Бар'єри для біоенергетики

У 2011-2012 роках були і позитивні, і негативні тенденції для розвитку біоенергетики в Україні.

Позитивні фактори.

1. Продовження дії "зеленого" тарифу на електроенергію, вироблену з твердої біомаси: мінімум 134,46 коп/кВт-год без ПДВ або 12,39 євроцентів/кВт-год.

2. Продовження зростання цін на газ на кордоні України, що робить біомасу більш привабливим паливом порівняно з газом.

3. Реєстрація та розробка проектів "Енергія біомаси" та "Енергія біогазу" в рамках Національного проекту "Енергія природи".

4. Прийняття Україною в кінці 2012 року зобов'язання в рамках Енергетичного співтовариства досягти 11% відновлюваних джерел енергії - ВДЕ - у структурі загального енергоспоживання у 2020 році.

Негативні фактори.

1. Вето президента на закон, що поширює дію "зеленого" тарифу на електроенергію, вироблену з біогазу, листопад 2011 року. Цей закон був в цілому позитивним, з прийнятним коефіцієнтом "зеленого" тарифу для біогазу.

2. Прийняття Верховною радою змін до закону "Про електроенергетику" щодо стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії.

Для електроенергії з біогазу цей закон встановив більш низький коефіцієнт "зеленого" тарифу. Також уведені необґрунтовані вимоги до розміру "місцевої складової" (частки вітчизняного обладнання при зведенні станцій) для об'єктів, що претендують на отримання "зеленого" тарифу, низка термінологічних помилок.

3. В проекті оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року заплановано мізерний внесок біоенергетики в енергетичний баланс країни.

4. Триває практика субсидування внутрішніх цін на газ для населення та ЖКГ, що робить нерентабельним виробництво теплової енергії з біомаси в цих секторах.

5. Негативна інформація про біоенергетику з боку чиновників різного рівня. Можливості сектора замовчуються або подаються в негативному світлі.

Для глибшого розуміння природи бар'єрів для розвитку біоенергетики в Україні розглянемо механізми стимулювання ВДЕ в Євросоюзі.

В країнах ЄС для стимулювання виробництва енергії з ВДЕ застосовують чотири основних економічних механізми.

1. Ринкові і "надринкові", тобто завищені за рахунок додаткових податків для традиційних ресурсів - газу, нафтопродуктів, вугілля.

Фото AFP

2. Спеціальні підвищені тарифи на електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел: "зелені" тарифи або "зелені" сертифікати.

3. Субсидування кінцевому споживачу 20-40% загальної вартості енергозберігаючого обладнання для виробництва енергії з ВДЕ.

4. Державні програми з амбіційними цілями з розвитку ВДЕ.

В Україні ситуація протилежна. Держава субсидує традиційні енергоносії для населення та ЖКГ, продаючи їх за ціною, в кілька разів нижчою за ринкову.

Відтак, впровадження біоенергетичного обладнання, зокрема котлів для спалювання біомаси з виробництвом теплової енергії, економічно доцільне тільки в промисловому та бюджетному секторах.

Порівняння вартості енергії в одиниці об'єму/маси палива для твердих біопалив і газу для промислових/бюджетних споживачів та ЖКГ, з ПДВ

З таблиці видно, що для промислових та бюджетних споживачів вартість газу у перерахунку на одиницю енергії у кілька разів більша, ніж вартість біопалива. Це означає наявність достатнього економічного стимулу для переходу із спалювання газу на біомасу в цих секторах. Термін окупності котлів - два-три роки.

В житлово-комунальному секторі ситуація інша. Вартість газу в перерахунку на одиницю енергії лише у 1,6 разу більша за вартість соломи, однакова з вартістю деревної тріски і навіть менша, ніж вартість деревних гранул та брикетів. В такому випадку перехід з газу на біомасу економічно недоцільний.

Порівняння вартостей газу та біопалива для побутового сектора, з ПДВ

Якщо житель будинку платить за газ 1 098 грн за тис м куб, то вартість енергії газу становитиме 31 грн/ГДж. Якщо він перейде на деревне паливо, то заплатить за дрова 300 грн/т, що дорівнює вартості газу в перерахунку на одиницю енергії. При цьому йому доведеться додатково інвестувати в дорогий котел, 6-10 тис грн.

