Стратегія, якої нема
Чиновників цікавило головне: хто регулюватиме ринок. Відповідь - "Ніхто, сам ринок" - звучала для чиновників як рідкісна іноземна мова: красиво, проте геть незрозуміло.
В Україні закінчується дія "Державної програми розвитку села до 2015 року", тож Мінагропрод вирішив розробити "Стратегію розвитку агросектора до 2020 року".
Якою є ця стратегія? Які цілі ставить міністерство перед собою та ринком? З чим і якими методами планує боротися?
Загальне враження: міністерство продовжує бачити себе "головою великого колгоспу, який відповідає за врожаї", хоча це давно не відповідає дійсності.
Чиновники ніяк не усвідомлять, що аграрії самі здатні обрати культуру, посіяти її, зібрати врожай і продати його за найвигіднішою для себе ціною. Більше того - так вони роблять вже давно. Реальний вплив міністерства на врожай - мінімальний.
Єдине, що потрібно ринку від міністерства, - це надання деяких адміністративних послуг, часто нав'язаних самою ж державою, та лобізм інтересів АПК на урядовому рівні. З обома пунктами у міністерства великі проблеми.
Красномовні приклади надання адміністративних послуг у сільському господарстві ЕП наводила не раз. У проекті такі послуги згадуються лише побіжно: планується "впровадження системи "єдиного вікна" між дозвільними контролюючими органами та представниками бізнесу". Про зміст послуг не йдеться зовсім.
З лобізмом ще гірше. Поруч з продовольчою безпекою, однією із стратегічних цілей розвитку агросектора, міністерство називає "підвищення інвестиційної привабливості та фінансової безпеки підприємств та аграрної галузі в цілому".
Тимчасом уряд хоче продовжити режим неповернення ПДВ експортерам зерна ще на два роки, хоча у Податковому кодексі записано: ця норма завершується у 2014 році. Лунали й інші пропозиції, аж до введення податку з обігу.
Ці ініціативи вдарять по аграріях і знизять позиції країни у міжнародних рейтингах ведення бізнесу. Постає питання: де позиція Мінагропроду? Чому ми не чуємо, що перегляд режиму з ПДВ зменшить інвестиційну привабливість галузі, що це суперечить "пріоритетності сектора у загальнодержавній економічній політиці"?
Можна, звичайно, посилатися на несприятливі економічні умови, кризу. Проте стратегія повинна бути стійкою до сезонних та інших коливань.
У стратегії багато сказано про саморегуляцію і навіть передавання деяких регуляторних повноважень на рівень галузевих об'єднань. Міністерство пропонує зменшити регуляторне навантаження на агробізнес, але в реальності все навпаки.
Показовою є недавня зустріч з представниками міністерства. На ній Українська аграрна асоціація презентувала законопроект про земельні відносини. Чиновників цікавило головне: хто регулюватиме ринок. Відповідь - "Ніхто, сам ринок" - звучала для чиновників як рідкісна іноземна мова: красиво, проте геть незрозуміло.
 |
| Селяни дедалі частіше "регулюють" ринок вилами. Фото comments.ua |
Одним з інструментів регулювання ринків міністерство бачить "підвищення поінформованості суб'єктів ринку". Поки системному адміністратору не дали завдання все виправити, спробуйте знайти стратегію - головний документ, на який спромігся Мінагропрод, - на його сайті. Ось така "поінформованість".
Як відомо, гарну стратегію від набору забаганок відрізняє чітка орієнтація на ресурси, які власник стратегії має чи мусить здобути для її реалізації. Стратегія Мінагропроду геть не пов'язана з ресурсами, що є у розпорядженні міністерства.
Сьогодні міністерство витрачає близько 8 млрд грн на рік, а це кожна п'ята гривня, яку сплачують аграрії у держбюджет. Проте лише близько 10% від цієї суми йде на підтримку галузі. Це проблема, яку слід вирішувати, на погляд міністерства - ні.
Інший приклад - аграрна освіта. У 2013 році трапилося нечуване: дотації на неї зросли з 600 млн грн до 2,5 млрд грн. Тобто майже третина коштів бюджету міністерства на 2013 рік - це освіта. Чи відображений якось цей пункт у стратегії? Ні. Чи ставить міністерство тут собі якісь цілі? Теж ні.
Нарешті - державні гарантії. За даними Держказначейства щодо простроченої заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії, бюджет України вже виплатив близько 1 млрд дол за проекти в АПК, які себе не окупили.
Це дуже великий ресурс, проте жодного слова про те, що і як повинна фінансово підтримувати держава через цей механізм, у стратегії нема.
Автори стратегії не тішать читача цифрами, адже кожна цифра передбачає обґрунтування бажаної мети і відповідальність за її досягнення. Хоча навряд чи авторам "загрожує" якась відповідальність: попереду - сім довгих років.
Документ більше схожий на збірку соціалістичних гасел, ніж на ґрунтовний план. Він містить лише шість цифр. Гляньмо на них ближче.
Планові показники у 2020 році, згідно із стратегією | Коментар Української аграрної асоціації |
Збільшення обсягів валової продукції у 1,4 разу. | Чому саме стільки? За рахунок яких підгалузей? |
Збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольства на 3-4% щорічно. | Зростання експорту неможливо прогнозувати у такій спосіб. Він різко коливається, адже залежать від погоди та світових цін. Так, Україна може експортувати на рік як 0 тонн так і 22 млн тонн - незалежно від зусиль міністерства. |
Зростання середньомісячної зарплати працівників сільського господарства до середньої в галузях економіки. | Завдання правильне. За оцінкою УАА, дані щодо зарплат в АПК занижені. З 4 млн осіб, які працюють в галузі, тільки 0,5 млн зайняті офіційно. Міністерство повинне спиратися на дослідження реальної зарплати, а не номінальної. |
Підвищення доходів малих та середніх виробників у 1,8-2 разу. | Ціль благородна, проте чому саме 1,8? Чи має міністерство якісь розрахунки та обґрунтування цієї цифри? Жодної інформації про це стратегія не містить. |
Частка продукції вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку - не нижче 90%. | Україна забезпечує себе продовольством на 86,3%. Чому 3,7% є настільки принциповими, що це треба записувати у стратегію? Мабуть, тому, що їх доволі легко досягти. |
Підвищення технологічності та зниження ресурсомісткості виробництва, в тому числі через зменшення витрат енергетичних ресурсів на тонну виробленої продукції на 1-2% щорічно. | За даними Світового банку на один умовний кілограм нафти Україна створює 2,1 дол ВВП. Такий показник - у Замбії - 2,2 дол. В Британії - 10,1 дол, Туреччині - 8,7 дол, Сербії - 4,5 дол. При зниженні енергозатрат на 2% на рік Україні для досягнення рівня ЄС треба 80 років. Очевидно, слід ставити за мету досягнення значно більшого зростання. |
Збільшення питомої ваги аграрної продукції, що реалізується за довгостроковими контрактами, у загальному обсязі реалізації на 1% щорічно. | Зараз на позабіржовому ринку укладають майже 100% договорів з продажу аграрної продукції. Жоден державний регулюючий орган не реєструє строк дії угод. Для збирання таких даних потрібні спеціальна база, люди і гроші. Запровадження цього критерію означає або намагання нав'язати учасникам ринку чергову плату послугу, або введення в документ несуттєвого показника. |
На жаль, найцікавіші пункти - шляхи реалізації та критерії оцінки успіху - залишилися поза стратегію. Відтак, маємо невиразний документ з розмитими цілями, необхідність якого викликає сумніви.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.