діяльність яких може негативно впливати на навколишнє середовище, перед початком роботи повинні отримати дозволи на викиди і пройти процедуру оцінки впливу на довкілля — ОВД.

У законі докладно описується, як підприємство готує матеріали, що описують його вплив на навколишнє середовище, як вони доводяться до відома громадськості, як проводяться громадські слухання, як фіксуються і долучаються до загального комплекту документів зауваження, що надійшли від місцевих жителів.

Потім все це передається на розгляд контрольного органу, щоб той прийняв остаточне рішення щодо того, чи є вплив такого підприємства на навколишнє середовище прийнятним. Все прописано справді добре і практично повністю виключає корупцію на даному етапі. Однак потім настає повний провал.

Відповідно до нинішньої редакції закону, уповноважений орган ухвалює рішення про допустимість або недопустимість впливу кожного окремого об'єкта на навколишнє середовище лише на підставі суб'єктивної думки його співробітника.

У законі про оцінку впливу на навколишнє середовище повністю відсутні будь-які критерії, правила або нормативи оцінки, спираючись на які, контрольний орган ухвалює відповідне рішення. Немає навіть згадки про них або про необхідність розробити і затвердити нормативні акти, які б встановили такі критерії оцінки.

Таким чином, вся попередня робота, в тому числі проведення громадських слухань, втрачає сенс, адже всі підготовлені в процесі документи, зауваження й думки жителів можуть бути абсолютно довільно й законно проігноровані або навпаки — прийняті до уваги чиновником, який ухвалює остаточне рішення.

Через відсутність критеріїв оцінки впливу на навколишнє середовище чиновник не зобов'язаний і не може об'єктивно обґрунтувати своє рішення. Власне, його неможливо й оскаржити, бо нема критеріїв оцінки, нема чого оскаржувати.

Чиновник, який ухвалює рішення, може вирішити, що в певній місцевості не вистачає мух, і тому будівництво свинарського комплексу піде їй на користь. Або навпаки — вирішити, що саме на цій земельній ділянці ростуть важливі польові квіти, тому на ній, з точки зору екології, взагалі нічого не можна будувати.

Звичайно, ці приклади абсурдні, але вони точно ілюструють ситуацію, до якої веде введення в законодавче поле положень цього закону в його нинішній редакції.

Суспільство бореться за те, щоб скоротити можливості чиновників дозволяти або забороняти вести бізнес на власний розсуд, що породжує свавілля і корупцію. Тим часом закон, покликаний боротися з корупцією, створює нові і нічим не обмежені можливості для свавілля саме в тій сфері, де повинен був його знищити.

Саме про це Всеукраїнська аграрна рада, асоціація "Свинарі України", Асоціація виробників молока та асоціація "Укрцукор" написали у своїх зверненнях до президента. Саме про це ми говорили на зустрічах з авторами закону, після чого з подивом дізналися, що про те саме говорили з ними члени Громадської ради при Мінекології під час обговорення на стадії розробки даного закону.

Однак у відповідь замість розмови по суті чуємо звинувачення в тому, що ми, виявляється, маріонетки Порошенка і захищаємо свої корпоративні бізнес-інтереси, що закон євроінтеграційний, і ми просто зобов'язані його прийняти.

Висловлюючись метафорично, ситуація виглядає так. Нам пропонують добротно зроблений поршневий літак з прекрасним потужним двигуном, але без пропелера.

Нам кажуть: "Ви взяли зобов'язання літати на європейських літаках, тож злізайте зі свого "кукурузника" і сідайте в новий, ми вас на буксирі закинемо на висоту". Ми говоримо: "У нього ж нема пропелера!". Нам відповідають: "Годі сперечатися й саботувати роботу! Пересідайте — й у повітря, там на ходу поправимо".

Те, чого нема

Критики президента заявляють, що в тексті вето не йдеться про те, які недоліки проекту слід виправити для його прийняття. Що ж, ось кілька витягів з тексту вето.

