Біржа як оптимізаційний майданчик

Чергове засідання парламенту минулої каденції має відбутися 6 листопада. Існує ймовірність прийняття на ньому законів, що суттєво вплинуть на розвиток вітчизняного фондового ринку, - з очевидними "ляпами".

Депутати, переслідуючи благу мету, що декларується авторами у тих чи інших документах,не висуватимуть занадто високих вимог до якості текстів, посилаючись на те, що потім їх "допрацюють". Але це робитиме інший склад Верховної ради.

Таким чином, існує реальна небезпека: те, що буде прийнято, стане національною рамкою формування фондового ринку. Розширити її чи виправити припущені помилки у найближчі рік-два буде складно.

До умовно-негативних змін - поки не всі ініціативи стали нормами закону - я відношу наше податкове законодавство. За його допомогою намагаються вирішити задекларовані проблеми, що лежать за межами цієї сфери.

Прикладом є ініціативи, пов'язані із змінами до Податкового кодексу, зокрема - введення оборотного акцизу на операції з цінними паперами. Декларована мета змін - не стільки наповнення бюджету, скільки боротьба із "сміттєвими" паперами.

"Сміттєві" акції в Україні, безумовно, є. Але якщо у світовій практиці "сміттєвими" називають папери з відсутньою системою забезпечення зобов'язань емітента і надвисокими ризиками, то у нас такими можна вважати дві третини акцій підприємств, створених в процесі приватизації.

Вони легальні, але перетворилися на "сміття" в руках інвестора, бо за ними нема власності. В той же час специфічна українська категорія "технічні папери" - продукт фіктивного підприємництва, тобто за певних умов - кримінального злочину.

Однак чому боротьба з фіктивним підприємництвом відбувається шляхом введення нових податків і надання преференцій біржовому сегменту ринку перед позабіржовим? Чому викорінюють не саму хворобу, а її наслідки?

У даній ситуації потрібно зосередити увагу на етапі реєстрації технічних паперів, а не їх обігу, та своєчасного скасування такої реєстрації.

Пропоновані ж заходи призводять до формування двох сегментів ринку: біржового з низкою податкових преференцій і позабіржового.

При цьому ніхто не гарантує, що на біржовий ринок, де акцизний податок з обороту становитиме 0,1%, не "перепливуть" технічні папери з позабіржового ринку, де оборотний податок становитиме 3%.

Ці папери випущені законно. Просто питання їх випуску подорожчає на 1-2%.

Такі витрати потрібно здійснити, щоб обіг технічних паперів став легальним і "прозорим". Це не вирішує проблеми боротьби з технічними паперами, а створює податковий арбітраж між позабіржовим і біржовим ринками.

Десять українських фондових бірж перетворяться на десять оптимізаційних майданчиків, де держава отримуватиме свій оптимізаційний податок - 0,1%, а різницю - 2,9% - отримуватимуть самі біржі і суб'єкти, які будуть на них виводити свої технічні цінні папери.

Цьому сприятиме ще одна "прогресивна" декларація авторів законопроекту: узгодження податкового та бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами та уникнення "технічних" податкових "збитків".

Однак таке узгодження чомусь повинне відбутися лише щодо біржових операцій, ще й з додатковою податковою преференцією - зниженням удвічі, до 10%, ставки податку на прибуток за цими операціями.

А на позабіржовому ринку діятиме не тільки базова ставка податку - 19% з 1 січня 2013 року, але й бухгалтерські збитки за цими операціями також можуть не визнаватися для цілей оподаткування.

Що робити власникам цінних паперів реальних емітентів, які за законодавством не можуть обертатися на біржовому ринку, залишається за кадром цих ініціатив.

Представники комісії з цінних паперів не проти розширення кола цінних паперів, допущених до обігу на біржі, але колись, у майбутньому.

Однак це теж потребуватиме внесення змін до законодавства.

Виникає парадокс: самі штовхаємо біржі, які завжди вважалися прозорим і найбільш ефективним ринком, на заробляння грошей за прикладом оптимізаційних податкових майданчиків.

Платити ж за цей "прозорий та технологічний" державно-ринковий механізм, як завжди, буде змушений інвестор, від якого, здається, весь фондовий ринок та держава очікують лише грошей. Інтереси ж інвестора і його подальша доля, як і ефективність самих інвестицій в національну економіку, нікого не цікавлять.