Українська правда

Плюси та мінуси Сороса

9 липня 2010, 14:28

Джордж Сорос, безумовно, талановита людина, але багато його пропозицій містять не тільки економіко-філософські роздуми щодо майбутнього економіки тієї чи іншої країни або світової економіки в цілому, але й у підтексті відстоює власні інтереси. Причина проста: він підприємець-фінансист, а тому має дбати і про себе.

Днями в "ЕП" була надрукована стаття Сороса "Європейський дефіцит Німеччини". Її зміст зводиться до того, що Німеччина є найпотужнішою країною Європи, а тому найбільше відповідає за нормальний розвиток ЄС.

Німеччина зацікавлена у сильній європейській валюті, але в ЄС входять країни з різним фінансовим та економічним потенціалом, і з цим треба рахуватися. Крім того, значні проблеми дефіциту держбюджету Греції висвітили різні можливості різних держав боротися з власним дефіцитом.

На крайній випадок Євросоюз створив фонд у 750 мільярдів євро, з яких власних коштів ЄС - лише 500 мільярдів, інші - кредити МВФ. На перший погляд, у Європі все гаразд. Фонд допоможе Греції, а при потребі - Угорщині, Іспанії та Португалії.

Однак в реальному житті не все так просто. Найменший дефіцит бюджету має Німеччина - 3,3%. Це лише на 0,3% перевищує граничну величину дефіциту, тоді як в інших країнах ЄС цей показник у 10-30 разів більший. Уряд Німеччини має сам зменшити розмір цього дефіциту, і він уже планує це зробити.

На цьому тлі, бажаючи продовжити своє перебування при владі, уряд Ангели Меркель не хоче займатися філантропією. Він не може віддавати на благо ЄС свої обмежені кошти і продовжувати утискати інтереси держави та населення, скорочуючи державні витрати, у тому числі - соціальні видатки.

При проведенні такої політики на чергових парламентських виборах громадяни Німеччини приведуть до влади інші політичні сили, які у подальшій боротьбі підуть під прапором та гаслами національного егоїзму. Меркель це добре розуміє, а тому в питанні дефіциту бюджету намагається знайти якийсь розумний компроміс.

Таким компромісом вона вважає необхідність виходу з кризи кожної країни окремо за рахунок власного центрального банку. І лише далі, якщо це питання зайде у глухий кут, починати допомагати за рахунок об'єднаного фонду. З точки зору Меркель, це і є розумний компроміс. Така точка зору заслуговує на всіляку повагу.

Відповідно до своїх філософсько-психологічних уподобань та стану європейських країн під час кризи, Сорос, напевно, не міг пройти повз поведінку Меркель, яка дбає про свою подальшу політичну кар'єру, а тому вимушена рахуватися з необхідністю тримати курс власної грошової одиниці на прийнятному рівні.

Тут і перетнулися шляхи її роздумів з міркуваннями Сороса. Навчаючись у Лондонській школі економіки, він вивчав фінанси і захоплювався філософією. Особливо його цікавили погляди англо-австрійського філософа Карла Поппера.

В основі його філософії лежала теорія "рефлексивності". Згідно з нею, в усіх процесах, у яких бере участь людина, спостерігач є частиною дійсності.

Погляди Поппера Сорос використав для розробки "теорії рефлексивності ринків", яку він з успіхом використовував у біржовій грі.

Згідно з нею, трейдери приймають рішення щодо придбання чи продажу цінних паперів, виходячи з очікування цін у майбутньому. А оскільки очікування - категорія психології, то на них можна вплинути за допомогою інформаційної дії.

Саме такий підхід Сорос застосував у 1992 році, коли обвалив фунт стерлінгів. За рахунок кредитів він зібрав і продав фунтів на 7 мільярдів доларів. Від фунта почалися позбуватися фонди та компанії. За день фунт подешевшав на 25%.

За цей рахунок Сорос купив німецькі марки на 6 мільярдів доларів та на 0,5 мільярда - британські акції.

Далі він продав фунтів ще на 3 мільярди доларів і одночасно почав скуповувати німецькі і французькі облігації, продовжуючи продавати акції. На біржі почалася паніка. За один день за її рахунок Сорос заробив 1,1 мільярда доларів.

У 1998 році, скориставшись збудженістю азійських ринків у зв'язку з боргом Південної Кореї, який склав 170 мільярдів доларів, Сорос майже тим самим чином обвалив тамтешні ринки, заробивши на цьому вже 2 мільярди доларів.

У першому випадку він сам створив біржову паніку, у другому - скористався напруженим фінансовим станом, який склався у регіоні, трохи підсилив його і отримав той самий результат "рефлексивності" ринків.

Між першим і другим випадками використання принципу "рефлексивності" ринків пройшло шість років. Після цього світова економіка набула більш-менш сталого розвитку, який продовжувався до 2008 року. Після початку кризи Сорос у своїх статтях та виступах намагався пояснити її розвиток в окремих країнах.

Однак це була прелюдія до використання величезного фінансового плеча, яке міг дозволити собі Сорос, маючи власні 7 мільярдів доларів та гроші інвестиційного фонду обсягом 25 мільярдів доларів, де він має значну частку. Попри це у наступні після азійської кризи роки Сорос не ризикував великими грошами.

Його час настав тоді, коли під впливом значного дефіциту державного бюджету значна частина країн ЄС стала фінансово безпорадною. Між ними виникли певні протиріччя, але найбільше - між ними та Німеччиною, яка була у кращому фінансовому стані. Втім, керівництво останньої не було схильне до благодійності.

Внаслідок цього Меркель зіткнулася з проблемою компромісного поєднання інтересів власної держави та ЄС. Ця обставина перебувала у руслі роздумів Сороса, коли він писав свою статтю. Що ж Сорос хотів донести до читача?

Він публічно підтримує психологічні настрої Меркель. Справді, Німеччина - найсильніша країна ЄС. Дійсно, Меркель правильно турбується про свій народ і національну валюту. Так, кожна країна ЄС повинна вирішувати проблеми дефіциту бюджету передусім за допомогою власного центрального банку.

Однак чи можливо це в умовах різного фінансового стану різних країн ЄС? Сумнівно, натякає Сорос, і запитує: а чи не краще Німеччині вийти із зони євро?

Мовляв, німецька марка зміцниться, а євро впаде, даючи можливість експортерам інших країн ЄС наростити об'єми продажу своєї продукції. Хіба це погано? Риторичне питання передбачає відповідь "добре". Добре, але для кого?

У разі запровадження в Німеччині марки євро ослабне на 25-40%, а його курс стане нижчим за долар. Для імпортерів країн ЄС, крім Німеччини, це стане ударом, який спричинить розвал ЄС як регіональної економіко-політичної спільноти.

Економіка її колишніх країн рано чи пізно опиниться підпорядкованою більш потужним державам, перш за все США. А там недалеко і до втрати економічної незалежності Європи, до якої європейські країни йшли майже століття.

До того ж, у разі розвалу ЄС нестійка економічна та політична ситуація у цій частині світу сприятиме проведенню фінансових спекуляцій та обвалу ЄЦБ.

На тлі зростання курсу німецької марки щодо слабкого євро експорт німецьких товарів у європейські країни впаде. Кінцевий результат введення марки розбалансує усю систему економічних та політичних відносин всередині Європи.

Може, Сорос прорахувався? Бо це явні мінуси, які однозначно переважають плюси.