Іншими словами, крім відсутності критеріїв для оцінки впливу на навколишнє середовище, що веде до розквіту корупції, президент вказав також на те, що автори закону "забули" вказати орган, який розглядатиме питання про накладення адміністративної відповідальності за допущені в ході ОВД порушення.

Це означає, що всі встановлені правила проведення ОВД можна спокійно ігнорувати і порушувати — карати за це нема кому.

Ще одне зауваження президента стосується того, що закон не чітко описує, в яких випадках потрібно проводити процедуру оцінки впливу на довкілля.

Наприклад, підприємство вирішило проводити модернізацію — замінити столи в буфеті, побудувати терасу для відпочинку співробітників і поставити кондиціонери в їдальні. Чи посилиться від цього негативний вплив на природу? Ні. Однак закон вимагає, щоб і в цьому випадку підприємства проходили ОВД.

На думку президента, потрібно чітко визначити, що оцінка повинна проводитися тільки тоді, коли модернізація призводить до збільшення негативного впливу на навколишнє середовище. Інакше ми прийдемо до того, що і для установки газопилових фільтрів потрібно проходити ОВД.

Хоча навіть дитині зрозуміло, що такий захід приведе до зменшення, а не до збільшення негативного впливу на навколишнє середовище.

Якщо критики президента можуть знайти в тексті закону норми, які відповідають на дані зауваження, то саме про них і варто було б говорити. Але ні, про це ні слова. Замість цього ми чуємо лише голослівні твердження, що вето накладене необґрунтовано, що закон євроінтеграційний, і ми повинні його прийняти.

Ведення дискусії в такому ключі не наближає, а віддаляє нас від мети — побудови сучасного суспільства, де права й інтереси громадян надійно захищені, а бізнес працює в рамках чітких, прозорих і передбачуваних правил. Чиновник повинен бути простим фахівцем, а не вершителем людських доль.

Знаєш як зробити? Покажи!

Перед Верховною Радою стоїть завдання доопрацювати закон про ОВД. Як це зробити? На наш погляд, текст потрібно доповнити новими положеннями, які б говорили, що в ході ОВД слід оцінювати, наскільки виросте екологічний ризик в результаті введення в експлуатацію відповідного підприємства.

Для розрахунків екологічного ризику пропонуємо використовувати методики ЄБРР і Світового банку. Вони дозволяють розрахувати екологічні ризики в конкретних числових значеннях. В учасників громадських слухань з'явиться конкретна мета: перевірити, чи всі чинники були враховані при оцінці екологічного ризику.

Роль чиновника зведеться до перевірки коректності відповідних розрахунків. Відповідно, з'явиться можливість оскаржити його рішення в судовому порядку, тому що питання зведеться до перевірки правильності відповідних розрахунків.

Також ми пропонуємо, щоб кожна громада отримала право встановлювати межу негативного впливу на навколишнє середовище на її території.

Зрозуміло, що сукупний ризик, який виникає для здоров'я людини в Кривому Розі, де зосереджено чимало металургійних і гірничорудних підприємств, значно вищий, ніж у Львові. Відповідно, й граничний рівень екологічного ризику в Кривому Розі буде вищий, інакше там не зможе відкритися жодне нове підприємство.

Саме місцева громада, а не хтось у Києві чи в якомусь науковому інституті, повинна вирішувати, який баланс між зростанням економіки й скороченням впливу підприємств на навколишнє середовище є для неї оптимальним.

Дивує, що проти доопрацювання закону виступають саме прихильники його прийняття, хоча без нього він так і залишиться красивою іграшкою. Більш того, по всій країні будуватимуться шкідливі для здоров'я жителів підприємства, які отримали рішення про допустимість їх впливу на навколишнє середовище.

Ми розуміємо причини розчарування авторів і прихильників закону, але сподіваємося, що вони знайдуть у собі сили об'єднати з нами зусилля з метою розробки, узгодження й просування відповідних змін.