Паркувальна епідемія

В українському уряді, здається, знайшли причину поголовної збитковості паркувальних майданчиків.

Справа в тім, що постанова Кабміну "Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з утримання паркувальних майданчиків для паркування транспортних засобів", за висновком Мінрегіонбуду, була рекомендаційною.

Саме тому тарифи на "відстій" транспорту стали "економічно необґрунтованими", а власники та орендарі ділянок, на яких розміщувалися парковки, штучно завищували собівартість послуг.

В тій чи іншій мірі паркувальна епідемія охопила всю Україну, ставши предметом палких дискусій на сесіях міських рад та журналістських розслідувань.

У Луцьку, приміром, майданчик перед залізничним вокзалом на 40 місць, за тарифу 2 грн за годину давав за робочий день 350 грн прибутку. Проте міський бюджет міг розраховувати лише на 3 грн з місця на добу, тобто на 120 грн. Решту прибутку поглинали витрати на утримання, зарплату та адміністративні потреби.

Виходило, що таке гарне місце приносить лише збитки.

Схожа ситуація була в Ужгороді. Судячи з паперів, бізнес і там збитковий. Мовляв, заробляє в центрі міста 50 тис грн на місяць на чотирьох сотнях місць, ось тільки видатки на утримання сягають 70 тис грн.

Хоча, звісно, по світу з простягнутою рукою ніхто з власників парковок не ходить. Навпаки, власники майданчиків у місті надто часто змінюються на більш "крутих".

У Львові година паркування у "зоні ЮНЕСКО" коштує 4 грн за годину, на решті території - удвічі дешевше. В Одесі начебто діє "такса" 1 грн за годину, однак з приїжджих можуть узяти і 5, і 10 грн за годину. У Дніпропетровську - 2-3 грн за годину. Столичний тариф - 5-10 грн залежно від паркувальної зони.

Тобто з цінами - повний розгардіяш. Боротися із збитковістю уряд вирішив шляхом узаконення механізму розрахунку вартості послуги та чіткого переліку видатків, які можна відносити на собівартість послуги.

При цьому податки з доходів власникам офіційно визначених місць для паркування треба сплачувати з тим розрахунком, що майданчики не пустують, а постійно заповнені на 80-90%. Тобто фактично повністю, адже "незаповнені" місця повинні безкоштовно надаватися інвалідам.

Відповідно до Податкового кодексу паркувальникам розписали "витрати на збут".

Зокрема, вони складатимуться з оплати праці та комісійних винагород продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут послуг з користування майданчиком, оплати рекламних послуг, утримання паркувальних автоматів та гарантійного ремонту обладнання.

Згідно з підготовленим на розгляд Кабміну проектом документа всі ці видатки не повинні перевищувати 5% від собівартості послуги.

Крім цього, окрема стаття передбачає, що за кожного офіційно працюючого  паркувальника власник майданчика мусить сплачувати єдиний соціальний внесок.

З одного боку, порядок краще за безлад. Однак проголошена проектом "соціальна справедливість" навряд чи обернеться здешевленням послуги. Зокрема, власники багатьох майданчиків і досі бідкаються: паркувальні автомати надто дорогі.

Тепер, виходить, встановлювати їх у кредит з огляду на дозвіл витрачати на їх утримання і обслуговування не більше 5% собівартості, зовсім невигідно. Або ж тариф доведеться піднімати в кілька разів, аби скрупульозне дотримання законодавства і встановлених норм видатків дозволяло залишалися на плаву.

Видається, в подібній ситуації варто було б вчинити інакше. Уже зараз на вулицях великих міст присутні камери відеоспостереження. Отож, для комп'ютерної програми не буде проблемою встановити реальну кількість авто на майданчику.

Далі, "танцюючи від цієї пічки", можна буде визначити план з обов'язкової слати певної суми до бюджету. Передбачивши пільги і знижки на чітко визначений термін для тих, хто самотужки за власні гроші візьметься облаштовувати справжні паркувальні місця, а не лише відгородить для себе частину вулиці.

Фото на головній carplace.net

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.