Тим більше конкуренції з газом не витримують деревні гранули, вартість яких сягає 900-1000 грн/т. Таким чином, очевидно, що у населення нема ніяких економічних стимулів для впровадження котлів для спалювання біомаси.

Слід впроваджувати послідовну політику поступової відмови від субсидування побутових та комунальних споживачів газу, в результаті чого тарифи на газ для населення та ЖКГ зростуть до економічно обґрунтованого рівня. Це покращить економічні передумови для реалізації проектів по заміщенню газу біомасою.

Наступним бар'єром є недієвий механізм стимулювання виробництва електроенергії з біомаси згідно із законом "Про електроенергетику.

"Зелені" тарифи на електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел, діють в Україні з 2009 року. Загалом закон про "зелені" тарифи у версії 2009 року можна вважати прогресивним та ефективним механізмом стимулювання. Це єдиний діючий механізм, який підтримує проекти в даній області.

Втім, закон не врегульовував питання "зелених" тарифів для струму, виробленого з біогазу і твердих побутових відходів. Зробити це пробували у проекті закону №10183 від 13 березня 2012 року.

Цим проект у версії, прийнятій в першому читанні 3 липня 2012 року, передбачав встановлення "зеленого" тарифу для електроенергії, виробленої з біогазу та побутових відходів, з коефіцієнтом відповідно 2,7 та 3,0. Було там і коректне визначення терміну "біомаса" - відповідно до директиви ЄС.

На жаль, остаточна версія документа втратила свої позитиви. Коефіцієнт "зеленого" тарифу для електроенергії, виробленої з біогазу, на рівні 2,3 для об'єктів, введених в експлуатацію з 1 квітня 2013 року по 31 грудня 2014 року, є абсолютно недостатнім для розвитку біогазових технологій.

При такому коефіцієнті терміни окупності проектів становитимуть 12-15 років, що робить їх неприйнятними для інвестицій. Коефіцієнт "зеленого" тарифу для електроенергії, виробленої з біогазу, необхідно встановити на рівні 3,0 для біогазу з сільськогосподарської сировини, та 2,7 - для інших видів біогазу.

Фото comments.ua

При таких "зелених" тарифах типові проекти з виробництва біогазу будуть мати термін окупності проектів у межах семи-десяти років, що є мінімально необхідним для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів у галузь.

Правки до закону "Про електроенергетику" некоректно визначили термін "біомаса". Порівняно з європейською практикою та визначенням, прийнятим у першому читанні, пропущене одне слово - "продукти" - після слова "відходи".

При такому визначенні до поняття "біомаса" не будуть віднесені найбільш поширені її види, зокрема дрова, гранули, тріска та енергетична верба як паливо для ТЕЦ і ТЕС, а також силос кукурудзи як сировина для біогазових установок.

Ці види біомаси не зможуть бути кваліфіковані як "відходи". Тільки це некоректне визначення повністю зупинить розвиток сектора біоенергетики в Україні. Визначення терміну "біомаса" повинне бути наступним.

"Біомасою є біологічно відновлювана речовина органічного походження, що зазнає біологічного розкладу (продукти, відходи та залишки лісового та сільського господарства, рибного господарства і пов'язаних з ними галузей), а також складова промислових або побутових відходів, здатна до біологічного розкладу".

Таке визначення повністю відповідає світовій та європейській практиці.

Ще до прийняття нового закону про "зелений" тариф більшість експертів вважали існуючі вимоги до "місцевої складової" невиправдано високими: 30% для проектів, що впроваджуються з 2013 року, і 50% - починаючи з 2014 року. Це пов'язано з тим, що більшість видів такого обладнання в Україні не виробляється.

Крім того, вимога щодо "місцевої складової" суперечить принципам ВТО. Так, у грудні 2012 року ця організація зробила такий висновок щодо програми із "зеленого" тарифу канадської провінції Онтаріо. Вона передбачала, що 60% обладнання повинно виготовлятися з місцевих ресурсів.

Вимога 50% "місцевої складової" в проектах біоенергетики повністю зупинить їх розвиток в Україні. Виходячи з цього, пропоную скасувати будь-яку вимогу щодо частки місцевої складової для проектів, що претендують на отримання "зеленого" тарифу на електроенергію з біомаси та біогазу.

Вимоги щодо "місцевої складової" прописані в законі некоректно, з помилками в термінології та без деталізації. Це приведе до того, що НКРЕ, яка видає "зелені" тарифи, не зможе затвердити їх для біоенергетичних об’єктів тільки через те, що в їх складі будуть відсутні відповідні елементи.

