Українська правда

Нове мислення "Великої двадцятки"

8 грудня 2010, 14:52

Сеульський саміт "Великої двадцятки" був примітний зростанням політичної ваги економік, що розвиваються. Він не тільки проходив в одній з них, але багато у чому вони домінували на цьому саміті.

У двох ключових областях, макроекономіці і глобальному економічному розвитку, переважав погляд країн, що розвиваються. І чудова пропозиція об'єднати два порядки денного - макроекономіку і розвиток - виникла на саміті і повинна бути реалізованою в 2011 році.

Особливість сьогоднішньої світової економіки полягає в тому, що вона рухається з двома швидкостями. Сполучені Штати і більшість Європи загрузли в трясовині наслідків фінансової кризи, яка вибухнула восени 2008 року, з високим безробіттям, повільним економічним ростом і триваючими проблемами банківського сектора.

Ринки, що розвиваються, проте, в основному, подолали кризу. Незважаючи на те, що 2009 був непростим роком для всієї глобальної економіки, ринки, що розвиваються, повернулися в норму в 2010 році, у той час як багаті країни - ні.

Недавні дані в World Economic Outlook (Перспективи розвитку світової економіки), що видаються Міжнародним валютним фондом, кажуть таке. Очікується, що протягом 2010 року високоприбуткові країни досягнуть скромного зростання річного ВВП приблизно в 2,7%, у той час як економіки "Великої двадцятки", що розвиваються, разом з рештою світу виростуть на рівень міцних 7,1.

Азіатські економіки стрімко злітають на 9,4%. Латинська Америка, як очікується, виросте на 5,7%. Навіть африканські країни регіону на південь від Сахари, які традиційно відстають, як очікується, виростуть на 5% в 2010 році.

Двошвидкісна глобальна економіка багато в чому відображає той факт, що фінансова криза 2008 року почалася з надмірного запозичення самими багатими країнами. Дві високоприбуткові економіки самі зіткнулися з труднощами.

США, де споживачі, яких підштовхували безтурботним наданням позик на некредитоспроможні домоволодіння, напозичали занадто багато на купівлю будинків і автомобілів, були основним винуватцем.

Периферія Євросоюзу - Ірландія, Португалія, Іспанія і Греція - також почали кредитне божевілля десятиліття тому, коли приєдналися до єврозони, розпалюючи бум нерухомості, який теж лопнув, як мильна бульбашка.

Економіки, що розвиваються, в основній своїй масі уникнули цього згубного надмірного кредитування. Однією з причин, звичайно, було чіткі спогади про азіатську фінансову кризу 1997 року, яка підкреслила необхідність обмежень банківських позик і припливу капіталу.

У загальному і цілому, азіатські економіки, що розвиваються, протягом останнього десятиліття управлялися більш розумно. Те ж саме можна сказати і про Бразилію, яка дістала уроки зі свого власної кризи 1999 року, так само як Африка та інші регіони.

Напередодні Сеульського самміту уряд США висунув пропозицію, щоб профіцитні регіони світу збільшили внутрішній попит - головним чином споживання - щоб підвищити імпорт і таким чином допомогти дефіцитним регіонам (включаючи США) відновитися.

Економіки "Великої двадцятки" цим не вразилися. Їх пряма відповідь була такою: криза почалася з надмірного запозичення Америкою, так що розгрібати завали - відповідальність Америки, а не їх.

Сполученим Штатам слід скоротити свій бюджетний дефіцит, збільшити свою економічну ефективність і взагалі навести лад у себе вдома.

Економіки, що розвиваються, схожим чином відреагували і на іншу ініціативу США, на так зване "кількісне послаблення" Федеральної резервної системи. Економіки, що розвиваються знову заговорили майже в унісон.

Вони просили США не збільшувати грошову масу штучно, оскільки це створить ризик ще одного фінансової бульбашки, на цей раз в економіках, що розвиваються, і на товарних ринках.

Америці було дано ще одне ясне послання, припинити використання трюків типу фіскальних стимулів або друкування грошей, а замість цього почати довгострокову економічну реструктуризацію по посиленню економії, інвестування та експорту.

У свою чергу економіки, що розвиваються, хотіли змінити тему з короткострокових макроекономічних стимулів і дисбалансів на завдання довгострокового розвитку. Уряд Південної Кореї, що приймає самміт, був особливо активним в цьому.

Південна Корея закликала членів "Великої двадцятки" сфокусуватися на таких завданнях, як обговорення в ООН "Цілей розвитку тисячоліття", нарощування сільськогосподарського виробництва, побудова стійкої інфраструктури економік, що розвиваються.

Вперше проблеми довгострокового розвитку були поставлені так ясно на порядку денному "Великої двадцятки", і це - знак зростаючої геополітичної ваги ринків, що розвиваються, - членів цієї групи.

Результатом обговорень стала нова структура для контакту "Великої двадцятки" з іншими країнами, що розвиваються, відомими як Сеульський консенсус розвитку для спільного зростання.

"Велика двадцятка" справедливо вирішила сфокусуватися на тих питаннях глобального розвитку, де промислово-розвинуті економіки мають порівняльну перевагу: фінансування інфраструктури доріг та енергопостачання, розвиток бізнесу і підтримка модернізації сільського господарства в бідних країнах.

Інша частина питань розвитку - наприклад, здоров'я й освіта - не будуть у фокусі уваги "Великої двадцятки".

Новий порядок розвитку "Великої двадцятки" пропонує відмінний спосіб об'єднання питань, що стосуються глобальних дисбалансів, з необхідністю прискорити темпи розвитку в найбідніших країнах.

Америка підштовхувала Китай, Німеччину, Японію та інших підвищити споживання, щоб підняти попит. Але існує й інший спосіб ввести у використання високу економічну ефективність цих країн з позитивним торговельним балансом.

Замість того щоб підштовхувати їх до збільшення внутрішнього споживання, "Великій двадцятці" слід наполегливо працювати над тим, щоб перенаправити ці заощадження в бідні країни з метою фінансування вкрай необхідних інвестицій в інфраструктуру.

Прем'єр-міністр Індії Манмохан Сінгх чудово поставив питання. Він зауважив, що африканські країни регіону на південь від Сахари зараз готові вбирати притоки капіталу для будівництва інфраструктури.

Він порекомендував, щоб надлишки "Великої двадцятки" повторно перероблялися в цих та інших бідних країнах для фінансування таких інвестицій.

"Іншими словами, - сказав Сінгх, - ми повинні створити механізм важеля, який виправить дисбаланси одного роду за допомогою дисбалансів іншого роду".

Направляючи заощадження Китаю, Німеччини, Японії та інших профіцитних країн на інвестування в інфраструктуру бідних країн, світові економіки дійсно будуть працювати в гармонії. І цілком можливо, що Сеульський саміт "Великої двадцятки" вже почав цей важливий процес.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович