Вибори наступного керівника МВФ
Незважаючи на провал політики фонду у Східній Азії, Латинській Америці і повсюдно, ця політика досі має своїх прихильників навіть у країнах, що розвиваються.
Міжнародний валютний фонд отримає свого нового керуючого директора швидше, ніж очікувалося. Протягом більше десяти років я критикував практику керівництва фондом, яка символізувалася способом вибору його керівників.
За джентльменською угодою, укладеною між основними вкладниками - країнами "великої вісімки", керуючий директор повинен бути європейцем, американці ж призначають на посаду людину номер два, а також главу Світового банку.
Європейці зазвичай обирали свого кандидата приховано, як і американці, проводячи лише поверхневі консультації з країнами, що розвиваються. Результати часто були плачевними і для МВФ, і для Світового банку, і для світу загалом.
Найбільш характерним було призначення Пола Вулфовіца, одного з основних архітекторів війни в Іраку, на посаду голови Світового банку.
Рішення, які він ухвалював, були не набагато кращими за рішення, які втягнули США у небезпечну іракську пригоду. Поставивши на перше місце боротьбу з корупцією, він подав у відставку в середині свого терміну після звинувачення у фаворитизмі.
В міру того, як у результаті породженої Штатами великої рецесії починає зароджуватися новий порядок, країни "великої двадцятки" погодилися, що наступний глава МВФ повинен бути обраний у відкритій і прозорій манері.
Передбачалося, що в результаті таких виборів новим керуючим директором стане представник країн, що розвиваються. Зрештою, основний обов'язок МВФ - це боротьба з кризами, більшість з яких вибухнуло в саме у таких державах.
Кризами необхідно управляти обережно. Неправильне управління кризою в Азії в 1997 році, здійснюване МВФ і казначейством США, призвело до спаду ділової активності, рецесії і депресії. Світ не може допустити повторення такого сценарію.
Нині ми спостерігаємо розвиток кризи в Європі, де ЄЦБ, схоже, поставив стан свого балансового звіту і балансових звітів європейських банків, перевантажених боргами Ірландії, Греції і Португалії, вище за добробут жителів цих країн.
Їхні борги, звісно, потребують реструктуризації, але, дозволивши банкам залучити кредити для здійснення нерозсудливих фінансових операцій і навантажитися "токсичними" деривативами, ЄЦБ застерігає від реструктуризації і списання боргів.
Зараз ЄЦБ із запізненням трактує реструктуризацію боргу як "немислиму". Йому слід було подумати про це трохи раніше, перед тим, як він дозволив цьому статися. Насправді банк повинен був не просто подумати, а повинен був здійснити деяке регулювання, щоб запобігти переходу європейських установ у такий вразливий стан.
Тепер ЄЦБ необхідно думати, як допомогти всім, а не просто банкірам, які купували облігації. Нове мислення повинне полягати у тому, що передусім слід подбати про людей, а вже потім про банки, власників акцій і облігацій.
Навіть якщо власники акцій та облігацій втратять усе, в разі проведення правильної реструктуризації ми все-таки зможемо врятувати банки і захистити населення.
Як наступний керуючий директор МВФ вирішуватиме цю проблему, і чи буде фіскальний порятунок досягнутий за допомогою жорсткої економії, а витрати будуть перекладені на плечі простих громадян, у той час як банкіри отримають лише незначне попередження, є дуже важливим і складно передбачуваним питанням.
Незважаючи на провал політики МВФ у Східній Азії, Латинській Америці і повсюдно, ця політика досі має своїх прихильників навіть у країнах, що розвиваються.
Боротьба за посаду керівника МВФ проходить не так, як багато хто припускав. Деякі реальні кандидати як з розвинених країн, так і з країн, що розвиваються, не отримали підтримки від своїх урядів, а вона у даному процесі дуже потрібна.
Інші потенційні кандидати з країн, що розвиваються, не захотіли виставляти свої кандидатури, оскільки це дуже важка робота, яка вимагає постійних переїздів, і для її виконання потрібні фізичні сили, мудрість та досвід.
Багато хто, як і я, хотів би, щоб МВФ очолив кандидат від країн, що розвиваються. У цьому випадку варто було б вибрати лідера з необхідними навичками, поглядами і розумінням в ході відкритого і прозорого виборчого процесу. Причому вибрати треба таку людину, яка продовжить проведення започаткованих фондом реформ.
Принцип реальної політики передбачає, що до складу керівництва будуть вибрані люди з Китаю і США, але людиною номер два не повинен бути американець.
Незалежно від результату виборів, Світовий банк і міжнародне співтовариство повинні ще раз підтвердити свою прихильність до прозорого процесу і поставити питання: як вони можуть покращити цей процес?
Наприклад, замість пропонування кандидатів від урядів, які часто не хочуть підтримувати чудових кандидатів-опозиціонерів, було б краще, аби претендентів називав Міжнародний комітет з висунення кандидатур.
Також внесення змін до процедури голосування - відкрите голосування країнами, а не виборцями, або ж вимога, щоб кандидати отримували підтримку більшості країн, що розвиваються, - призвело б до того, що більше чиновників з країн, що розвиваються, пропонували б себе як кандидатів.
Те, що ми спостерігаємо відкриту виборчу кампанію замість виборів за зачиненими дверима, - правильний крок. Хотілося б сподіватися, що обіцянки, які будуть даватися під час цієї кампанії, не зв'яжуть руки новому керівнику, як це часто буває.
Спрощенські ідеології заводять світ у плутанину, у якій він зараз і знаходиться, а спрощенські приписи, навіть якщо вони пропонуються у формі "розумних заходів суворої економії", лише поглиблюють проблеми.
Одним з провідних кандидатів на посаду керуюючого директора МВФ виявилася француженка Крістін Лагард, яка, будучи міністром фінансів Франції, допомагала провести свою країну через велику рецесію. Вона була щирим прихильником реформ фінансового сектора і завоювала повагу всіх, з ким їй довелося працювати.
Політики не завжди прихильні до хороших кандидатів, і світ має бути радий, що один такий знайшовся. І місце народження не повинно стати перепоною для його обрання.
Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік
Переклад з англійської - Микола Жданович