Кліматичний тупик

Планета мчить до кліматичної катастрофи. Про це свідчить звіт Американської національної океанографічної і метеорологічної адміністрації за початок 2010 року.

Перші п'ять місяців 2010 року були найтеплішими за всю історію спостережень з 1880 року. Травень був спекотним, як ніколи раніше. Найсильніша спека накриває сьогодні багато частин світу, а ми все ще зволікаємо. На те є кілька причин, і нам слід зрозуміти їх, щоб вийти із сформованого глухого кута.

Справді, з економічної точки зору, контролювати зміни клімату, викликані діяльністю людини, доволі складно. Це, передусім, виділення парникових газів, спричинене використанням викопного палива в енергетиці, та сільське господарство, включаючи вирубку лісів для створення нових угідь і пасовищ.

Зараз вкрай важливо змінити системи світової енергетики і сільського господарства. Недостатньо просто розмахувати руками і кричати, що зміна клімату - це біда. Нам потрібна практична стратегія перебудови двох економічних секторів, які стоять у центрі глобальної економіки і зачіпають усе людство.

Іншою важливою проблемою є складність самої кліматичної науки. Сьогоднішнє розуміння клімату Землі і впливу на нього людини є результатом копіткої наукової роботи тисяч вчених в усьому світі. Це наукове розуміння неповне, досі залишаються значні невизначеності щодо кліматичних загроз.

Широкій громадськості, звичайно, важко усвідомити часові рамки невизначеності, адже зміни клімату відбуваються за десятиліття і століття, а не за місяці і роки. Більше того, природні коливання клімату накладаються на зміни, викликані людською діяльністю, ускладнюючи визначення шкідливої дії людства.

Це породило наступну проблему: світ став свідком деструктивної кампанії проти кліматичної науки, розв'язаної впливовими промисловими колами та ідеологами. Очевидно, вона спрямована на створення атмосфери невігластва та помилок.

Так, провідна американська ділова газета The Wall Street Journal десятиліттями вела агресивну редакційну кампанію проти кліматичної науки. Її учасники не тільки нічого не тямлять у науці, але й не бажають отримати відповідну інформацію. Вони відкидали пропозиції кліматологів провести зустріч і обговорити дані проблеми.

Нафтові фірми та інші великі корпорації теж грають у цю гру і фінансують кампанії проти кліматології. Зазвичай вони перебільшують невизначеність науки про клімат і створюють враження, що кліматологи залякують громадськість.

Це абсурдне звинувачення, але абсурдні звинувачення можуть отримати суспільну підтримку, якщо їх показати у пригладженому, добре профінансованому форматі.

Склавши ці чинники - труднощі із скороченням викидів парникових газів, заплутаність кліматичної науки, кампанії з обману суспільства і дискредитації науки, ми отримаємо ще одну проблему: небажання або нездатність американських політиків сформулювати розумну політику щодо зміни клімату.

США значною мірою відповідають за бездіяльність у цій сфері. До 2010 року Америка до була найбільшим у світі джерелом парникових газів, поки Китай не перегнав її. Навіть сьогодні кількість викидів у США на душу населення в чотири рази більша, ніж у Китаї. І все ж Сенат не зробив нічого для запобігання змінам клімату від дня ратифікації відповідного договору ООН 16 років тому.

Коли Барак Обама був обраний президентом, з'явилася надія на прогрес. Обама начебто і хоче вирішити цю проблему, однак досі він застосовував невдалу стратегію у переговорах з сенаторами і ключовими промисловцями. Групи інтересів все ж узяли гору, і президент не досяг будь-якого прогресу.

Адміністрація Обами повинна була спробувати альтернативний підхід. Замість проведення закулісних переговорів з великими компаніями у Білому домі і Конгресі, Обамі слід представити чіткий план американському народу.

Президент має запропонувати надійну стратегію на наступні 20 років: зменшення залежності від викопного палива, перехід на електротранспорт, розвиток сонячної та вітрової енергетики. Він міг би представити фінансові розрахунки кожної фази і показати, що їхня ціна буде помірною порівняно з величезними вигодами.

Однак адміністрацію все сильніше і сильніше захоплює паралізуюча хватка груп особливих інтересів. Чи це навмисна політика, щоб Обама і його партія змогли продовжити мобілізовувати внесок великих компаній, чи результат нерішучості - важко визначити. Можливо, тут є і перше, і друге.

Зрозуміло лише, що в результаті ми накликаємо біду. Природі наплювати на наші політичні махінації. Природа говорить, що наша економічна модель приречена на провал. Якщо у нас не з'явиться реальне глобальне керівництво у наступні кілька років, ми випробуємо на собі найтяжчі наслідки зміни клімату.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова