Hi-Tech чи "хай так"?

Чесна, виважена та об'єктивна відповідь на це запитання є найважливішим фактором, який буде визначати подальшу стратегію розвитку української економіки та держави в цілому.

Судячи з усього, нинішня влада вже дала собі відповідь на це "гамлетівське" питання: "Нехай буде, як є, нам і так вистачить, а на більше ми не здатні". На що здатна влада - зрозуміло, але що ж наша інтелектуальна технічна еліта?

На що спроможна Національна академія наук з двома з половиною сотнями академіків? А славетний колись авіаційно-космічний інженерний корпус? А вища школа з її потужною вузівською наукою? Невже король зовсім голий?

Я хоч і не маленький хлопчик, а сивочолий дід, та на підставі того, що бачу навкруги, хочу сказати саме ці слова.

На жаль, ми не бачимо академіків, професорів, інженерів - творців економічної могутності держави, а бачимо тисячі немолодих людей з дипломами академіків, професорів та інженерів, які добросовісно "пиляють" бюджет цієї держави. Але я все ж невиправний оптиміст, та й надія, як відомо, помирає останньою.

На мою думку, саме зараз Україна ще має деякий потенціал та, можливо, останній шанс усвідомлено дати іншу відповідь на запитання, винесене в заголовок. Вже навіть через рік відповідь може бути тільки однозначно негативною, що буде обумовлено остаточною втратою згаданого творчого потенціалу.

Інноваційний розвиток економіки передбачає обов'язкове створення та використання інноваційних технологій світового рівня.

Правда, в українській повсякденній практиці інноваціями вважають навіть найменше покращення. Якщо з лінгвістичної точки зору це, може, і так, то з точки зору макроекономіки це великий та шкідливий самообман.

Найбільша проблема промисловості України, особливо машинобудування, полягає у тому, що підприємства не знають, що їм виробляти, щоб це "щось" продавалося. Нема конкурентноздатної продукції, за якою б шикувалися черги покупців.

Передусім, це стосується підприємств серійного виробництва: будівельної, аграрної, комунальної та харчової галузей "традиційного" машинобудування.

У минулі часи вся продукція таких машинобудівних заводів розроблялася, як правило, за межами цих підприємств у розгалуженій мережі проектних інститутів та конструкторських бюро, від яких зараз не лишилося навіть назв.

Зараз же на заводах неможливо знайти конструктора чи технолога, єдиним завданням якого був би пошук шляхів збільшення конкурентоспроможності продукції підприємства. Вважається, що цим займаються всі, і саме у цьому - великий непрофесіоналізм та самообман.

Переконаний: лише конкретні конструкторські і технологічні рішення визначають рівень споживацьких якостей продукції, а відтак - її конкурентноздатність. Всі інші чинники так званого менеджменту можуть тільки погіршити цей рівень.

Для правильного розуміння цієї думки варто звернути увагу на настирливу західну рекламу, наприклад, зубних щіток та пристроїв для гоління. Це ж треба - щомісяця все нові і нові конструктивні рішення та більш широкі споживацькі якості!

За цією ефектною рекламою, безумовно, стоїть наполеглива та професійна праця групи фахівців, озброєних методологією функціонально-вартісного аналізу та творчих методів розв'язання технічних завдань. Єдиною їх турботою є покращення продукції та розширення її споживацьких характеристик.

Українська промисловість уже ніколи не створить щось власне конкурентноздатне у сегменті зубних щіток та пристроїв для гоління, як і в багатьох інших секторах виробництва. До речі, такий стан речей не є результатом тільки останніх десятиліть нашого бездумного господарювання.

Конкурентноздатних товарів широкого вжитку ми не виробляли ніколи. Все високоточне та високотехнологічне обладнання завжди імпортували, а власні технічні досягнення в оборонній та космічній галузях, якими всі так звикли пишатися, діставалися ціною непомірних економічних та моральних втрат.

