Ключі від неба, або До чого тут Гібралтар

Останнім часом мене часто запитують, коли в нас буде відкрите небо й у чому затримка. Вирішив приділити темі окрему колонку, тому що написаного в пресі явно недостатньо, щоб спростувати виникаючі із цього приводу легенди.

По-перше, відповідально заявляю, що затримка в підписанні Угоди про Спільний авіаційний простір (САП) жодним чином не спричинена Україною.

Причина одна – стара територіальна суперечка двох європейських країн. Доки Великобританія й Іспанія не домовляться про статус Гібралтару, підписання Угоди відкладатиметься. Україна навіть не є стороною в цій суперечці. Тому всі припущення, що відкрите небо досі не запроваджене через те, що тому що комусь у нашій країні це не вигідно – лише фантазії.

По-друге, поясню, чому Гібралтар – невеличкий шматочок Піренейського півострова площею 6,5 квадратних кілометрів – є такою чутливою темою для двох королівств.

Офіційно він є заморською територією Великої Британії – однак Іспанія вже більше 300 років вважає його своєю, але тимчасово окупованою територією. За три століття відносини між країнами то покращуються, то загострюються. Теоретично, обидві можуть створювати проблеми одна для одної, оскільки Великобританія контролює вихід до Середземного моря, а Іспанія може запровадити економічну блокаду півострова. І подібне в історії вже траплялося.

Остання угода, укладена між країнами для врегулювання питання Гібралтару, датована 2006 роком. Проте нещодавно вона перестала влаштовувати іспанську сторону. Прикрість у тому, що це сталося саме тоді, коли Україна парафувала Угоду про САП і була готова до її підписання. А без підпису всіх держав-членів ЄС, ми не зможемо приєднатися до Єдиного неба Європи.

Суперечка триває навколо одного пункту однієї статті документу, що визначає, на яку територію поширюється дія Угоди про САП. Іспанія й Великобританія не можуть дійти згоди щодо формулювання в частині Гібралтару.

Нам від них потрібно, щоб вони або в принципі вирішили свій територіальний спір – ми жодним чином не можемо втручатися в цей процес, – або сформулювали статтю так, щоб ми могли підписати Угоду.

Аби прискорити процес, ми запропонували 5 – п'ять! – різних варіантів формулювання, у тому числі – взагалі винести цю територію "за дужки" документу, адже Україна не літає до тамтешнього аеропорту.

Частина наших пропозицій не влаштувала одну країну, решта – іншу.

Під час останньої зустрічі Посол Великобританії в Україні пояснив, що для його країни винести Гібралтар за рамки угоди – не варіант, бо це порушує суверенітет Королівства. Хоча Іспанія такий сценарій схвалила б. Британці вважають, що оскільки Гібралтар є частиною Євросоюзу, то й в Угоді про САП він має бути представлений так само, як і інші члени ЄС.

Наразі британські посадовці призначають нові перемовини зі своїми іспанськими колегами, пропонуючи їм повернутися до домовленостей 2006 року. Проте, оскільки саме через небажання Іспанії їх дотримуватися й виникла існуюча проблема, я розумію, що швидке вирішення ситуації навряд чи можливе.

Звичайно ж, обидві країни розуміють, що їх конфлікт, який має бути виключно двостороннім, зараз спричиняє незручності для України.

Ми, зі свого боку, постійно їм про це нагадуємо на всіх рівнях: під час особистих зустрічей у Києві й за кордоном, через МЗС, через спілкування президента й прем'єра з керівництвом Євросоюзу й держав-членів ЄС. Тим більше, що їх уряди підтримують Україну на шляху до Європи.

Думаю, було б гарно, аби до цього підключилися й громадяни, у тому числі й українці, що живуть за кордоном. Практика показує, що чиновники працюють швидше, коли за ними прискіпливо спостерігає громадськість.

Результатом вирішення цього конфлікту стане не підпис під документом – а нові європейські умови роботи української авіаційної галузі, жвавіша конкуренція, а отже, і дешевші авіаквитки для пасажирів на більшу кількість напрямків у будь-який куточок Європи.

І це те, за що варто поборотися.

Тому підписання Угоди про САП є одним із моїх головних завдань, до виконання якого ми в міністерстві продовжимо докладати стільки зусиль, скільки знадобиться.

Андрій Пивоварський, спеціально для УП