Як повернути довіру до банків

Останнім часом влада робить багато заяв щодо можливої стабілізації банківської системи та повернення довіри вкладників до банків.

У зв'язку з цим мені як людині, яка за певних обставин вимушена була зайнятися цією темою, хочу дати органам влади деякі поради-рекомендації.

1. Ми чуємо багато заяв від керівників НБУ та Фонду гарантування вкладів про зловживання власників банків, які знаходяться в процесі ліквідації.

Все, що вони вкрали та вивели за кордон, у тому числі за рахунок наданих НБУ коштів, належить не тільки вкладникам цих банків, а й усім громадянам, які сплачують податки в бюджет країни.

Чому тоді правоохоронні органи влаштовують шоу з арештом чиновників другого рівня, але нічого не повідомляють громадськості про затримання та суди над власниками банків - основними замовниками обкрадання держави та вкладників.

Якби ці особи ховалися від слідства за кордоном, це ще б якось виправдовувало безпорадність влади. Коли ж вони спокійно розгулюють по місту, шикують за вкрадені гроші, хизуються цим і знущаються над владою та ошуканими вкладниками у стінах парламенту, то про яку довіру до банків можна говорити?

Яскравий приклад - народний депутат, одесит Леонід Клімов - власник Імексбанку.

Які тільки звинувачення не лунали на його адресу з вуст голови НБУ Валерії Гонтарєвої та директора Фонду гарантування вкладів Константина Ворушиліна!

Одесити та вкладники банку були впевнені, що він переховується за кордоном, і чекали, коли його оголосять у міжнародний розшук. Але ж ні - тиждень тому він, усміхнений, з'являється у парламенті і мило спілкується з депутатами.

Ніхто не заковує його в наручники, не ініціює подання про зняття з нього недоторканності, не засуджує і не виштовхує із сесійної зали. Таких випадків, коли влада та правоохоронні органи покривають ймовірних злочинців, безліч.

2. Зараз Фонд гарантування вкладів проводить найбільш масштабну за всі роки незалежності операцію з ліквідації більш ніж 50 банків та розпродажу їх майна. Чому громадськість та ошукані вкладники нічого не знають про обсяги цього майна, за якою ціною і кому воно продається?

Може, це не найкращий варіант так званого оздоровлення банківської системи? Може, пора запропонувати інші варіанти гарантування заощаджень вкладників, а не тільки обіцяти мізерні за нинішнім курсом 200 тис грн від держави?

Може, краще забезпечити вкладникам втрачені гроші за рахунок майна власників банку, його кредиторів або акцій банку, який знаходиться у стадії ліквідації?

3. Треба негайно зняти всі обмеження на отримання коштів з поточних рахунків та депозитів, строк яких закінчився, у тій валюті, у якій вони вносилися. Одночасно заборонити закриття рахунків і зняття з них грошей, якщо строк депозитів не закінчився, тобто дострокове розірвання депозитних договорів.

4. Припинити вибіркове рефінансування та надання стабілізаційних кредитів, крім випадків короткотермінових касових розривів.

Одночасно надати банкам більше повноважень самим вирішувати проблеми своєї ліквідності через обмін великих вкладів на акції чи майно власників, заморожування чи обмеження у нарахуванні чи видачі нарахованих відсотків, домовленості з кредиторами щодо реструктуризації їх боргів.

5. Негайно скасувати податок на доходи з відсотків за депозитами.

Саме цей податок спровокував відтік депозитів населення та спричинив разом з масовим банкрутством банків паніку в банківській системі. Крім того, цей податок погіршує ліквідність банків. Вони змушені перераховувати його повністю, а на виплату відсотків вкладникам грошей не залишається.

І останнє. Як вкладник українських банків з 20-річним стажем можу впевнено сказати: ніхто з тих, хто за останній рік втратив заощадження, навіть якщо й отримав компенсацію 200 тис грн, ніколи не повірить нашій банківській системі.

Надія на тих, хто ще не втратив гроші за цієї влади. Однак для цього владі треба навчитися чути рекомендації фахівців-практиків, а не поради західних теоретиків.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.