Скільки можна клювати аграріїв?

Не можу не відреагувати на статтю Андрія Вишинського "Ще більше податків на перемогу Януковичу" щодо податкових змін, які чекають на країну у 2014 році.

Не буду коментувати акцизи на алкоголь чи ПДВ на газ, адже не маю аналітичних матеріалів з цього питання. Проте щодо зернового ПДВ у мене є деяке розуміння.

Зернове ПДВ справді повинно було повернутися 1 січня 2014 року. Про це було записано в момент створення Податкового кодексу ще у 2010 році.

Це не щось, що впало  раптом на ринок. Коли ця норма закладалася в перехідні положення Податкового кодексу, всі, включаючи Мінфін, знали про тимчасовість цієї норми. Вони повинні були передбачати збільшення видатків на це.

Більше того, про цю норму знав увесь світ, чи не всі інвестори, які вклали гроші в українське сільське господарство. Тому зводити питання до інтересів якихось олігархів - занадто просто та вузько. Від повернення ПДВ залежать ціни на зерно, та, відповідно, доходи людей, які працюють в аграрному секторі.

Саме вони виробляють десятки мільйонів тонн зерна, які потім приносять країні мільярди доларів валютної виручки. Про це автор чомусь забув написати. Саме за результатами їх роботи в бюджет йдуть десятки мільярдів гривень податків.

Тому давайте не будемо вважати повернення ПДВ благочинністю, пільгою чи подарунком. Це обов'язок держави.

Обкладання зерна податком на додану вартість - не якась нечувана новація, не манна небесна, не черговий велосипед, раптом вигаданий в Україні. Воно існує у багатьох країнах, воно існувало в Україні тривалий час, лише недавно його призупинили на кілька років для покращення адміністрування.

В Україні ПДВ існує майже на всі групи товарів, крім зерна. Повернення ПДВ - це питання, яке часто пов'язують з корупцією. Проте, вибачте, до чого тут аграрії? Чи винні вони у негараздах в державній системі?

Ми бачимо підміну понять. Коли на ринку створюються якісь нові додаткові структури, єдине завдання яких - збирати з учасників ринку гроші для чиновників, такі спроби потрібно справді блокувати з усією рішучістю. Я проти таких спроб і закликаю інші галузеві об'єднання активно боротися з такими явищами.

Весь 2013 рік на аграрному ринку пройшов у боротьбі з таким ганебним явищем як обов'язкова сертифікація зерна. Такого нема ніде у світі, крім України. Маємо надію, що 2014 рік поставить крапку у цьому питанні. Коли аграрні дотації неможливо отримати фермеру "з вулиці", про це теж треба говорити.

Микола Азаров. Фото kmu.gov.ua‎

Якщо чиновник погано адмініструє процес повернення ПДВ, то головне - полагодити цей процес, а не відмовлятися від нього. Це не той випадок, українське сільське господарство не може собі дозволити так жити вічно. Існує корупція? Існує. Давайте боротися, залучати прокуратуру, СБУ.

Це те саме, якби хтось заборонив людям їздити по дорогах, бо там трапляються корумповані працівники ДАІ. Шукайте їх, звільняйте, але їздити не заважайте!

До речі, суму, про яку пише автор - 11 млрд грн, суттєво завищено. Ще більше завищує її Мінфін, який оцінив зернове ПДВ фантастичними 18 млрд грн і через пресу створює відповідне інформаційне поле.

Проте, приміром, за оцінкою Української зернової асоціації, йдеться про 8 млрд грн або навіть менше. В Мінфіні не помітили, що ціни на зерно впали на 40-50%.

Тепер щодо "більшості зернотрейдерів", які виступають проти повернення ПДВ і намагаються диктувати правила гри на ринку. Давайте розберемося, хто такі зернотрейдери, яких часто плутають з сільгоспвиробниками-експортерами.

Зернотрейдери в Україні поділяються на дві групи.

Одні - переважно українські компанії - інвестують в економіку країни мільярди доларів, будують зерносховища, заводи, наймають десятки тисяч людей. Вони вирощують сільськогосподарську продукцію та експортують її.

Вони тримають величезні суми в обороті, оскільки вирощення продукції триває багато місяців. Фактично вони поєднують в собі функції виробника і трейдера.

Показники деяких національних агрохолдингів, 2012 рік

Це лише кілька компаній, які відкривають свої показники. Через акції таких фірм закордонні інвестори вкладають в українську економіку мільярди доларів.

До речі, днями агрохолдинги публічно підтримали рішення про відновлення повернення ПДВ на зерно. Менші, непублічні виробники, з якими я як голова аграрної асоціації щоденно спілкуюся, також підтримують цю позицію.

Інші зернотрейдери - переважно іноземні компанії - нічого не вирощують і не мають жодного соціального навантаження. За 15-20 років своєї діяльності вони майже нічого не інвестували в інфраструктуру. Оборот грошей - 60 днів. Якщо закупівельна ціна не підходить - нічого не купують.

Їх частка на ринку експорту - менше половини, сукупний персонал - близько 2 тис. Вони не відповідають за українське сільське господарство, проте дуже люблять ходити по різних державних установах та голосно скаржитися на свою долю.

Показники деяких іноземних зернотрейдерів

Отже, незважаючи на гучні бренди, ніякої особливої користі ці компанії не приносять. Чому тоді їх позиції повинні бути для когось важливі? Не варто ідеалізувати іноземний трейдинг, давайте підтримувати український бізнес!

Якщо міжнародні зернотрейдери з якихось причин не хочуть купувати зерно напряму у виробників, то їм ніщо не заважає купувати його в порту за валюту.

Вишинський пише, що зменшувати кількість посередників при експорті зерна - це абсурд. Я так не вважаю. Абсурд - це коли зерно, вирощене у Миколаївській області, на шляху до порту проходить через низку "трейдерів", кожен з яких бере свій відсоток. Все це позначається на закупівельних цінах.

Хочу сказати автору, що посередники - це у 80% випадків і є ті самі "податкові ями", про які він пише.

Наш АПК постійно бореться з намаганнями чиновників запустити руку йому в кишеню. Існуючих корупційних норм багато, ініціатив ще більше.

До чого приведе прийняття законопроекту 3757 в аграрній частині? Лише до позитиву: до деякого зростання внутрішніх цін на зерно, які зараз перебувають на історичному мінімумі, та до зменшення кількості посередників.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.