У планово-розподільчій економіці інженерів ніколи по-справжньому не вчили рахувати гроші. "Невже ми, держава, яка випускає ракети, не можемо виробляти якісь там зернозбиральні комбайни чи трамваї?" - питали високі державні чини. "Та можемо, але за ціною ракети", - тихо відповідали інженери.

Та що там комбайни чи трамваї? Виявилося, навіть садові тачки та інший городній реманент ми не здатні виробляти на рівні Італії чи Туреччини. Реальний стан можливостей "інноваційного розвитку" значно гірший, ніж може здатися. Наша, ще радянська, "інженерна ментальність" виявилася неефективною в умовах ринку.

Недарма США до 1960-х років тримали в секреті інженерно-економічну методологію - функціонально-вартісний аналіз - ФВА. І не випадково після зняття грифу секретності так бурхливо стали розвиватися економіки Європи та Японії.

Десь з 1977 року про ФВА стало відомо і у нас. Були певні спроби впровадити його на підприємствах, зокрема, електротехнічної галузі, проте вийшло "як завжди".

Спочатку у планово-розподільчій системі економіки ФВА був "п'ятим колесом до воза", а пізніше просто "забувся", до чого доклали немало зусиль різні західні експерти, радники та інші "фахівці з ринкових перетворень".

Навіть сам фах інженера, що перекладається як "винахідник", "творець", вивели з ужитку, зокрема, у вищій школі. Натомість з'явилися бакалаври, спеціалісти, менеджери, логісти, марчендайзери та промоутери. А творці зникли.

Серйозну розмову про інноваційний розвиток слід починати з освіти, з підготовки кадрів на всіх рівнях, передусім - у технічних "вишах", як тепер кажуть.

Навчальні плани з підготовки фахівців технічних спеціальностей орієнтовані на підприємства з усталеною технологією виробництва і сервісне обслуговування імпортного обладнання. У цих планах відсутній інноваційний елемент.

Тимчасом у світі упродовж останніх десятиліть використовуються методології на основі ФВА. Їх застосування і забезпечує інноваційний поступ розвинутих економік.

Для усунення цієї прогалини у знаннях та практичних навичках майбутніх фахівців різних спеціальностей, на мою думку, доцільно було б організувати лабораторії функціонально-вартісного аналізу у кожному вузі.

Мета діяльності таких лабораторій - вивчення студентами методів розробки нових конкурентноздатних зразків продукції та організації їх ефективного виробництва.

Робота у таких лабораторіях буде спрямована на закріплення і розширення знань, набутих під час вивчення суміжних дисциплін, і для приведення їх в єдину систему.

Результати навчання і стажування студентів повинні відображатися у відповідному розділі дипломної роботи. Він має передбачати використання інструментів ФВА при обґрунтуванні необхідності виробництва нової продукції, розробці технічної документації та бізнес-плану організації виробництва і продажу нової продукції.

Зразки продукції повинні відповідати спеціалізації студента та кафедри і обов'язково бути реальними. В ідеалі випускники можуть разом з дипломом отримувати власний бізнес і не вимагати робочого місця від держави.

Порядок організації лабораторії ФВА може бути таким.

1. Проведення семінарів з ФСА для виявлення зацікавлених студентів, аспірантів, викладачів та створення творчої спільноти потенційних працівників лабораторії.

2. Створення на факультативних засадах першої експериментальної групи студентів у складі 15-20 осіб, які навчаються за різними спеціальностями, та їх підготовка для роботи лабораторії.

3. Введення у навчальні плани всіх спеціальностей дисципліни "Функціонально-вартісний аналіз".

4. Залучення підприємств різних галузей і форм власності як замовників на виконання програм із створення та вдосконалення продукції на базі ФВА.

Звісно, далеко не всі студенти оволодіють навичками творчої діяльності з реальними результатами. Але навіть якщо таких студентів буде 10%, ми повинні дати їм цю можливість. Інші отримають безцінні навички функціонально-вартісного мислення, що допоможе їм в іншій роботі і навіть у приватному житті.