Кадри в ручному режимі
Прямо зараз можна створити дослідницьку панель з підприємств, які є найбільшими роботодавцями в галузях економіки України, і з'ясувати, які співробітники і з яким набором кваліфікаційних навичок, знань і умінь їм потрібні.
В одному з останніх інтерв'ю міністр освіти Дмитро Табачник сказав, що необхідно вирішувати проблему невідповідності попиту та пропозиції кадрів на ринку праці.
Суть його пропозицій полягає в тому, щоб держзамовлення розподіляло Мінекономрозвитку за рекомендаціями громадського державного органа у складі роботодавців-приватників і роботодавців з держсектора. Щоб саме роботодавці визначали, скільки їм потрібно хіміків, геологів, фізиків та гідравліків.
Міністр збирається покращувати співпрацю з бізнесом. За його словами, тепер у вузах можна буде змінювати навчальні плани відповідно до потреб роботодавців.
Основні перешкоди на шляху до цього були охарактеризовані як законодавчі, бо для налагодження комунікації між вузами і роботодавцями треба змінювати закони. Наразі ж, до зміни законодавчої бази, яка актуалізує освітньо-кваліфікаційні характеристики спеціальностей, співпрацювати з бізнесом будуть у ручному режимі.
Зміна законодавчої бази - питання тривале і малопередбачуване. Твердження про те, що нові освітянські закони будуть прийняті восени 2011 року, звучать дуже добре, але занадто сміливо.
Відтак, кожен вирішує проблеми по-своєму: бізнес впливає на вузи, вимагаючи змінювати програми під свої потреби, вузи опитують роботодавців, які взяли випускників, серед економічно активного населення зростає соціальна напруженість.
Проблема відповідності кількості і якості підготовлених фахівців - міжвідомча і давня. Навіть при наявності чіткої інформації про потребу підприємств у Держкомстату проблема не вирішується.
З одного боку, на підставі зібраної інформації потрібно формувати прогнози, з іншого - аналізувати якість потреби в людських ресурсах, тобто які знання, вміння і навички дозволять кандидату претендувати на вакантні посади. В обох випадках держава діє неефективно через те, що потрібна зміна законодавства.
Імовірність того, що закони будуть прийняті найближчим часом, а потім оперативно вдасться провести всі інституційні зміни в міністерствах і відомствах, низька.
Ініціатива залучити бізнес до формування державного замовлення, створити Національну рамку кваліфікації на базі європейських стандартів блискуча, але чекати з моря погоди - зміни законодавчої бази - не найкраща стратегія.
Табачник і вузи кажуть, що до прийняття законів регулювати потреби бізнесу і виховання кадрів слід в ручному режимі. Що ж таке "ручний режим"? Не буду ставити під сумнів створення громадсько-державного органа, але його регулярна робота здається сумнівною.
Бізнес же пропонує рішення, незрівнянно оперативніше та ефективніше, яке водночас органічно вписується у державну політику. Вирішувати таке завдання можна і потрібно за допомогою залучення недержавних дослідницьких організацій.
Прямо зараз можна створити дослідницьку панель з підприємств, які є найбільшими роботодавцями в галузях економіки України, і з'ясувати, які співробітники і з яким набором кваліфікаційних навичок, знань і умінь їм потрібні. Важливість і цінність такої інформації для держави переоцінити дуже складно.
Якщо такі дані отримає Міносвіти, воно зможе швидко розробити актуальні освітньо-кваліфікаційні характеристики для професіоналів і передати їх вузам. У той же час, ці дослідження дадуть ґрунт для складання прогнозів, бо кожне підприємство прогнозує свої потреби, що вплине на створення державного замовлення.
Крім того, результати досліджень можуть бути трансльовані на економічно активне населення для профорієнтації та зняття соціальної напруги. В Україні державні механізми, на жаль, занадто громіздкі, щоб просто чекати змін.
Бізнес в Україні навчився регулювати задоволення своїх потреб у фахівцях без участі держави за допомогою стипендіальних програм, корпоративних університетів, бізнес-тренінгів. Упевнений, що наступний крок - дослідження, які будуть збирати та аналізувати кваліфікаційні вимоги до фахівців і кількісну потребу у них.
Ці дослідження можна провести ще до того, як держава змінить законодавчу базу. Створення моніторингового центру, який буде аналізувати кількісну і якісну потребу у фахівцях з економіки - і є один з ручних режимів регулювання зайнятості.
Такий моніторинговий центр служитиме допоміжним інструментом для вирішення проблем з підготовки фахівців на період змін законодавства та вирішення міжвідомчих проблем. При цьому держава не витратить на цю інформацію ні копійки.