"Бодяга" в законі

Останнім часом в Україні особливого поширення набуло виробництво так званих альтернативних видів пального, з яких не потрібно сплачувати акцизний податок.

Ціла низка так званих вітчизняних виробників виробляє або імпортує це "щось" незрозумілої якості та реалізує у великих обсягах через автозаправні станції. І нікого не хвилює, що споживачі будуть купувати цей сурогат.

Держава втрачає від того, що не сплачуються акцизи. Якщо в "продукції" 30% спиртовмісних сполук, а інше - вуглеводні компоненти, то податок нульовий.

Споживачі страждають від того, що велика кількість автомобілів виходить з ладу, адже паливна система не призначена для споживання такого виду "пального".

Існування цих сумішей не регулює жоден національний стандарт. Назвати ж їх "автомобільним бензином" язик не повернеться. Зрештою, і сам закон цього не робить, бо в бензині спирту може бути до 5% або до 15% простих ефірів.

Ці всі махінації здійснюються цілком легально, адже раніше був ухвалений закон, яким рекомендували до кінця 2013 року довести вміст спирту в бензині щонайменше до 5%. З 2014 року це буде вже зобов'язання. У законі сказано "не менше 5%". Значить, може бути і 30%, і 50%, і більше.

В Україні цю продукцію вироблять легальні спиртові підприємства, в яких є резервуар для змішування спирту з вуглеводними фракціями.

Для цього використовується газовий конденсат, який горе-виробники беруть у Полтавській і Дніпропетровській областях, в Криму, західних регіонах, відкриваючи раніше законсервовані свердловини або бурять свої.

На Полтавщині, наприклад, є райони, де газоконденсат можна черпати просто з колодязів. Таким способом за добу назбирують бочку рідини, яку можна потім переробити на компоненти бензину та дизельного пального.

Фото narod.ru

Побувавши в цьому регіоні, можна побачити на узбіччі качалки, які видобувають "щось". А коли цікавишся, чиє це устаткування, ніхто не може назвати власника. Все робиться під прикриттям місцевого керівництва і народних депутатів.

Тимчасом з другої половини 2008 року держава ніяк не контролює дотримання стандартів якості нафтопродуктів - ні імпортних, ні українських. Тобто стандарти є, але їх ігнорують. І чим далі, тим гірша ця ситуація, оскільки акцизи підвищуються, екологічний податок ввели, а перевірок нема.

Якщо перевірки таки здійснюються, то контролери зобов'язані попередити про це власника заправки за десять робочих днів до візиту на АЗС. Зрозуміло, що за такий термін несумлінний трейдер може реалізовувати все що завгодно.

Для нормального функціонування системи державного контролю, на проведення лабораторних перевірок, потрібно щорічно виділяти не такі великі кошти - приблизно до 100 млн грн на рік. Але цих коштів все ніяк нема.

Їх нема, бо, мабуть, це нікому не цікаво. Інакше нечесних продавців зловлять за руку і спитають: "Хлопці, що ви продаєте?".

До того ж можуть постраждати і трейдери, які прикриваються "липовим" імпортом. Вони завозять в Україні одну цистерну білоруського пального, а потім реалізують її на 300 АЗС, хоча однієї цистерни не вистачить і для однієї заправки.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.