Для виправлення помилок у законі слід розширити таблиці з описом елементів "місцевої складової" для об'єктів електроенергетики, що використовують енергію біомаси та біогазу. В цих таблицях треба застосовувати правильні терміни та ввести достатній рівень деталізації опису елементів "місцевої складової".

Дані пропозиції актуальні, тільки якщо законодавці не приймуть попередню пропозицію - відмовитися взагалі від будь-яких вимог до "місцевої складової".

За законом об'єкти, що виробляють електроенергію з біогазу та введені в експлуатацію по 31 березня 2013 року, взагалі не отримують "зеленого" тарифу. Таких об'єктів в Україні десять, і побудовані вони були протягом останніх років в очікуванні "зеленого" тарифу на електроенергію з біогазу.

Відсутність у них "зеленого" тарифу ставить їх в нерівне положення з іншими біогазовими об'єктами, що є глибоко несправедливим та дискримінаційним.

Закон треба змінити так, щоб ці об'єкти могли отримати "зелений" тариф нарівні з об'єктами, введеними в експлуатацію з 1 квітня 2013 року по 31 грудня 2014 року.

Понад 65% за масою і понад 50% за енергією в побутових відходах становить біомаса. Тому енергія, що може бути отримана з побутових відходів, є переважно відновлюваною і повинна отримувати "зелений" тариф.

Таке стимулювання існує в багатьох країнах. Крім того, це дозволить вирішити важливу екологічну проблему України - знешкодження побутових відходів.

Наступним бар'єром для розвитку сектора є відсутність державних субсидій для покупців біоенергетичного обладнання. У країнах ЄС вони становлять 20-40% від вартості обладнання. В Україні такі механізми зовсім не застосовуються.

Фото coalnet.ru

Ще один бар'єр - недієві програми з розвитку ВДЕ. Державні програми з розвитку ВДЕ майже не виконуються через відсутність фінансових механізмів. Уряд мусить затвердити план дій щодо розвитку біоенергетики за методологією Єврокомісії.

В новому варіанті Енергетичної стратегії передбачено незначний внесок біомаси у виробництво електроенергії - 0,1% загального обсягу генерації у 2030 році - і зовсім не відображена запланована частка біомаси у виробництві теплової енергії.

Відзначено лише, що "за різними оцінками, потенційна встановлена потужність у сегменті біоенергетики може становити 10-15 ГВт тепла і 1-1,5 ГВт електроенергії". Відставання України від ЄС за часткою біомаси в загальному енергоспоживанні за даними 2011 року становить 5,4 разу, а у 2030 році може вирости до 15,3 разу.

Необхідно встановити адекватні цілі з розвитку біоенергетики, зокрема в оновленій Енергетичної стратегії до 2030 року. Рекомендуються такі цілі з внеску біомаси в енергоспоживання: 2015 рік - 1,5%, 2020 рік - 4%, 2025 рік - 7%, 2030 рік - 10%.

Наступний бар'єр - нерозвиненість ринку біомаси як палива. Тільки почали з'являтися перші профільні компанії, основна діяльність яких полягає в організації постачання біомаси на енергетичні об'єкти - котельні, ТЕЦ, біогазові установки. Власники котелень та ТЕЦ на біомасі зазвичай вимушені шукати паливо самі.

Гальмують розвиток сектора і завищені екологічні вимоги до котлів на біомасі, встановлені Мінприроди. За деякими показниками вони удвічі вищі, ніж у Данії.

Не додає галузі динаміки складність застосування податкових пільг на імпорт біоенергетичного обладнання. Податковий кодекс містить низку преференцій з податків для компаній, що виробляють та застосовують енергозберігаюче обладнання і устаткування з використанням ВДЕ. Однак отримати їх непросто.

Політика стимулювання використання ВДЕ в ЄС ґрунтується на чотирьох механізмах: ринкова вартість традиційного палива, "зелені" тарифи на  струм з ВДЕ, субсидування кінцевому споживачу купівлі обладнання для використання ВДЕ та енергозбереження, державні програми розвитку цих секторів.

В Україні з цих механізмів, на жаль, діє тільки один - "зелені" тарифи, і то не в повному обсязі. Існуюча політика стимулювання біоенергетики вимагає радикального і невідкладного втручання з боку держави.