Українська правда

Надія на новорічні побажання

4 січня 2011, 13:20

Прийшов час для новорічних побажань, час для роздумів. Якщо минулого року що-небудь було погано, то настав момент сподіватися на те, що в наступному році буде краще.

Для Європи та США 2010 рік був роком розчарувань. Минуло три роки з тих пір, як "луснув мильний міхур" і два роки після банкрутства Lehman Brothers.

2009 рік відтягнув нас від "краю" депресії і передбачалося, що 2010 рік буде роком переходу: економіка почне "вставати на ноги", а витрати на стимулювання можуть бути поступово знижені.

Передбачалося, що зростання економіки може трохи сповільнитися в 2011 році, але це буде невеликою перешкодою на шляху до стрімкого відновлення.

Ми могли б оглядатися на Велику рецесію, як на поганий сон, ринкова економіка, підтримана передбачливими державними заходами, могла б показати свою здатність до швидкого відновлення.

Фактично ж, 2010 рік був справжнім кошмаром. Кризи в Ірландії та Греції поставили питання про життєздатність євро і продемонстрували перспективу дефолту за боргами.

По обидві сторони Атлантики рівень безробіття наполегливо залишався високим, складаючи приблизно 10%. Незважаючи на те, що 10% американських домоволодінь із заставою практично втратили свої будинки, швидкість втрати права викупу стала збільшуватися або збільшувалася б, якби не законодавча плутанина, яка викликала сумніви щодо американського "верховенства закону".

На жаль, новорічні обіцянки, зроблені в Європі та США, виявилися помилковими. Реакція на невдачі приватного сектора і марнотратство, які стали причиною кризи, зажадали крайньої економії від державного сектора!

Наслідком цього, практично без сумніву, може стати уповільнення процесу відновлення і ще більша затримка повернення рівня безробіття до прийнятного рівня.

Це також призведе до зниження конкурентоспроможності. У той час як Китай зберігав динаміку розвитку своєї економіки, інвестуючи в освіту, технології та інфраструктуру, Європа і Америка свої інвестиції скорочували.

Серед політиків стало модним проповідувати чесноти болю і страждання, безсумнівно, тому, що ті, хто обпеклися на них, мали "тоненьким голоском" це бідняки і майбутні покоління.

Для забезпечення розвитку економіки деяким людям доведеться випробувати трохи болю, проте перекіс при розподілі прибутку чітко вказує, хто це буде: приблизно чверть всіх доходів в США отримують найбагатші, що становлять 1% населення, у той час як середній дохід більшості американців нижче, ніж він був дванадцять років тому.

Говорячи простою мовою, більшість американців не поділяли те, що багато хто називав "Великим стримуванням", а насправді виявилося "Матір'ю всіх мильних бульбашок".

Таким чином, чи потрібно змушувати невинних жертв і тих, хто нічого не отримав від "дутого" процвітання, заплатити ще більше?

У Європі та Америці живуть однаково талановиті люди, які мають аналогічні ресурси і капітал, що і до рецесії. Можливо, вони переоцінили деякі з цих активів, але активи, загалом і в цілому, залишилися на тому ж рівні.

Кількість і серйозність великомасштабних помилок при розміщенні капіталу на приватних фінансових ринках протягом багатьох років до кризи і кількість "залишків" з використовуваних не повною мірою ресурсів з настанням кризи ще більше збільшилася.

Питання полягає в тому, яким чином змусити ці ресурси знову працювати?

Реструктуризація заборгованості - списання боргів домовласників і, в деяких випадках, урядів є найважливішою мірою. Можливо, так і станеться. Зволікання буде коштувати дуже дорого, і в ньому немає ніякої необхідності.

Банки ніколи не хотіли визнавати наявність безнадійних кредитів. А зараз вони не хочуть визнавати збитки до тих пір, поки вони належним чином не рекапіталізують себе за рахунок прибутку від торговельних операцій і великої маржі між високими ставкам за виданими кредитами і вкрай низькими витратами на позики.

Фінансовий сектор буде чинити тиск на уряд для забезпечення повного погашення кредитів, навіть якщо це призведе до масового соціального збитку, високого рівня безробіття і страждань суспільства, і навіть незважаючи на те, що зазначені наслідки викликані помилками банків при кредитуванні.

Однак, як показує досвід, після реструктуризації заборгованості життя існує. Нікому не хочеться, аби шок, який Аргентина пережила в 1999-2002 роках, повторився в якій-небудь іншій країні.

Однак ця країна також страждала і в роки до кризи, в роки екстреної допомоги МВФ і режиму жорсткої економії від високого рівня безробіття та бідності і низького або негативного економічного росту.

Після реструктуризації заборгованості і девальвації валюти в Аргентині настали роки надзвичайно стрімкого зростання ВВП, приблизно 9% на рік у період з 2003 по 2007 роки.

До 2009 року національний дохід збільшився удвічі в порівнянні з найнижчим рівнем доходів, які існували під час кризи в 2002 році, і більш ніж на 75% вище докризового рівня.

Аналогічним чином рівень бідності в Аргентині знизився приблизно на три чверті в порівнянні з піковим значенням під час кризи, і країна перенесла глобальну фінансову кризу набагато краще, ніж США.

Хоча рівень безробіття ще досить високий, але, тим не менш, знаходиться в межах 8%. Можна тільки припускати, що сталося б, якби вона так довго не відкладала термін розрахунків, або, якщо б вона відклала термін погашення на більш тривалий період.

Таким чином, я покладаю на Новий рік наступну надію: ми припинимо звертати увагу на так званих фінансових геніїв, які втягнули нас в цей безлад, і які зараз закликають до жорсткої економії і відстрочення реструктуризації, і почнемо трохи користуватися здоровим глуздом.

Якщо біль необхідна, то її основний тягар повинні понести ті, хто несе відповідальність за виникнення кризи, а також ті, хто отримав більше всіх доходів від "мильної бульбашки", що передує кризі.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович