Зміна уряду: нова політика чи старі схеми?

У 2016 році експорт аграрної продукції досяг майже половини від всього, що продає Україна на зовнішні ринки.

Природно, що аграрний сектор є і буде у фокусі чиновників будь-якого уряду.

За часів старої влади "сімейний" віце-прем'єр Сергій Арбузов цікавився АПК, приділяючи чималу увагу Мінагрополітики, Держземагентству та Сільгоспінспекції.

Він також ініціював створення численних "бізнес-проектів" - Держзембанку, Аграрного фонду, ДПЗКУ, Аграрної біржі.

Про всі ці схеми багато писали і журналісти, і представники профільних асоціацій, намагаючись їх припинити.

Однак Януковича нема в країні вже понад два роки. Арбузов та його міністри відсторонені від контролю за економікою та майже ніякого впливу на неї на мають.

Не буду зупинятися на діяльності першої команди, яка прийшла до влади в АПК. Свободівці Ігор Швайка та Сергій Рудик - екс-голова Мінагрополітики та колишній голова Держземагентства - були випадковими людьми.

Вони намагалися швидко отримати переваги від своїх посад, розуміючи, що мають в розпорядженні лише кілька місяців.

Після парламентських виборів прийшов новий коаліційний уряд, який після року роботи також був відправлений у відставку. Чого ж владі вдалося досягнути за цей час, та з якими викликами стикнеться новий міністр АПК Тарас Кутовий?

Здається, піару стало ще більше. Якщо всі міністри до Олексія Павленка за старою радянською традицією лише вихвалялися валовими обсягами врожаїв, до вирощування яких вони жодного стосунку не мали, то Павленко пішов далі.

Він заповнював соняшниковою олією олімпійські басейни та переводив волоські горіхи на "Київські торти" на своїй Фейсбук-сторінці.

У міністерстві кажуть, що медіа-моніторинг був чи не основним документом, за яким оцінювалася будь-яка робота. В результаті Павленко увійшов у топ-20 українських публічних персон, у деякі місяці випереджаючи Юлію Тимошенко, Юрія Луценка чи Антона Геращенка.

Рейтинг медіа-популярності українських публічних персон, серпень 2015 року. Джерело: Центр контент-аналізу, УІАМП. Натисніть для збільшення

У той же час реальних результатів було небагато. Проекти із запровадження зрошення на півдні України чи впровадження системи аграрних розписок виявилися набагато довшими і складнішими, ніж здавалося спочатку.

Широко анонсована приватизація аграрних держпідприємств закінчилася нічим. Щодо керівника ласого шматка - "Укрспирту" - провели три невдалі конкурси.  Перший  закінчився скандалом, наступні - провалами. Наразі анонсований четвертий конкурс, за який відповідає уже Мінекономіки. Цього разу його заблокував суд.

Тож аграрне міністерство сфокусувалося на активах, до яких змогло дотягнутися, - Аграрному фондові та ДПЗКУ, а також на боротьбі за владу. На горизонті знову замаячив привид "Аграрної біржі", куди свого часу намагалися зігнати всіх аграріїв і знімати свій відсоток за оформлення всіх торговельних операцій.

Варто відзначити, що в уряді Арбузова та в обох урядах Яценюка спроби запровадити корупційні схеми виглядали по-різному, і це добре видно на прикладі агросектора. Якщо у донецьких була жорстко вибудована вертикаль, то для "коаліційників" були характерні децентралізованість та хаотичність.

На найвищому рівні - в уряді та Адміністрації президента - періодично виникало бажання зрушити з місця ринок продажу земель сільгосппризначення. Сама по собі ідея має сенс, але здається, що і тут були спроби повернутися на три роки назад, коли влада намагалася пропхати через парламент закон про Держзембанк.

Йдеться про гучний проект, чи не найбільшу корупційну ідею "арбузівської" команди. Вона полягала у тому, щоб надати одній державній структурі монопольне право скуповувати в українців землі сільгосппризначення. На той час вся опозиція - "УДАР", "Батьківщина", "Свобода", майбутній "Народний фронт" - виступили проти.

Приміром, один із соратників Яценюка Михайло Апостол, нині радник міністра внутрішніх справ, називав ідею Держзембанку "антинародною спробою рейдерського захоплення української землі". Однак минув час, і вже уряд Арсенія Яценюка без жодних вагань почав штовхати ідею "державного агента на ринку землі".

На мій погляд, основне завдання аграрного міністерства - вироблення правил гри, і тут ситуація склалася досить суперечлива.

З одного боку, команда Павленка спільно з Єврокомісією, донорами, громадськими організаціями та міжнародними фінансовими інституціями розробила проект "Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 роки".

Документ вийшов якісний, і цим міністерство вигідно вирізняється з-поміж попередніх команд, які називали словом "стратегія" щедрий набір соціалістичних гасел.

З іншого боку, Мінагрополітики зразка 2015-2016 років складно назвати активним законотворцем. Найкраще цю частину його діяльності можна схарактеризувати фразою "не заважали".

Павленко у Верховній Раді майже не бував, переклавши функцію комунікації з парламентом на заступників. Ті сумлінно ходили на всі засідання аграрного комітету, однак на цьому вся підтримка й закінчувалася.

Без лобіювання з боку міністерства, на відміну від Мінекономіки, яке набагато більше уваги приділяло просуванню своїх ініціатив, Верховна Рада розглянула лише невелику частину законопроектів, напрацьованих депутатами аграрного комітету.

У цьому напрямку Кутовий має серйозний поул-позішн перед Павленком. Він не новачок у Верховній Раді, має авторитет і в комітеті, і в БПП. Якщо захоче, буде значно кращим лобістом інтересів галузі у парламенті, ніж Павленко.

Проте тут на нього чекає доволі серйозний виклик. Річ у тім, що за останні два роки парламенту таки вдалося провести значну дерегуляцію аграрного ринку. Основні старі схеми зламані, однак це майже не стосується земельної сфери, тож подальші реформи повинні відбутися саме тут.

Наразі найбільша внутрішня боротьба продовжує точиться навколо законопроектів, які мають на меті вивести з розпорядження Держгеокадастру державні землі сільгосппризначення та повернути їх громадам. На черзі й інші ініціативи, які повинні позбавити земельників їх доволі широких повноважень.

Попри недавню гучну зміну назви, всередині земельного відомства мало що змінилося. Щоправда, цікавим стало ноу-хау з онлайн-конкурсами на посади. З одного боку, все ніби прозоро: перебіг конкурсів можна побачити на Youtube. З іншого - далеко не завжди можна зрозуміти суть виступів конкурсантів.

Спробуйте розібрати, що кажуть люди на цьому офіційному відео. Такий "відкритий конкурс" більше схожий на профанацію і зовсім не гарантує обрання найкращого.

Тимчасом Держгеокадастр упевнено лідирує у "Рейтингу сприйняття корупції". Змінити це новому міністру АПК не під силу.

Річ у тім, що в обох складах уряду Яценюка Держгеокадастр був виведений з-під управління Мінагрополітики та курувався віце-прем'єром з питань інфраструктури. Спочатку - Володимиром Гройсманом, потім - Геннадієм Зубком. Очолює Держгеокадастр Максим Мартинюк, старий вінницький соратник Гройсмана.

Чиновники Мінагрополітики, звісно, мріють повернути контроль над своєю колишньою впливовою структурою, однак, схоже, Гройсман свою "вотчину" в Кабміні нікому не віддасть. Здається, всередині нового коаліційного уряду закладено конфлікт, який рано чи пізно роздратує всіх його потенційних учасників.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.